ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7.03.2002 Справа N 17-3-23-13/4447
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Чабана В. В.
суддів Добролюбової Т.В. Дроботової
Т.Б.
за участю представників Позивача Антонова С, Кітайко Ю.
сторін Відповідача Селімханової Л.
Андріянової Н.
розглянувши у Державної податкової
судовому засіданні в м. адміністрації у Одеській
Києві області
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду
від 24.10.2001 року № 5-4-12/01-738
у справі № 17-3-23-13/4447
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Вігор” місто
Одеса
до Державної податкової
адміністрації в Одеській
області
про Визнання недійсним рішення ДПА
в Одеській області від
31.10.1997 року № 36-26-6-
25024734/1936. та повернення з
бюджету стягнутих за цім
рішенням сум з відшкодуванням
збитків.
Товариством з обмеженою відповідальністю ”Вігор” 18.07.2000 року
заявлений позов про визнання недійсним рішення податкової служби
від 31.10.97 про стягнення податків на добавлену вартість та
прибуток за 2 і 3 квартал 1997 року з нарахуванням санкцій і
пені за їх несплату. Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку
товариства не припущені порушення податкового законодавства за
які до нього застосовані фінансові санкції.
Рішенням арбітражного суду Одеської області від 12.09.2000 р. (
що прийняте суддею Панченко О.Л.) у позові відмовлено через
відповідність рішення податкової адміністрації приписам
податкового законодавства.
Постановою Арбітражного суду Одеської області від 10.01.2001
року рішення у справі скасоване, а справа передана на новий
розгляд. Наглядову перевірку, за заявою позивача, здійснив
голова Арбітражного суду Одеської області Балух В.С.
Рішенням Арбітражного суду Одеської області від 7.03.2001 року,
що прийняте суддею Владимиренко С.В., яке залишено без зміни
постановою цього ж суду від 19.06.2001, позовні вимоги
задоволені в частині визнання недійсним рішення податкової
служби. Решта позовних вимог про повернення стягнутих сум і пені
залишена без розгляду, оскільки позивачем не додержано
досудового порядку врегулювання спору.
Названі судові акти мотивовані тим, що рішення податкової
адміністрації “Про застосування та стягнення фінансових санкцій
за порушення законодавства про оподаткування “ прийняті з
порушенням податкового законодавства. Зокрема при донарахуванні
296 тисяч гривень податку на прибуток помилково застосовані
приписи пункту 18.3 статті 18 Закону України “ Про оподаткування
прибутку підприємств “, а при донарахуванні 54,1 тисяч гривень
податку на добавлену вартість порушені приписи пункту 3 статті 3
і пункту 2 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про
податок на добавлену вартість”.
Одеський Апеляційний господарський суд у складі головуючого
Продаєвич Л.В. та суддів Пироговського В.Т. і Жекова В.І.
постановою від 24.10.2001 року залишив перевірену постанову
Господарського суду Одеської області без змін, а апеляційну
скаргу ДПА в Одеській області без задоволення.
Державна податкова адміністрація в Одеській області не
погодившись з постановою в частині визнання недійсним рішення
про нарахування і стягнення недоїмки і фінансових санкцій,
просить змінити постанову апеляційного суду і відмовити
позивачеві у задоволенні всіх його вимог. Касаційна скарга
мотивована тим, що у постанові повні тексти статей податкових
законів не викладалися, проте застосовані норми законів в
редакції, не чинній на момент проведення перевірки податковою
службою. Касатор стверджує, що Республіка Кіпр у спірний період
була офшорною зоною за ознакою відсутності міжнародного договору
про уникнення подвійного оподаткування з Україною,
ратифікованого Верховною Радою України, тому позивачеві
правомірно донарахований податок на прибуток з урахуванням
приписів пункту 18.3 статті 18 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Вважає вірним свій
розрахунок податку на додану вартість і фактичного валового
доходу отриманого позивачем у перевірений період.. Наголошує на
помилковості оцінки актів прийому-передачі і довідок від 2000
року у якості доказів, які впливають на розмір валових витрат
третього кварталу 1997 року.
Позивачем надісланий відзив на касаційну скаргу у якому він
просить залишити без змін перевірені судові акти з мотивів,
викладених у постанові апеляційного суду.
Вищий господарський суд України переглянув матеріали справи і
касаційну скаргу у присутності представників сторін, які
підтримали свої доводи і відзначає наступне. Доводи касаційної
скарги розглядаються в межах повноважень касаційної інстанції
визначених статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
. При цьому суд виходить з того, що рішенням
ДПА у Одеській області від 31.10.1997 позивачеві нараховані до
сплати податок на добавлену вартість і податок на прибуток за 2
і 3 квартал 1997 року та фінансові санкції за їх несплату.
Судом першої інстанції і апеляційним судом встановлений факт
неправомірного нарахування позивачеві 296800 грн. податку на
прибуток і 54100 грн. податку на добавлену вартість, а відтак і
фінансових санкцій за їх несплату.
У перевірений період порядок сплати податку на добавлену
вартість визначався Декретом кабінету міністрів України “ Про
податок на добавлену вартість” від 26.12.1992 № 14-92.
Апеляційним судом обґрунтовано до розглянутого спору застосовані
статті саме цього Декрету. Зокрема пунктом 2 статті 7 Декрету
встановлено, що сума податку на добавлену вартість, що підлягає
сплаті до бюджету , визначається як різниця між сумою податку,
одержаного від покупців за реалізовані товари, і сумами податку
сплаченими постачальниками за придбані ресурси, паливо, вартість
яких відноситься на витрати виробництва і обігу та податку за
придбані і введені в експлуатацію основні виробничі фонди і
взяті на облік нематеріальні активи. Наведена норма спростовує
довід податкової служби про правомірність донарахування податку
на добавлену вартість за ставкою 16,67 % розрахунковим шляхом з
суми валового доходу, визначеного податковою службою.
Не знайшов свого підтвердження і довід касатора, щодо невірного
застосування, апеляційним судом, в часі Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Податок на
прибуток донарахований позивачеві за третій квартал 1997 року
коли вже набув чинності Закон України від 22.05.1997 року №
283/97-ВР “Про внесення змін до Закону України “ Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Визнається помилковим і довід касатора відносно невірного
застосування судом пункту 3 статті 18 Закону України “ Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
№ 283/97-ВР
від 22.05.1997 року.
Згідно статті 5 згаданого Закону до валових витрат відноситься
сума будь - яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів, які придбаваються таким платником
податку для подальшого використання у власній господарській
діяльності. Обмеження встановлені пунктом 3 статті 18 лише для
витрат на товари сплачені нерезидентам створеним в офшорних
зонах, зокрема щодо віднесення до валових витрат у розмірі 85%
суми таких розходів. У 1997 році не оприлюднювався перелік
офшорних зон. Такими зонами згідно названого пункту визнавались
держави з якими Україна не мала ратифікованих Верховною Радою
України, тобто чинних, договорів про уникнення подвійного
оподаткування, . Проте статтею 7 Закону України “Про
правонаступництво України” від 12.09.1991 року встановлено, що
Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними
договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і інтересам республіки. Таким чином, з 26.03.1983
року впродовж спірного періоду була чинною Угода укладена між
Урядом УРСР і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного
оподаткування.
За таких обставин справи спростовується довід касатора про
застосування апеляційним судом законодавства, що не було чинним
на час здійснення перевірки податковою службою. У переглянутій
постанові наведені тексти приписів податкового законодавства,
відповідно до чинної у спірний період редакції.
Викладені обставини справи та наведені норми права свідчать про
прийняття законної постанови Одеським апеляційним господарським
судом.
З огляду на зазначене керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
24.10.2001 № 5-4-12/01-738 у справі Господарського суду Одеської
області № 17-3-23-13/4447 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.
Головуючий В.В.Чабан.
Судді Т.В. Добролюбова
Т.Б.Дроботова.