Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства “Енергоринок” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002р.

у справі № 10/284 господарського суду м. Києва

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго”

до відповідача Державного підприємства “Енергоринок”

про стягнення 1596006019,82грн.

за участю представників:

ВАТ “ДЕК “Центренерго” – Зарубін О.О. за дов. від 14.02.2002р. № 17/08; Сухомлинова Н.І. за дов. від 01.10.2002р. № 62;

ДП “Енергоринок” – Конопля О.м. за дов. від 03.12.2002р. 35;

Поліщук О.В. за дов. від 03.12.2001р.

В судовому засіданні з 10.10 до 06.11 та з 06.11 до 18.11.2002р. оголошувались перерви.

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство “Державна енергогенеруюча компанія “Центренерго” звернулося до арбітражного суду м. Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства “Енергоринок” 314803000грн. заборгованості за продану електроенергію у період з.10.1999р. по липень 2000р. (т.1 а.с.2-3).

До вирішення спору по суті, ВАТ “ДЕК “Центренерго”, користуючись правом, наданим йому відповідно до ст. 22 ГПК України (1798-12) , збільшило розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 164898179,83грн. основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 27007868,62грн. в рахунок трьох відсотків річних та 33542938,93грн. пені (т.1 а.с.20-21).

Рішенням господарського суду м. Києва від 18.07.2001р. заявлений позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 1370557032,44грн. основної заборгованості, 16771469грн. пені, 164898179,83грн. збитків від інфляції та 27007868,62грн. в рахунок трьох відсотків річних (т.1 а.с.128-129).

Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав у строк зобов’язання по оплаті поставленої електричної енергії. При цьому, розмір нарахованої пені за несвоєчасне виконання зобов’язання судом зменшений в порядку ст.ст. 83 ГПК України (1798-12) , 205 ЦК України (435-15) (т.1 а.с.128-129).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002р. рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2001р. залишено без змін (т.1 а.с. 232-235).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДП “Енергоринок” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у позові відмовити.

Оспорюючи законність винесених у справі рішення та постанови, скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували Закон України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) , норми якого є спеціальними по відношенню до норм цивільного законодавства, якими керувалися суди при вирішенні спору. Разом з тим, вказує скаржник, вищазазначений Закон (575/97-ВР) передбачає певний механізм здійснення розрахунків за електричну енергію, відповідно до якого перерахування коштів здійснюється поза волею енергопостачальників і кількість коштів, які перераховуються енергогенеруючим компаніям з поточного рахунку із спеціальним режимом використання залежить від кількості коштів, які перераховуються енергопостачальниками на цей рахунок. Таким чином, на думку скаржника, він може нести відповідальність лише у випадку порушення алгоритму перерахування та розподілу коштів, які надійшли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України (254к/96-ВР) , засади організації та експлуатації енергосистем визначаються законом.

Так, Закон України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) , визначає, зокрема, правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії.

Відповідно до ст. 15 Закону (575/97-ВР) , купівля всієї електричної енергії виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії, та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України, який, згідно ч. 2 зазначеної норми, створюється на підставі договору.

В силу чч. 3,4 ст. 15 Закону (575/97-ВР) , у такому договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін. При цьому, Правила оптового ринку електричної енергії України, які є невід'ємною частиною договору, визначають механізм функціонування оптового ринку електричної енергії України, порядок розподілу навантажень між генеруючими джерелами, правила формування ринкової ціни на електричну енергію.

Порядок здійснення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії визначається положеннями ст. 15 1 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) .

Так, вказана норма встановлює, що розрахунки за закуплену на оптовому ринку електричну енергію та спожиту електричну енергію здійснюються лише через поточні рахунки із спеціальним режимом використання (до внесення змін Законом від 10.01.2002р. № 2921- ІІІ (2921-14) – розподільчі рахунки), які відкриваються в уповноваженому банку.

Для здійснення розрахунків, відповідно до вказаного Закону, а також згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2000р. № 1136 “Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України” (1136-2000-п) , якою затверджено Порядок і терміни відкриття розподільчих рахунків для зарахування коштів за електричну енергію, суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та їх відокремленим підрозділам та оптовому постачальнику електричної енергії для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію України та спожиту електричну енергію уповноважений банк відкриває розподільчі рахунки (поточні рахунки із спеціальним режимом використання).

При цьому, відповідно до ст. 151 Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) , енергогенеруючим компаніям (однією з яких є ВАТ “ДЕК “Центренерго”), а також іншим суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють продаж електричної енергії оптовому постачальнику електричної енергії (яким є відповідач), кошти за продану електричну енергію спрямовуються з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії уповноваженим банком відповідно до алгоритму (порядку розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України). Кошти на зазначеному рахунку накопичуються за рахунок надходжень, які здійснюються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії, з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників.

Судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору у даній справі встановлено, що 07.09.99р.між позивачем та ДП “Національна енергетична компанія “Укренерго” укладено договір купівлі-продажу електроенергії № 71/01-ЕР, відповідно до умов якого ВАТ ДЕК “Центренерго” зобов’язувалось здійснювати виробництво та продаж електроенергії, а ДП “Національна енергетична компанія “Укренерго” – купувати електроенергію та здійснювати за неї розрахунки відповідно до умов визначеного договору. Відповідач у справі Державне підприємство “Енергоринок” є правонаступником державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" щодо активів та боргових зобов'язань, пов'язаних з провадженням ліцензованої діяльності з купівлі та продажу електричної енергії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.05.2000р. № 755 (755-2000-п) .

Разом з тим, судом не взято до уваги те, що після укладення вищезазначеного договору, Верховною Радою України 22.06.2000р. прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) , яким доповнено Закон України “Про електроенеретику” (575/97-ВР) ст. 15 1, яка визначає порядок здійснення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії.

Визначений вказаним Законом (575/97-ВР) порядок здійснення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії відмінний від визначеного сторонами у договорі.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору, суду необхідно було проаналізувати умови зазначеного договору та дати їм юридичну оцінку, зокрема, встановити чи всі частини договору є на даний час дійсними і, відповідно такими, що породжують виникнення у сторін певних, визначених умовами договору зобов’язань, а також з’ясувати чи не вносились у вказаний договір відповідні зміни, у зв’язку з прийняттям Закону України від 22.06.2000р. “Про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику” (575/97-ВР) .

Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог ст. 4 7 ГПК України (1798-12) , яка визначає, що судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об’єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків, викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст. 38 ГПК України (1798-12) , яка зобов’язує господарський суд не обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі недостатності поданих сторонами документів.

Вказані порушення норм процесуального права судом першої інстанції, які не усунуті апеляційною інстанцією, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.

Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства “Енергоринок” задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2002р. та рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2001р. у справі № 10/284 господарського суду м. Києва скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.