ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.03.2002 Справа N 20/136
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. - головуючий,
Дерепи В.І., Козир Т.П. ,
за участю представників
позивача Якименко Є.П.
відповідачів Шевченко О.М., Манец В.З.
розглянувши у відкритому Державного підприємства
засіданні касаційну “Дніпродзержинська
скаргу теплоелектроцентраль“
на постанову від 10.10.2001
у справі № 20/136
Дніпропетровського
апеляційного
господарського суду
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Дніпропетровськгаз“
до Державного підприємства
“Дніпродзержинська
теплоелектроцентраль“
Про стягнення 12197162,79 грн.
В березні 2001 року позивач звернувся до арбітражного суду
Дніпропетровської області з позовом до відповідача про стягнення
12197162,79 грн., посилаючись на те, що останній не виконав умов
договорів поставки по оплаті природного газу.
В заяві про зменшення позовних вимог від 14.06.2001 позивач
просив стягнути з відповідача 6647899,11 грн. основного боргу і
1798256,72 грн. пені.
Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від
14.06.2001 року (суддя Прокопенко А.Є.) позов задоволено
частково в сумі 57925,72 грн. основного боргу, 15744 грн. 21
коп. пені, та 736,69 грн. держмита.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.10.2001 року рішення скасовано, позов задоволено повністю
відносно основного боргу, пені — частково.
В касаційній скарзі відповідач просить вказану постанову
скасувати, як постановлену з порушенням норм матеріального
права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить в її задоволенні
відмовити за необґрунтованістю, оскільки вважає, що постанова
апеляційної інстанції прийнята у відповідності з діючим
законодавством і матеріалами справи.
Заслухавши пояснення повноважних представників сторін, перевіри
вши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних
обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом між сторонами ВАТ “Дніпропетровськгаз” та
Дніпродзержинським управлінням по експлуатації газового
господарства (структурним підрозділом ВАТ “Дніпропетровськгаз”
діючим на підставі доручення № 1 від 4.01.97) з однієї сторони
та ДАЕК “Дніпрообленерго” було укладено договори поставки
природного газу № 160 від 11.03.98 та № 14 від 12.03.98.
Відповідно до наказу Міністерства енергетики України від 5.08.99
№ 235 на базі відокремленого підрозділу енергопостачальної
компанії “Дніпрообленерго” - Дніпродзержинська ТЕЦ було створено
Держпідпри-ємство “Дніпродзержинська ТЕЦ” з правом юридичної
особи, як є правонаступником ВАТ “Енергопостачальна компанія
“Дніпрообленерго” в частині прав та зобов'язань щодо переданого
майна.
Згідно з розділом 6 договорів №№ 160, 14 розрахунки за поданий
природний газ та його транспортування здійснюються по цінам і в
порядку встановленому урядом у валюті України по офіційному
валютному курсу гривні до долару США на день зарахування коштів,
в порядку передоплати. Кінцеві розрахунки здійснюються по
закінченні місяця, а підставою для кінцевих розрахунків є
двосторонній акт витрат газу за місяць, підписаний представником
газотранспортної організації та “споживачем”.
Згідно з договором № 160 від 11.03.98 у 1998 році відповідачу
було поставлено 56605 тис. м3 газу, а по договору № 14 від
12.03.98 у 1998 році надано послуг та транспортування 84213 тис.
м3 газу, що визнано відповідачем, який посилається на здійснення
розрахунків по договору № 160 повністю, тому що підприємство
відповідача входить до складу Міністерства енергетики України і
постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.99 № 1879 “Про
заходи щодо погашення заборгованості за природний газ, спожитий
підприємствами енергетичної галузі” розрахунки за газ по
заборгованості станом на 1.01.99 слід було здійснювати, виходячи
із ціни у гривнях на момент споживання природного газу.
Оскільки заборгованість по договору № 160 є розходженням за раху
нок валютної курсової різниці, що визнають обидві сторони, то
суд першої інстанції задовольнив позов в частині вимог про
стягнення боргу за послуги по транспортуванню газу по договору
№ 14, а в задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Проте суд вважає, що апеляційний господарський суд правильно
прийшов до висновку, що посилання суду першої інстанції на п. 2
постанови КМУ від 12.10.99 № 1879 “Про заходи щодо погашення
заборгованості за природний газ, спожитий підприємствами
енергетичної галузі” слід визнати помилковим, оскільки він не
може стосуватися договірних відносин підприємств та організацій
в тому числі і між сторонами.
Вказані обставини було встановлено рішенням Вищого арбітражного
суду України від 11.05.2000 по справі № 6/20, яке було залишено
без змін постановою судової колегії ВАСУ про перегляд рішень,
ухвал, постанов від 23.05.2000 № 04-1/1-16/47.
Суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови
правильно керувався ст. 15 Закону України “Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
, статтями 21, 23, 27 Закону “Про підприємства” та
ст. 116 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і положеннями статей
Закону України “Про ціни і ціноутворення” щодо повноважень КМУ
по забезпеченню проведення фінансової та цінової політики.
За таких обставин суд вважає, що апеляційний господарський суд
прийшов до обґрунтованого висновку, що заборгованість виникла в
результаті розходжень при перерахунках валютної курсової різниці
сума боргу підтверджується актами звірки № 89 від 1.01.2001,
підписаного сторонами, розрахунком боргу та пені і задовольнив
позов позивача згідно заявленого позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 10.10.2001 року залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.