ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.03.2002 Справа N 14/13
Вищий господарський суд України у складі
колегії суддів: головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів: Чернова Є.В., Мілевського Й.Р.
за участю представників:
позивача С.Машкаренко
відповідача А.Кислова
розглянув касаційну скаргу ТОВ “Югагроконтракт“
на постанову від 06.12.01
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 14/13
за позовом ТОВ “Югагроконтракт“
до Миколаївської митниці
про визнання недійсним акту ненормативного характеру
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.03.01
(суддя Цвєтикова П. В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідачам правомірно відмовлено у
проведенні митного оформлення продукції (комплектуючих виробів
сільськогосподарської техніки), оскільки Прикінцевими
положеннями Закону України “Про стимулювання розвитку сільського
господарства на період 2001 — 2004 років” передбачалось
приведення законів України у відповідність з цим законом;
відповідні зміни до Закону України “Про єдиний митний тариф” та
інші нормативні акти, перелічені в “Прикінцевих положеннях” на
день вирішення спору не внесені, а отже відсутні підстави
вважати дії митниці по відмові у здійсненні митного оформлення
без сплати відповідних платежів, що знайшло своє відображення у
талонах відмови від 11.07.01 № 03/10 такими, що не відповідають
вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,
здійснюючи перевірку в зв'язку з апеляційною скаргою позивача,
постановою від 06.12.01 рішення у справі залишила без змін з тих
же підстав.
Позивач з рішенням та постановою не згоден, внаслідок чого
звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення та
постанову у справі скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що за його переконанням
суд першої та апеляційної інстанції безпідставно не застосували
підчас винесення відповідних рішень положення Закону України
“Про стимулювання розвитку сільського господарства на період
2001—2004 років“; чинність та обов'язковість для застосування
згаданого закону не залежить від такої умови, як прийняття
Верховною Радою України та Кабінетами Міністрів відповідних змін
до нормативних актів щодо застосування яких-небудь
нормативно-правових актів або внесення змін до останніх.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
матеріали справи у відкритому судовому засіданні зазначає таке.
Предметом спору є правомірність дій Миколаївської митниці по
відмові здійснити без сплати митних платежів митне оформлення
комплектуючих виробів для сільськогосподарської техніки, яка
надійшла на адресу ТОВ “Югагро-контракт” м. Миколаїв на
виконання зовнішньоекономічного контракту від 02.05.01, що
знайшло своє відображення в талонах відмови в митому оформленні
№ 03/10 та № 04/10 від 11.07.01.
Закон про стимулювання розвитку сільського господарства визначає
основні принципи державної політики на період реформування
сільського господарства протягом 2001—2004 років як пріоритетної
галузі народного господарства.
З метою реалізації визначених у ньому принципів, відповідно до
пункту четвертого “Прикінцевих положень” цього Закону, Кабінету
Міністрів України було доручено протягом трьох місяців з дати
набрання ним чинності (20.02.2001 року), тобто до 20.05.2001
року, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про
приведення законів України у відповідність з цим Законом і
прийняти нормативно-правові акти, спрямовані на його виконання.
Протягом зазначеного тримісячного терміну Кабінет Міністрів
України не вніс на розгляд Верховної Ради України законопроекти
(пропозиції) про приведення законів України у відповідність із
Законом про стимулювання розвитку сільського господарства і не
прийняв власних правових актів, спрямованих на його виконання,
зокрема статті 5.
Відповідно до законів України про оподаткування суб'єкти
підприємницької діяльності при імпорті в Україну товарів, робіт,
послуг (далі — імпортери товарів) зобов'язані сплачувати податки
і збори (обов'язкові) платежі до бюджетів. До Державного бюджету
України вони сплачують ввізне мито, акцизний збір, податок на
додану вартість та митний збір.
Частина третя статті 1 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
(далі — Закон про систему
оподаткування) містить імперативну норму про те, що пільги
стосовно оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами
України, крім законів про оподаткування.
Аналогічна норма міститься в статті 1 Закону України “Про
порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових
платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо
оподаткування”, згідно з якою пільги щодо оподаткування
встановлюються або змінюються виключно за законами України про
оподаткування.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 1 закону про
систему оподаткування зміни і доповнення до цього Закону, інших
законів України про оподаткування стосовно надання пільг
вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового
бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного
року. Отже, стаття 5 Закону про стимулювання розвитку сільського
господарства щодо пільг імпортерам комплектуючих для
сільгосптехніки могла набрати чинності лише з 01.01.02.
Закон про стимулювання розвитку сільського господарства за своїм
характером і цільовим призначенням не є законом про
оподаткування, тому норма статті 5 цього Закону про податкові
пільги імпортерам комплектуючих та заспаних частин для
сільгосптехніки суперечить зазначеним принциповим положенням
названих Законів про оподаткування.
Відповідно до пункту 11.4 “Прикінцевих положень” Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(далі — Закону
про ПДВ), зміни порядку оподаткування податком на додану
вартість можуть відбуватися лише внесенням змін до цього закону.
Зміни до Закону про ПДВ щодо звільнення імпортерів комплектуючих
та запчастин для сільгосптехніки від податку на додану вартість
на підставі статті 5 Закону про стимулювання розвитку сільського
господарства внесені не були.
Отже, зазначена норма цього Закону суперечить вказаному
принциповому положенню Закону про ПДВ.
До того ж, надання цим Законом пільг лише імпортерам
комплектуючих та запасних частин до сільгосптехніки суперечило
частині четвертій статті 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
в якій закріплено принцип про те, що усі суб'єкти права влас
ності рівні перед законом.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що вирішення колізійного протиріччя, що склалось
між Законом України “Про стимулювання розвитку сільського
господарства на період 2001—2004 років” від 18.01.01 і
податковим законодавством України має відбуватись шляхом подання
пріоритетного значення у регулюванні податкових правовідносин
спеціальному законодавству, яким є податкове законодавство
України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення та постанову
у справі такими, що відповідають вимогам чинного законодавства
України, підстав для їх скасування або зміни не вбачається.
Керуючись вимогами ст. 108, 111-5, 111-7—111-9, 111-11 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
06.12.01 у справі господарського суду Миколаївської області
№ 14/13 та рішення суду по цій справі залишити без змін, а
касаційну скаргу ТОВ “Югагроконтракт” — без задоволення.