Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Перепічая В.С. (головуючий)

Вовка І.В.,

Гончарука П. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ДВАТ “Донецьквантажтранс” на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2002 у справі за позовом Донецької залізниці до ДВАТ “Донецьквантажтранс”

про стягнення сум

УСТАНОВИВ:

У березні 2002 року Донецька залізниця пред’явила у господарському суді позов до Державного відкритого акціонерного товариства “Донецьквантажтранс” про стягнення 66645,72 грн. плати за користування вагонами.

Вказала, що відповідач є власником під’їзних колій, якому у травні 1999 року, ним позивачем, подавались вагони. Посилаючись на те, що відповідач відмовився від оплати за користування вагонами, просив задовольнити позов.

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2002 року (суддя Матюхін В.І.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.06.2002 (судді Гурєєв Ю.М. – головуючий, Колядко Т.М., Скакун О.А.), позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 48986,52 грн. за користування вагонами, в іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті судові рішення та у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Приймаючи рішення в частині стягнення з відповідача 48986,56 грн., суд виходив з доведеності цих вимог.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна.

Відповідно до Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу України № 113 від 25.02.99, зареєстрованих Мінюстом України 15.03.99 за № 165/3458 облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станції відправлення та призначення за “Відомістю плати за користування вагонами (контейнерами)” (додаток № 1).

Вказана Відомість затверджується підписом начальника станції та вантажовласника.

Суд у порушення вимог процесуального права – ст.ст. 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , а також положень зазначених правил (у спірний період вже діяли), не з’ясував і не дав оцінки тому, чи відповідають надані позивачем “Відомості” діючому законодавству та чи уповноваженими особами їх було підписано і на підставі яких документів складено.

Слід було суду більш ретельніше перевіривши питання і про те, загальний чи скорочений строк позовної давності розповсюджується на спірні правовідносини, так і його перебіг за пред’явленим позовом.

Залишаючи рішення суду першої інстанції у наведеній частині без змін, апеляційний суд на зазначене теж належної уваги не звернув.

При новому розгляді справи, у зазначеній частині, суду слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог закону.

В решті заявленої позивачем суми прийняті судові рішення слід залишити без змін, оскільки вони відповідають матеріалам і обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111- 9, 111-10-111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ДВАТ “Донецьквантажтранс” задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 6.06.2002 та рішення господарського суду від 16.04.2002 в частині стягнення 48986,52 грн. та судових витрат скасувати і справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.

В решті судові рішення залишити без змін.