ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.03.2002 Справа N 2-6/4665-2000
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого Першикова Є.В.,
суддів:Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим
(надалі - ДПА в Автономній Республіці Крим
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 21.09.2001
у справі № 2-6/4665-2000
арбітражного суду Автономній Республіки Крим
за позовом Акціонерного банку “Аксі-Банк” (надалі - Банк)
до ДПА в Автономній Республіці Крим
про визнання рішення частково недійсним.
В судовому засіданні взяли участь представники: -
позивача:Іванова І. О. (за дов. № 8 від 12.03.2002),
Селякова Н.М. (за дов. № 10 від 12.03.2002);
-відповідача:Авдєєва К.А. (за дов. № 1253/35-0 від 25.01.2002),
Боротинська Л.М. (за дов. № 1475 від 30.01.2002),
Макієнко Н.Ю. (за дов. № 428/10-00 від 10.01.2002).
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. І ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в
судовому засіданні 14.03.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 02.08.- 11.09.2000 арбітражного суду Автономної
Республіки Крим (суддя Щепанська О.Л.) позов задоволено. Визнано
недійсним рішення ДПА в Автономній Республіці Крим
№ 424/26-2/1-20717958 від 19.05.2000 в частині стягнення податку
на прибуток в розмірі 60198 грн., штрафу по податку на прибуток
в розмірі 18059 грн., пені по податку на прибуток в розмірі 6005
грн., а також 1395 грн. пені по платежу до Державного
інноваційного фонду.
Підставою для задоволення позовних вимог була наявність
порушення з боку ДПА у Автономній Республіці Крим п.п. 11.3.6
п. 11.3 ст. 11 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки Банк повинен був здійснити збільшення
валового доходу від здійснення кредитних операцій на суму відсот
ків по кредитам. Останні повинні були нараховуватися лише після
погашення суми основного боргу, але включення 55575 грн.
здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства.
Підставою для скасування рішення відповідача в частині стягнення
пені по платежу в Державний інноваційний фонд України були ті
обставини, що законодавством не встановлено строк внесення збору
в Державний інноваційний фонд, а тому невнесена сума не може
вважатися недоїмкою і відсутні підстави для нарахування
відсотків.
Постановою від 11.06.2001 голови арбітражного суду Автономної
Республіки Крим Шереніна Ю.Л. рішення арбітражного суду
Автономної Республіки Крим залишено без змін з тих же підстав,
оскільки відповідач допустив порушення чинного законодавства про
оподаткування прибутку підприємств та при застосування санкцій
щодо внесення коштів до Державного інноваційного фонду України.
.
? Постановою від 21.09.2001 колегією Севастопольського
апеляційного суду у складі: головуючого - Горошко Н.П. , суддів
Шевченко Н.М., Черткової І.В. залишена без змін постанова
арбітражного суду АР Крим від 11.06.2001, оскільки податковим
органам встановлення валового доходу в результаті заниження
банком відсотків про кредитним договорам і нарахованим у зв'язку
з цим податком на прибуток в сумі 13947,41 грн. не відповідає
вимогам Закону України, оскільки банк не міг збільшувати валовий
дохід по кредитній угоді і повинен нараховувати відсотки лише
після погашення суми основного боргу.
З прийнятими процесуальними документами судових інстанцій не
погоджується ДПА у АР Крим, вважаючи їх невідповідними вимогам
п. 5.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки позивачем були завищені затрати по
статті “Інші банківські затрати” на суму 60,2 тис. грн. по
страхуванню комерційного риску, які сплачені фірмі АСК “АКВ
Гарант” на підставі договору № 110/86 від 06.09.99 між позивачем
та страховою компанією. За даним договором здійснювалося
страхування векселів, придбаних Київською філією банку, яка є
самостійним платником податку на прибуток і самостійно здійснює
податковий облік, а тому філія є платником цього податку, а не
сам Банк.
Також судом при прийнятті рішення не враховано вимоги п. 15
Положення Національного банку України “Про кредитування”,
затвердженого Постановою Правління НБУ № 246 від 28.09.95, де
передбачено, що кредитні взаємовід-
носини регулюються кредитним договором в письмовій формі, в
якому визначаються взаємні обов'язки сторін, що не можуть бути
змінені в односторонньому порядку, а тому на підставі ст. ЗО
Закону України “Про банки і банківську діяльність” та вказаного
Положення розмір відсоткової ставки за кредитом та порядок їх
сплати встановлюється банком в кредитному договорі і будь-які
зміни повинні бути віддзеркалені в цьому договорі.
Оскільки Банком не надано належних доказів про зміну умов
договору, то відсутні підстави для віднесення цих затрат до
валових доходів.
У відзиві на касаційну скаргу Банк вказав про здійснення його
реорганізації, а також про те, що прийняті процесуальні акти
судових органів відповідають діючому законодавству та матеріалам
справи, у зв'язку з чим просив замінити позивача у справі та
відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу та додані до неї документи,
відзив до неї вважає за необхідне здійснити заміну позивача у
зв'язку з його реорганізацією: замість Акціонерного
Симферопольського банку “Аксі-банк” утворено Товариство з
обмеженою відповідальністю “Універсальний банк розвитку та
партнерства” як правонаступника раніше існуючого акціонерного
банку, про що свідчать статутні документи, до яких внесені
зміни.
Матеріали судової справи свідчать, що на підставі акту
комплексної документальної перевірки № 396/26-2/1 від 10.05.2000
ДПА в АР Крим було прийнято рішення від 19.05.2000
№ 424/26-2/2-20717958, на підставі якого Банку донараховано
податок на прибуток у сумі 60198 грн. та застосовані штрафні
санкції у сумі 180589 грн. за порушення порядку справи податку
на прибуток та нарахована пеня по цьому податку у сумі 6005
грн., а також пеня в сумі 1395 грн. по платежам до Державного
інноваційного фонду.
Сума донарахованих податків та фінансових санкцій пов'язана з
тим, що Банк безпідставно зменшив прибуток та не включив до
складу доходів надходження, отримані у вигляді безповоротної
фінансової допомоги від РСК “Реєстр“ в сумі, що перевищує
установчий внесок Товариства до установчого фонду Банку, а також
в результаті неправомірного віднесення до складу витрат по
страхуванню комерційного ризику по векселям, придбаним Київською
філією Банку, яка є самостійним платником податків. ,
Іг Задовольняючи позовні вимоги, судові інстанції враховували
п. 1.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, де передбачено, що господарську діяльністю
юридична особа може здійснювати через свої представництва, філії
та інші відособлені підрозділи.
Наявність у Київської філії Банку, яка не є юридичною особою,
статусу платника податку свідчить про відокремленість майна
такої філії від майна юридичної особи, у зв'язку з чим придбання
цінних паперів, які є власністю Банку як юридичної особи, є
підставою для включення цих затрат до затрат не філії, а
юридичної особи, а тому затрати по страхуванню вказаних операцій
з цінними паперами підставко і правомірно віднесено до складу
валових розходів Банку.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, вважає, що
валові розходи, що здійснюються в якості компенсаційної вартості
товарів, придбаних платником податку для їх наступного
використання в своїй господарській діяльності, можуть бути
включені до складу валових витрат лише при підтвердженні
відповідним документом.
Оскільки абз. 5 п.п. 1.3. п. 1 Порядку складання декларації про
прибуток банківських установ, затвердженого наказом ДПА України
№ 21 від 16.01.98 та зареєстровано в Міністерстві юстиції
України 10.02.98 за № 87/2527, приведені в декларації дані
повинні підтверджуватися первинними документами даних
бухгалтерського обліку з дотриманням вимог податкового обліку та
звітності, але з матеріалів справи не вбачається, що ці
документи були надані Банком, то судові інстанції безпідставно
застосували норму Закону, яка не регулює правовідносини, що
склались між платником податку і податковим органом, у зв'язку з
тим, що в податковому і бухгалтерському обліку відсутні
документи, що підтверджують придбання векселів та їх
страхування, тобто у Банку відсутній об'єкт страхування та
підстави для віднесення розходів по страхуванню на валові
розходи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при
винесенні судових актів не було враховано вимоги п.п. 11.3.6
п. 11.3 ст. 11 Закону України “Про податок на прибуток
підприємств”, п. 1.1 розділу 1 та п. 3.1 розділу 3 Правил
бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і затрат
банків, затверджених Постановою правління НБУ № 316 від
25.09.97, де передбачено, що датою збільшення валового доходу
кредиторів від здійснення кредитно-грошових операцій є дата
нарахування відсотків в строк, який визначений кредитним
договором, а тому суд не розмежував поняття нарахування та
сплати вказаних відсотків.
Колегія суддів, відповідно до ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
перевіряючи юридичну оцінку обставин справи та повноти їх
встановлення, вважає, що при оцінці правовідносин, які склалися
між платником податку та податковими органами, не було враховано
вимоги п. 15, 20 Положення НБУ про кредитування, затвердженого
Постановою Правління НБУ від 28.09.95 № 246 та ст. ЗО Закону
України “Про банки і банківську діяльність”, де передбачено, що
зміна умов договору може бути здійснена лише в письмовій формі
та умови договору не можуть змінюватись в односторонньому
порядку. Документи, пов'язані з видачею кредитних ресурсів,
систематизуються в кредитних справах позичальника, але в процесі
розгляду справи Банком не були представлені докази, що
підтверджували б зменшення відсоткових ставок за кредитними
договорами, а тому вказані обставини є свідченням невірного
застосування норм матеріального права.
Оскільки при вирішенні спору було допущено порушення вимог
ст. ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що створило нерівність сторін перед Законом та не
надало стороні в особі ДПА у АР Крим необхідних умов для
встановлення фактичних обставин по справі і правильного
застосування Закону, це є підставою для направлення справи на
новий розгляд до першої
інстанції для усунення порушень норм процесуального
законодавства при прийнятті судовими інстанціями спірних
процесуальних актів.
У зв'язку з вказаними обставинами при новому розгляді справи
суду необхідно всебічно і повно перевірити обставини справи,
проаналізувати їх та інші докази, що містяться в матеріалах
справи, і прийняти рішення у відповідності до вимог чинного
законодавства і усунути порушення норм матеріального і проце
суального права.
Керуючись ст.ст. 25, 111-5, 111-7, п. З ст. 111-9, ст. 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Здійснити заміну позивача “Аксі-банк” на ТОВ “Універсальний банк
розвитку та партнерства”.
Касаційну скаргу ДПА в Автономній Республіці Крим задовольнити
частково.
Рішення арбітражного суду Автономної республіки Крим від
02.08.-11.09.2000, постанову цього ж суду від 11.06.2001,
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
21.09.2001 у справі № 2-6/4665-2000 скасувати, направити справу
на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки
Крим.