ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.03.2002 Справа N 6/326
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Уліцького A.M.
суддів: Вовка І.В.
Рибака В.В.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Черкашин Володимир Андрійович,
довіреність № 77/02 від 1.02.02,
Федоров Олег Володимирович - юрист,
довіреність № 22 від 14.06.01р.
від відповідача: Маковський Сергій Васильович -
юрисконсульт, довіреність
№ 09-18/306 від 21.09.01р.
розглянув у відкритому товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “ТМК“
касаційну скаргу
на постанову від 31.10.2001 Донецького
апеляційного господарського суду
у справі 6/326
арбітражного суду Донецької області
за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю “ТМК“
до відкритого акціонерного товариства
“Металургійний комбінат “Азовсталь“
Про розірвання договору, стягнення збитків у розмірі
274466,48 грн. та 3% річних у розмірі 6631,11 грн.
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2000 року товариство з обмеженою відповідальністю
“ТМК” пред'явило в суді позов до відкритого акціонерного
товариства “Металургійний комбінат “Азовсталь” про розірвання
договору купівлі-продажу від 09.02.1999, стягнення
заборгованості у сумі 274466,48 грн., неустойку в сумі 8142,68
грн. Зазначено: у позові мотивовано вимоги такими обставинами,
що 09.02.1999 між сторонами було укладено договір
купівлі-продажу, відповідно до умов якого відповідач
зобов'язався поставити металопродукёцію на загальну суму 1727272
грн., яка поставляється партіями, на умовах, вказаних у
специфікаціях. Оплата кожної партії продукції здійснюється у
грошовій формі на підставі рахунків, які відповідач виставляє
позивачу. Оплата рахунків на продукцію здійснюється на протязі
15 банківських днів з дати виставлення рахунків.
Засобом забезпечення зобов'язання сторони обрали заставу, предме
том якої є векселі. Як узгоджено у договорі купілі-продажу, цей
договір набуває сили при укладенні договору застави і починає
діяти з моменту фактичного прийняття відповідачем векселів під
заставу по акту прийому-передачі.
Позивач передавши відповідачу вексель на загальну суму 1900000
грн. до отримання першої партії продукції вважає, що оплату за
продукцію здійснив але більше ніж вартість одержаної продукції.
Відповідач зобов'язання по договору виконав на суму 1625533,52
грн., не поставивши металопродукції на 101738, 48 грн., що стало
підставою для подачі позову.
Відповідач позов не визнав посилаючись на відсутність оплати
позивачем переданої продукції, а прийняття векселів від позивача
не пов'язано, як заставу, т.я. при їх передачі це не визначено.
Позивач доводить, що на час пред'явлення претензії і позову втра
тив зацікавленість до договору і просив його розірвати,
повернути суму грошової заборгованості, що є різниця між сумою,
на яку виконана угода (1625533,52 грн.) та сумою, що передана в
рахунок предоплати 1900000 грн.).
В січні 2001 року позивач змінив позовні вимоги і просив суд на
підставі ст.ст. 162, 213, 214 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
розірвати договір, стягнути з відповідача збитки у
сумі 274466,48 грн., а також 3% річних у сумі 6631,11 грн.
Рішенням арбітражного суду Донецької області від 15.01.2001,
залишеного без змін постановою цього ж суду наглядової інстанції
від 09.02.2001 в позові про розірвання договору відмовлено; у
частині вимог про стягнення збитків у сумі 274466,48 грн., а
також річних у сумі 6663,11 грн. позов залишено без розгляду у
зв'язку з тим, що позивач не дотримався доа-рбітражного порядку
врегулювання спору щодо стягнення збитків та відсотків по
грошовому зобов'язанню.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
31.10.2001 рішення частково скасовано.
Провадження у справі в частині вимог про розірвання договору
купі-влі-продажу від 09.02.1999 припинено у зв'язку з
відсутністю предмету спору
Постанова мотивована тим, що термін договору від 09.02.1999 спли
нув 31.12.1999, а тому провадження у справі у цій частині
повинно бути припинено. В решті рішення та постанова залишені
без змін.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю
“ТМК” просить скасувати постановлені судові рішення в частині
залишення без розгляду вимог про стягнення збитків у сумі
274466,48 грн. та річних у сумі 6631,11 грн. і прийняти нове
рішення, яким задовольнити вимоги, залишені без розгляду.
У касаційної скарзі зазначено, що судом порушені вимоги
ст.ст. 213, 214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 22
Господарського процесуального кодексу, а також безпідставно
прийнято до свого провадження та розглянуто касаційну скаргу
позивача, чим порушено положення ХІІ розділу Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Ухвалою від 05.02.2002 р. за клопотанням позивача розгляд справи
було відкладене.
12.03.2002 р. засідання по розгляду касаційної скарги було поно
влено.
Заслухавши доповідача, пояснення представника скаржника, який
підтримав касаційну скаргу та заперечення представника
відповідача щодо залишення прийнятих у справі рішення та
постанов, які на думку відповідача є обґрунтованими, колегія
суддів дійшла висновку, що постанову апеляційної інстанції слід
скасувати, залишивши в силі рішення та постанову наглядової
інстанції, а касаційну скаргу задовольнити частково, виходячи з
наступного.
Суд першої наглядової та апеляційної інстанції встановив недодер
жання позивачем доарбітражного порядку врегулювання спорів,
відповідно статті 5 Арбітражного процесуального кодексу України,
яка діяла на момент звернення з позовом.
Відповідно до ст. 5 АПК України спір може бути передано на вирі
шення арбітражного суду за умови додержання сторонами
встановленого для даної категорії спорів порядку їх
доарбітражного врегулювання.
Звертаючись з позовною заявою позивач надав в якості доказу доде
ржання арбітражного порядку врегулювання спорів претензію від
31.06.2000р. № 150, згідно якої відповідачу запропоновано
“повернути заборгованість у розмірі 274466,48 грн.”, та
перерахувати неустойку у розмірі 8142,68грн.”, та визнати
договір № ДГ 709 від 02.02.99 розірваним, в зв'язку з
закінченням дії договору 31.12.99. Позивач зазначив у претензії,
що сума 274466,48 грн. є заборгованістю.
Відповідно абз.4 ст. 22 АПК України, позивач вправі до прийняття
рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити
розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку
доарбітражного врегулювання спору в цій частині.
Стаття 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та статті 5, 6,7 54, 57, 63, 81
АПК України, визначали, на момент дії цього кодексу,
обов'язковість здійснення доарбітраж-ного врегулювання спору при
зверненні з позовною заявою та повернення позовної заяви без
розгляду, якщо позивач не вжив заходів доарбітражного
врегулювання спору.
Можливість такого врегулювання не була втрачена, виходячи з при
писів норм процесуального законодавства, яке діяло на момент
розгляду справи і прийняття рішення суду.
11-12.2000р. ухвалою арбітражного суду позивача було зобов'язано
надати пояснення на заперечення відповідача.
У заяві без дати позивач, посилаючись на досліджені обставини
справи змінює свої вимоги, а саме просить визнати договір
розірваним, стягнути збитки у сумі 274466, 48 грн. та 3% річних
на підставі ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
-сумі 6631,11 грн.
Визнаючи правомірність зміни позивачем позовних вимог, слід ви
значити їх відповідність вимогам, що були предметом
доарбітражного врегулювання, згідно претензії від 31.06.2000р.
Заборгованість, на яку послався позивач у претензії та позовній
заяві визначені як різниця між вартістю продукції одержаної
покупцем (позивачем) і становить суму 274466,48 грн.
Сума збитків і сума заборгованості не може бути одночасно предме
том претензії позивача від 31.06.2000р.і як доарбітражне
врегулювання спору, про відшкодування збитків позивачем та
сплати 3% згідно ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за їх різними
обставинами з яких вимоги виникли.
Претензія про стягнення заборгованості є окремим предметом
спору, від вирішення на свою користь, якого позивач відмовився,
а обставини та розмір збитків не були зазначені у претензії.
Відповідно, визнати доарбітражний порядок дотриманим у вимозі
про відшкодування збитків не можна, і на підставі п. 3 ст. 81
АПК України позовна заява в частині стягнення збитків підлягала
поверненню без розгляду.
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних згідно ст. 214 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, є спірною і вимагала доарбітражного
врегулювання згідно ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 5 АПК
України, що судом визнано обгрунтовано підставою для повернення
позовної заяви в цій частині без розгляду.
Обставина припинення дії договору встановлена судом не підлягає
правовій оцінці згідно ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, тому
припинення дії договору не вимагає судового захисту і не містить
порушення прав позивача, оскільки не впливає на зобов'язання,
які виникли під час дії договору.
Скаржник в цій частині рішення і постанову не оскаржує і з
висновками суду погодився.
Донецький апеляційний господарський суд, здійснивши апеляційне
провадження по касаційній скарзі ТОВ “ТМК” припустився порушення
приписів розділу ХП1 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права
є підставою для скасування постанови апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції та наглядова інстанція обгрунтовано,
виходячи з встановлених обставин у справі, дійшли висновку щодо
залишення без розгляду позову в частині стягнення збитків і 3%,
що не суперечить ст. 31 АПК України.
Зважаючи на викладене та керуючись п. 7 Прикінцевих та
перехідних положень Закону України “Про внесення змін до
Арбітражного процесуального кодексу України”, статтями 108,
111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу ТОВ “ТМК” задовольнити частково.
2.Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 31.10.2001р. у справі № 6/326, а рішення арбітражного
суду Донецької області від 15.01.2001р. та постанову наглядової
інстанції Донецького арбітражного суду від 03.05.2001р. у справі
№ 6/326 залишити в силі.
Справу скерувати до господарського суду Донецької області.