ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5.03.2002 Справа N 9/165
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Кузьменка М.В.,
судді
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши за участю представників сторін касаційну скаргу
Державної податкової інспекції в м. Кіровограді на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
26.10.2001 року
у справі № 9/165
за Кіровоградського державного сокоекстрактного заводу
позовом
до Державної податкової інспекції в м. Кіровограді
про визнання частково недійсним рішення від 21травня 2001
року № 684 Державної податкової інспекції в м.
Кіровограді та списання податкового боргу
В С Т А Н О В И В:
Кіровоградський державний сокоекстрактний завод подав
господарському суду Кіровоградської області позов до Державної
податкової інспекції в м. Кіровограді про визнання частково
недійсним рішення від 21.05.2001 року № 684 Державної податкової
інспекції в м. Кіровограді та списання податкового боргу.
Рішенням від 8.08.2001 року (суддя Шевчук О.Б.) в позові
відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до статті
6 Закону України “Про акцизний збір на алкогольні напої та
тютюнові вироби” та пункту 1, діючого в період виникнення
податкового боргу (недоїмки) у позивача по акцизному збору,
Положення про строки сплати акцизного збору, затвердженого
наказом від 25.12.1995 року № 99 Міністерства фінансів України і
Головної державної податкової інспекції України та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.1995 року
за № 488/1024, суми акцизного збору, що підлягають сплаті,
визначаються платниками податків самостійно і сплачуються до
бюджету підприємствами-виробниками на третій робочій день після
здійснення обороту з реалізації. Розрахунок акцизного збору
подається платником податку до податкової інспекції щомісяця до
15 числа наступного за звітним місяця.
Відповідно до пункту 3.1 Положення про списання та розстрочення
податкового боргу платників податків у зв’язку з відміною
картотеки, затвердженого наказом від 1.03.2001 року № 81
Державної податкової адміністрації України та зареєстрованого в
Міністерстві юстиції України 27.03.2001 року за № 281/5472,
визначення сум податкового боргу, що підлягає списанню та/або
розстроченню, здійснюється за даними карток особових рахунків
платників податків, що ведуться в органах державної податкової
служби згідно з Інструкцією про порядок ведення державними
податковими інспекціями оперативного обліку податків і
неподаткових платежів, затвердженою наказом від 2.04.1999 року №
174 Державної податкової адміністрації України та зареєстрованою
в Міністерстві юстиції України 13.05.1999 року за № 304/3597.
Підставою для нарахування платежів до бюджету в особових
рахунках платників згідно з пунктом 7 “а” вищевказаної
Інструкції є документи, які подаються платником: податкові
декларації, звіти, розрахунки, платіжні повідомлення, довідки
про авансові платежі та інші документи, передбачені порядком,
встановленим для справляння платежів до бюджету.
Нарахування акцизного збору за грудень 1999 року в сумі 9 133
557 грн. 83 коп. проведено податковою службою 15.01.2000 року
відповідно до вимог вищезазначеної Інструкції після подання
позивачем розрахунку. Таким чином, податкове зобов’язання в сумі
9 133 557 грн. 83 коп. узгоджене позивачем лише в січні 2000
року, а тому воно не може бути віднесене до податкового боргу,
який виник станом на 31.12.1999 року.
До 1.04.2001 року погашення недоїмки регулювалось Інструкцією
про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України
від 21.01.1993 року № 8-93 “Про стягнення не внесених у строк
податків і неподаткових платежів”, пунктом 19 якого передбачено,
що при надходженні сум на сплату податків і зборів (обов’язкових
платежів) недоїмка погашається за термінами її утворення. Отже,
сплачені позивачем суми акцизного збору в 2000 році правомірно
зараховані податковою службою в погашення недоїмки, яка виникла
в 1999 році.
Постановою від 26.10.2001 року Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (колегія суддів Л. Лотоцька, О. Євстигнєєв,
І. Тищик) рішення господарського суду Кіровоградської області
від 8.08.2001 року скасоване, позовні вимоги задоволено.
Постанова мотивована тим, що порядок узгодження сум податкових
зобов’язань, за якими податкова декларація не надається,
законодавством не встановлений, а згідно з пунктом першим статті
4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 8-93
“Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових
платежів”, який діяв у 1999 році, недоїмкою вважається сума
відповідних платежів, не внесена після закінчення встановлених
строків.
Отже недоїмка, розмір якої встановлював сам платник податку,
виникала у позивача у грудні 1999 року на четвертий робочий день
після кожної реалізації алкогольних напоїв і склала за 1999 рік
суму 30 861 599 грн. 83 коп.
У 2000 році позивач сплачував акцизний збір на алкогольні напої
за платіжними дорученнями, в яких відповідно до пункту 8
Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті
України, затвердженої Постановою від 2.08.1996 року № 204
Правління Національного банку України, зазначав строк настання
платежу до бюджету по терміну відповідного періоду 2000 року.
Згідно з вимогами пункту 2 Інструкції про порядок ведення
державними податковими інспекціями оперативного обліку податків
і неподаткових платежів, затвердженої наказом від 2.04.1999 року
№ 174 Державної податкової адміністрації України та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.05.1999 року за
№ 304/3597, облік платежів до бюджету ведеться відповідно до
порядку, встановленого для справляння платежів до бюджету на
підставі відповідних документів, що підтверджують правильність
та своєчасність цих операцій. Такими документами згідно з
пунктом 10 вказаної Інструкції є копії розрахункових документів
про сплату платежів до бюджету за безготівковим розрахунком.
Таким чином, перерахований позивачем у 2000 році акцизний збір
на підставі платіжних доручень з зазначенням періоду, за який
здійснюється платіж, повинен був зараховуватися відповідачем у
погашення зобов’язань по акцизному збору за позначений в
платіжних дорученнях період, тобто 2000 рік.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція в м.
Кіровограді, не погоджуючись з прийнятою постановою у справі,
просить її скасувати, а рішення від 8.08.2001 року залишити без
змін.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне
застосування апеляційною інстанцією при прийнятті постанови норм
матеріального права, а саме: пункту 1.3, пункту 1.11 статті 1,
пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, пункту 2 Інструкції про порядок
ведення державними інспекціями оперативного обліку податків і
неподаткових платежів (в редакції наказу від 2.04.1999 року №
174 Державної податкової адміністрації України) та пункту 19
Інструкції про особливості застосування Декрету Кабінету
Міністрів України від 21.01.1993 року № 8-93 “Про стягнення не
внесених у строк податків і неподаткових платежів” (в редакції
наказу від 9.02.1999 року № 38/89 Міністерства фінансів України
та Державної податкової адміністрації України).
Заслухавши представників Державної податкової інспекції в м.
Кіровограді В.Жиденко, А. Шитрю та представників позивача
О.Волосян, А. Бірюкова, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки
Дніпропетровським апеляційним господарським судом,
проаналізувавши застосування судом норм матеріального і
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Порядок списання податкового боргу встановлений підпунктом
18.1.1. пункту 18.1. статті 18 Закону України від 21.12.2000
року “Про порядок погашення зобов’язань платників перед
бюджетами та державними цільовими фондами”, відповідно до якого
списанню з платників податків підлягає податковий борг (крім
пені та штрафних санкцій), який виник станом на 31.12.1999 року
і не сплачений на день набрання чинності цією статтею.
Поняття податкового боргу визначено у пункті 1.3. частини першої
статті 1 вказаного Закону, згідно з яким податковий борг
(недоїмка) – податкове зобов’язання, узгоджене платником
податків, не сплачене у строк.
За змістом статей 6 та 7 Закону України від 15.09.1995 року “Про
акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби” суми
акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками
самостійно за встановленими ставками та сплачуються до
відповідного бюджету після здійснення обороту з реалізації
алкогольних напоїв - на третій робочий день.
Українські підприємства-виробники подають відповідним державним
податковим інспекціям щомісячно до 16 числа наступного за
звітним місяця розрахунок суми акцизного збору за минулий місяць
виходячи з фактичних обсягів та цін реалізації (пункт 6 статті 7
цього Закону).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що порядок узгодження
сум податкових зобов’язань, за якими податкова декларація не
подається, законодавством не визначений.
За цієї обставини суд, виходячи з визначеного Декретом Кабінету
Міністрів України від 21.01.1993 року № 8-93 “Про стягнення не
внесених у строк податків і неподаткових платежів” поняття
недоїмки, розмір якої встановлював сам платник, правомірно
дійшов висновку стосовно моменту виникнення у позивача
податкового боргу в грудні 1999 року - на четвертий робочий день
після кожної реалізації алкогольних напоїв і загального його
розміру за 1999 рік - 30 861 599 грн. 83 коп.
Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок ведення державними
податковими інспекціями оперативного обліку податків і
неподаткових платежів, затвердженої наказом від 2.04.1999 року №
174 Державної податкової адміністрації України та зареєстрованої
в Міністерстві юстиції України 13.05.1999 року за № 304/3597,
облік платежів до бюджету ведеться відповідно до порядку,
встановленого для справляння платежів до бюджету на підставі
відповідних документів, що підтверджують правильність та
своєчасність цих операцій. Такими документами згідно з пунктом
10 вказаної Інструкції є копії розрахункових документів про
сплату платежів до бюджету за безготівковим розрахунком.
За таких обставин колегія суддів вважає правомірним висновок
Дніпропетровського апеляційного господарського суду, що
перерахований позивачем у 2000 році акцизний збір на підставі
платіжних доручень з зазначенням періоду, за який здійснюється
платіж, мав зараховуватися відповідачем у погашення зобов’язань
по акцизному збору за вказаний в платіжних дорученнях період, а
саме за 2000 рік, і про неправомірність дій Державної податкової
інспекції в м. Кіровограді щодо зарахувань вказаних платежів у
погашення недоїмки по акцизному збору за 1999 рік.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 26.10.2001 року у справі № 9/165 залишити без змін, а
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Кіровограді
без задоволення.
Головуючий М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій