ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.03.2002 Справа N 4/163
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів : Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.
за участю представників
позивача Кірьязов Ю.Ф., Радзімовська І.Л.
відповідача Смовж В.В., Волох О.І.
розглянув у судовому засіданні
касаційну скаргу ТОВ “Деу Мотор Ко”
на постанову від 11.12.2001
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 4/163
за позовом АТ “Блаз”
до ТОВ “Деу Мотор Ко”
Про стягнення 87992 грн. 91 коп. шляхом звернення стягнення на
4 автомобілі відповідача
Рішенням від 17.04.2001арбітражного суду м. Києва (суддя Губенко
М.Н.) позов задоволено – в рахунок погашення заборгованості
відповідача в сумі 87992,91 грн., яка виникла внаслідок
несвоєчасної оплати наданих позивачем послуг, визнано право
власності позивача на 4 автомобілі ДЕУ “Нексія” 1997 р. випуску,
як це було передбачено умовами укладеної між сторонами угоди від
22.09.99.
Постановою від 09.07.2001 арбітражного суду м. Києва рішення від
17.04.2001 скасовано, в позові відмовлено з посиланням на
недоведеність позовних вимог.
Постановою від 11.12.2001 Київського апеляційного господарського
суду (судді: Кривда Д.С., Рябуха В.І., Гольцова Л.А.) постанову
від 09.07.2001 скасовано, первісне рішення залишено без змін з
посиланням на виникнення суми боргу відповідача у зв’язку з
несвоєчасною оплатою наданих позивачем послуг по курсу долара на
день виставлення рахунку, а не на день оплати та встановлення п.
4 угоди від 22.09.99 механізму погашення існуючої заборгованості
шляхом визнання права власності позивача на 4 належні
відповідачу автомобілі.
ТОВ “Деу Мотор Ко” у поданій касаційній скарзі просить постанову
від 11.12.2001 скасувати, залишивши в силі постанову
арбітражного суду м. Києва від 09.07.2001, оскільки вважає, що
несвоєчасна оплата не мала місця з огляду на помилкове бачення
позивачем початком перебігу строку оплати дату виставлення
рахунків позивачем, а не дату їх надходження до відповідача.
Окрім того скаржник, посилаючись на ст. 8 Декрету КМ України
“Про систему валютного регулювання і валютного контролю”
( 15-93 ) (15-93)
, ст. 210 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, Постанову КМ України
від 18.12.98 № 1998, вказує на те, що загальною угодою від
03.01.97 між сторонами не передбачено будь-яких санкцій за
несвоєчасну сплату коштів за рахунками та зобов’язань про сплату
курсових різниць, а тому вірним є висновок наглядової інстанції
про недосягнення сторонами угоди щодо порядку оплати за послуги
в зв’язку із збільшенням курсу долара США до національної
валюти.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом апеляційної інстанції та заслухавши пояснення присутніх у
засіданні представників сторін, дійшла висновку, що оскаржувана
постанова підлягає залишенню без змін, а доводи скаржника –
відхиленню з наступних підстав.
На спірні договірні правовідносини, які склалися навколо
обставин неналежного виконання відповідачем зобов’язань по
оплаті наданих позивачем послуг за загальною угодою від 03.01.97
та обумовленого цим застосування механізму погашення існуючого
боргу відповідача, встановленого додатковою угодою від 22.09.99,
поширюється дія ст.ст. 161, 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чим
спростовуються посилання скаржника в обгрунтування своїх
заперечень на ст. 8 Декрету КМ України “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
, ст. 210 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
та Постанову КМ України “Про удосконалення порядку
формування цін” від 18.12.98 № 1998. 03.01.97 між ТОВ “Деу Мотор
Ко” та АТ “Блаз” було укладено загальну угоду, за умовами якої
останнім прийнято зобов’язання про проведення перепродажної
підготовки, ремонту та зберігання автомобілів, що підлягають
реалізації в Україні.
Сторонами було узгоджено ціни на виконання цих робіт в
еквівалентному виразі (дол. США) та встановлено щомісячний
порядок розрахунків.
Згідно ст. 2 Угоди відповідач зобов’язувався протягом 20 днів
оплатити виставлені рахунки позивача за виконані роботи і така
оплата повинна була проводитися в національній валюті України по
курсу НБУ на день фактичної оплати.
Судом першої та апеляційної інстанції на підставі всебічної
оцінки умов договору та наявних у справі платіжних документів
встановлено факт несвоєчасної оплати наданих позивачем послуг по
курсу долара США на день виставлення рахунку, а не на день
фактичної оплати рахунків та пов’язане з цим виникнення боргу
ТОВ “Деу Мотор Ко” в сумі 87992,91 грн. курсових різниць.
Згідно вимог ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язані повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок договору, проте, судом зафіксовано недотримання
відповідачем своїх зобов’язань в частині термінів оплати наданих
позивачем послуг.
З огляду на це та інші встановлені судом апеляційної інстанції
фактичні обставини слід зазначити, що згідно імперативних вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні чи постанові господарського суду або
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
В зв’язку з цим вміщені у скарзі питання помилкового обчислення
позивачем початку перебігу строків оплати та посилання скаржника
з цього приводу на аналітичну таблицю, додану до скарги, не
приймаються до уваги як такі, що виходять за рамки юрисдикції
касаційної інстанції.
Адже, згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія не вправі в касаційному провадженні
піддавати сумніву правильність оцінки доказових матеріалів в їх
сукупності, встановленої судом першої інстанції та підтвердженої
судом апеляційної інстанції.
Помилковими визнаються також доводи скаржника про недосягнення
сторонами угоди щодо порядку оплати за послуги у зв’язку зі
збільшенням курсу долара США до національної валюти та нібито
обумовлену цим відсутність в загальній угоді від 03.01.97
зобов’язань про сплату курсової різниці, оскільки п. 2.1 цієї
угоди чітко визначено, що оплата має виконуватися у валюті
України з використанням обмінного курсу НБУ на день оплати. Тим
більше, що ціна (тарифи) надаваних позивачем послуг в додатках
до угоди від 03.01.97 виражалися в доларах США, і не викликали
жодних заперечень сторін в ході виконання угоди.
В зв’язку з цим наявні заперечення скаржника щодо вираження
грошових зобов’язань за угодою від 03.01.97 в іноземній валюті з
посиланнями на ст. 8 Декрету КМ України “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
та Постанову КМ
України від 18.12.98 № 1998 “Про удосконалення порядку
формування цін” касаційна інстанція відхиляє з таких підстав.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України встановлюються статус національної
валюти, а також статус іноземних валют на території України.
Статтею 3 Декрету КМ України від 19.02.93 № 15-93 “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу
на території України, а відповідно до ст. 35 Закону України “Про
Національний банк України” гривня (банкноти і монети) як
національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на
території України.
Отже, в зазначених актах законодавства визначено національну
валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території
України, проте вони не містять заборони на вираження грошових
зобов’язань в іноземній валюті. Окрім того, відповідно до ч. 1
ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні
зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин,
що не суперечать законодавству України. Враховуючи вимоги п. 1
ч. 2 ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
касаційна
інстанція на підставі ч. 2 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
відхиляє посилання скаржника на ст. 8 Декрету КМ України “Про
систему валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
та п. 1 Постанови КМ України від 18.12.98 № 1998 “Про
удосконалення порядку формування цін” як такі, що не підлягають
застосуванню при вирішенні даного господарського спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання
припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто
здійсненим у повному обсязі.
Виконання відповідачем боргових зобов’язань в сумі 87992,91
грн., існування яких встановлено судом в рішенні від 17.04.2001
та постанові 11.12.2001, додатковою угодою від 22.09.99
визначено шляхом передачі відповідачем права власності АТ “Блаз”
на належні ТОВ “Деу Мотор Ко” 4 автомобілі ДЕУ “Нексія” 1997 р.
випуску, що не суперечить чинному законодавству та
кореспондується з вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України “Про
підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
. В зв’язку з цим задоволення
позову про стягнення з відповідача 87992,91 грн. шляхом визнання
права власності позивача на 4 автомобілі відповідача вартості,
рівної сумі існуючого боргу, відповідає чинному законодавству.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом апеляційної інстанції до спірних
правовідносин норм цивільного законодавства та пов’язану з цим
відсутність будь-яких підстав вважати, що судом помилково
застосоване матеріальне та процесуальне право в розрізі даного
спору, а тому оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене та керуючись п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 161, 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
ч. 1 ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12
), ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову від 11.12.2001 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 4/163 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ
“Деу Мотор Ко” – без задоволення.
Головуючий В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
Й.Мілевский