ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.02.2002 Справа N 16/178
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. — головуючого,
ДерепиВ.І., Вовка І.В.
за участю повноважних представників:
позивача— Таращенко В.І., Дроздової Н.І.
відповідачів— Шатохіної О.І., Тимохіної І.Б.,
Калини О.І.,
Пампухи Г.Г., Брень О.П.
розглянувши у відкритому ВАТ “Лубнигаз“
судовому засіданні касаційну
скаргу
на постанову від 05.11.01
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № 16/178
за позовом ВАТ “Лубнигаз“
до Полтавського обласного комунально-
виробничого підприємства
“Полтаватеплоенерго” в особі
виробничого міжрайонного філіалу
теплового господарства
“Лубнитеплоенерго“
про стягнення 5968750,15 грн.
В С Т А Н О В И В:
В травні 2001 року позивач звернувся до арбітражного суду
Полтавської області з позовом до відповідача, посилаючись на те,
що останній не виконав зобов'язань по оплаті спожитого
природного газу, порушує умови угоди від 23.12.97 № 93 чим
завдав істотної шкоди державі.
Рішенням суду від 14.09.2001 року позов задоволене частково.
Постановлено стягнути з Полтавського обласного комунального
виробничого підприємства теплового господарства
“Полтаватеплоенерго” в особі виробничої міжрайонної філії
теплового господарства “Лубнитеплоенерго” на користь ВАТ
“Лубнигаз” 1760072,40 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
5.11.2001 року рішення змінено. У позові відмовлено.
В касаційній скарзі ВАТ “Лубнигаз” просить постанову
апеляційного суду скасувати як постановлену з порушенням норм
матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що застосування
судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального
права відповідає чинному законодавству, а вимоги позивача,
викладені у касаційній скарзі, безпідставні та не підлягають
задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним судом при
прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і
процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи ВАТ “Лубнигаз” та ВМФТГ
“Лубнитеплоенерго”, який діяв на підставі доручення Полтавського
ОКВПТГ “Полтаватеплоенерго” від 12.08.97 за № 19/876 уклали
договір від 23.12.97 за № 93.
Згідно Додатку № 1 до цього договору позивач зобов'язався
поставити відповідачу природний газ у кількості 21240
тис.м. куб. протягом 1998 року по цінам, встановленим урядом
України. Відповідач у свою чергу зобов'язався сплачувати
вартість отриманого газу щомісячно на підставі рахунків
постачальника. Вказаний договір та Додаток № 1 до нього
підписаний сторонами з урахуванням протоколу розбіжностей
складений споживачем.
Відповідно до постанови КМУ від 19.09.97 № 1027 “Про порядок за
безпечення природним газом народного господарства і населення у
1998 році та наказом Мінекономіки України від 31.07.97 № 121
“Про затвердження цін на газ природний і тарифів на послуг з
його транспортування на 1998 рік” ціна на природний газ для
потреб населення, комунально-побутової сфери і бюджетних
організацій встановлена в розмірі 66 дол. США за 1000 куб.м. ,
але розрахунки здійснюються у гривнях, перерахованих за
офіційним курсом НБУ на день розрахунків.
З матеріалів справи також видно, що станом на 01.01.98 заборгова
ність відповідача перед позивачем складала 3735220,47 дол.США,
що становить 7093187,67 грн.
У 1998 році (в межах строку позовної давності) позивачем було
поставлено газу у кількості 11852,34 тис.куб.м. вартістю
782254,44 дол.США або 3476790,21 грн.
Оскільки позов заявлено у травні 2001 року, судом правомірно
застосовано строк позовної давності і взято до уваги період
з.05.по грудень 1998 року.
Тому загальний розмір зобов'язань, який виник у відповідача
перед позивачем на 01.01.99 склав 10569973,88 грн.. Відповідачем
було сплачено 13718717,63грн.
За таких обставин суд вважає, що апеляційний господарський суд
правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ВАТ “Лубнигаз”
є недо-веденими і необгрунтованими, у зв'язку з чим у суду не
було достатніх підстав для їх задоволення.
Правильними є висновки суду апеляційної інстанції також в тому,
що вимоги позивача щодо погашення заборгованості з урахуванням
курсової різниці є необгрунтованими, оскільки відповідно до
вимог п.п. 7.3.6 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
відповідач не мав права нараховувати
курсові різниці на заборгованість, яка визначена в національній
валюті і розрахунки здійснювалися між резидентами.
Не можна визнати обгрунтованими також доводи позивача, викладені
в касаційній скарзі відносно порушення судом апеляційної
інстанції при розгляді справи і прийнятті постанови норм
процесуального права, оскільки вони безпідставні.
Судом апеляційної інстанції повно і всебічно перевірені
обставини справи, дана належна правова оцінка зібраним по справі
доказам.
Постанова суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону, що
регулює дані правовідносини, тому її необхідно залишити без
змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду
в?д 05.11.2001 залишити без змін, а касаційну скаргу — без
задоволення.