ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.02.2002 Справа N 1/127
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
- фірми правового захисту “Верітас”
(надалі - Товариство)
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
від 06.11.2001
у справі № 1/127
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Товариства
до закритого акціонерного товариства
“Комерційний банк
“Приватбанк” (надалі - Банк)
Про стягнення 13307,30грн.,
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Тищик О.І. (за дов. № 0554/01 від 05.09.2001);
- відповідача: Кравченко Н.Г. (за дов. № 454 від 20.09.2001),
Молодико К.Ю. (за дов. № 455 від 20.09.2001).
У судовому засіданні 14.02.2002 було зроблено перерву до 10 год.
00 хв. 18.02.2002 для оголошення повної постанови колегії суддів
Вищого господарського суду України.
На оголошення постанови 18.02.2002 представник Товариства Тищик
О.І. не з'явився. Замість представника Банку Кравченко Н.Г. при
оголошенні постанови була присутня Лобач О.М. (за дов. № 453 від
20.09.2001).
Рішенням від 06-13.09.2001 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Норенко С.М.) у задоволенні позову відмовлено з
врахуванням вимог п. 4 розділу І та п. 5 розділу II Інструкції
про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті,
затвердженої постановою правління Національного банку України
від 29.03. 01 № 135.
Постановою від 06.11.01 судової колегії Дніпропетровського
апеляційного господарського суду (колегія суддів: головуючий -
Лисенко О.М., судді Белінська В.О., Джихур О.В.) апеляційна
скарга залишена без задоволення, рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 06-13 09.2001 залишено без зміни з
тих самих підстав, що вказані в рішенні суду.
З прийнятими рішенням суду першої інстанції та з постановою
апеляційної інстанції не погоджується Товариство, у зв'язку з
чим воно звернулося з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України.
В касаційній скарзі вказано про порушення вимог пунктів 4, 6, 8
ст. 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та про невірне застосування ст. 440 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(надалі - ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
На думку скаржника, апеляційна інстанція неправильно застосувала
норми матеріального права, оскільки, на відміну від вимог
ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, які регулюють правовідносини з
відшкодування збитків, що випливають з договірних зобов'язань,
ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
регулює питання відшкодування
шкоди, яка може виникнути з позадоговірних відносин, і за
зазначених умов таке відшкодування не покладає на іншу сторону
обов'язок вжити заходів за зменшення розміру шкоди, у зв'язку з
чим висновок апеляційної інстанції про незвернення за виконанням
наказу до органів виконавчої служби є безпідставним.
Вказане звернення також, на думку заявника, було б
безрезультатним, оскільки відповідно до ст. 116 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 9 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
стягнення
грошових сум на підставі наказів арбітражних судів виконуються
лише через установи банків, а інші накази виконуються через
державних виконавців.
Скаржник також вважає, що апеляційна інстанція не врахувала
вимоги п. п. 19.3.1 п. 19.3 та п. 19.6 Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом
та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 № 2181-ІІІ,
оскільки списання коштів з рахунків платників податків
здійснюється банком за платіжними вимогами, а також на підставі
виконавчих документів, якщо це не протирічить іншим законам або
нормативно - правовим актам.
Саме такий порядок стягнення грошових коштів передбачено
п. 1.40, 1.39 ст. 1, ст.ст. 20, 21, 22 Закону України “Про
платіжні системи та переказ грошей в України” від 05.04.2000,
але судовими інстанціями ці вимоги Закону не взяті до уваги.
Також судовими інстанціями не враховано, що ст.ст. 53, 119
Арбітражного процесуального кодексу України, який був чинним на
момент виникнення правовідносин між позивачем і відповідачем,
передбачали подовження терміну подання наказу для виконання, але
встановлений термін позивачем не було порушено, а тому не
виникала необхідність у його поновленні, що не було враховано
при прийнятті оскаржених процесуальних документів. На підставі
зазначеного Товариство просить скасувати рішення та постанову і
прийняти нове рішення про задоволення його вимог як позивача.
У відзиві на касаційну скаргу Банк вказав, що в рішенні і
постанові правомірно зроблено посилання на вимоги п. 4 розділу І
та п. 5 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в
Україні в національній валюті, яка затверджена постановою
правління Національного банку України від 29.03. 2001 № 135, а
тому відсутні правові підстави для скасування процесуальних
документів та для прийняття нового рішення.
Розглянувши матеріали судової справи, касаційну скаргу, відзив
на неї та додані до них документи, заслухавши доповідача по
справі і пояснення представників сторін, колегія суддів Вищого
господарського суду України встановила, що Товариством в
Мелітопольське відділення закритого акціонерного товариства
“Комерційний банк “Приватбанк” була направлена платіжна вимога
від 15.06.01 № 03, до якої також було додано наказ арбітражного
суду Запорізької області від 23.04.2001 № 2/5/213 про примусове
списання з поточного рахунку ТОВ “Сиріус ХИТ 94 ЛТД” 13307,30
грн. грошових коштів на виконання наказу арбітражного суду.
У платіжному дорученні № 03 від 15.06.01 у реквізиті
“Призначення платежу” було вказано про безспірне стягнення
згідно з наказом арбітражного суду Запорізької області № 2/5/213
від 23.04.2001 основного боргу в сумі 13041,80 грн., держмита -
196,50 грн. та 69,00 грн. інформаційно-техніч. процесу на
підставі вимог ст. 59 Закону України “Про банки і банківську
діяльність”, ст. 116 АПК України та ст.ст. 348, 349 ЦПК України.
Вказане платіжне доручення було повернуто юридичною та
бухгалтерською службою Банку без виконання на підставі п. 5
розділу II і п. 4 розділу І Інструкції про безготівкові
розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої
постановою правління Національного банку України від 29.03.01
9 135, оскільки стягнення за виконавчими документами виконуються
через органи державної виконавчої служби.
Судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у справі
№ 1/127 мотивовані тим, що розрахунковий документ було
повернуто Банком у відповідності до вимог п. 4 розділу І та п. 5
розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в
національній валюті, яка затверджена постановою правління
Національного банку України від 29.03. 01 № 135, а тому суд
прийшов до висновку про відсутність правових підстав для
задоволення позовних вимог. В рішенні також вказано, що згідно з
ч. II ст. 118 АПК України, яка діяла в момент повернення Банком
наказу без виконання, трьохмісячний термін для пред'явлення його
до виконання обчислювався з дня повернення.
Постанова апеляційної інстанції про залишення рішення суду без
змін мотивована тими обставинами, що у термін з дня повернення
наказу суду з 06.07.01 до закінчення строку пред'явлення наказу
для виконання 23.07.01 Товариство з наказом до виконавчої служби
не зверталося і не ставило питання про відновлення строку для
його пред'явлення до виконання, у зв'язку з чим, на думку
апеляційної інстанції, відсутній причинно-слідчий зв'язок щодо
повернення наказу та настання завданої шкоди.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, оскільки при
прийнятті рішення і постанови суду були допущені порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Так, у відповідності до ст. 59 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” стягнення на власні кошти банку, грошові
кошти та інші цінності фізичних чи юридичних осіб, що
знаходяться у банку, може бути звернене за виконавчими
документами, передбаченими законами України.
У відповідності до ст.ст. 115, 116 АПК України виконання рішення
арбітражного суду провадиться на підставі виданого ним наказу,
який є виконавчим документом.
Накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві і
виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта
наказів виконується державними виконавцями. Оскільки постанова
суду на момент пред'явлення наказу арбітражного суду до Банку
набрала законної сили, вона підлягала обов'язковому виконанню
відповідачем за рахунок перерахування коштів на рахунок
позивача.
У зв'язку з вказаними обставинами колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що повернення
Банком наказу суду без виконання є порушенням вказаних норм
права, що призвело до невчасного надходження коштів на
розрахунковий рахунок Товариства.
Крім того, Банком також допущено порушення вимог ст.ст. 1, 20,
21, 22 Закону “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”
( 2346-14 ) (2346-14)
( 2346-14 ) (2346-14)
від 05.04.2000 № 2346-111, оскільки
вказані норми права визначають, що примусове списання грошей,
здійснюване стягувачем, який може бути ініціатором переказу
грошей з рахунка без згоди платника, може бути проведено на
підставі встановлених законом виконавчих документів та у
передбаченому законом порядку.
Ініціатором переказу може бути не тільки платник, а і отримувач
у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при
списанні коштів у випадках, передбачених
законодавством. Стягувач отримує відповідне право виключно на
підставі визначених законом виконавчих документів у випадках,
передбачених вказаними законами, а тому посилання Банку на
вимоги п. 4 розділу І та п. 5 розділу II Інструкції про
безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті є
безпідставними, оскільки вказана Інструкція не регулює питання
виконання судових рішень та постанов на підставі виконавчого
документа, виданого судовим органом.
Колегія суддів Вищого господарського суду України також
враховує, що вказана Інструкція прийнята на виконання Законів
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та
“Про банки і банківську діяльність”, але останній визначає
підстави для стягнення коштів у відповідності з діючим
законодавством, у зв'язку з чим Банком безпідставно застосовано
акт нормативного характеру, який регулює правовідносини по
сплаті податків та обов'язкових платежів, а не порядок виконання
рішень суду.
В той же час колегія суддів Вищого господарського суду України у
відповідності до ст. 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не застосовує акти державних та інших
органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України, а
вказана Інструкція не може застосовуватися щодо регулювання
порядку виконання судових рішень і постанов. Такий самий порядок
застосування актів державних та інших органів при розгляді справ
в судах було передбачено і діючим на момент виникнення
правовідносин між сторонами Арбітражним процесуальним кодексом
України. Крім того відповідно до ст. 116 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та ст. 9 Закону
України “Про виконавче провадження” ( 606-14 ) (606-14)
стягнення
грошових сум на підставі наказів арбітражних судів виконуються
лише через установи банків, а інші накази виконуються через
державних виконавців. Тому у Товариства були правові підстави
вимагати від Банку виконання наказу та здійснення заходів по
стягненню заборгованості з поточного рахунку ТОВ “Сиріус ХИТ 94
ЛТД” грошових коштів в сумі 13307,30 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
апеляційна інстанція невірно застосувала норми матеріального
права, оскільки ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
регулює
правовідносини з відшкодування збитків, якщо вони випливають з
договірних зобов'язань. Але між Товариством і Банком склалися
відносини щодо відшкодування шкоди, яка виникла з позадоговірних
правовідносин, а тому за вказаних умов відшкодування шкоди
відповідно до ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
не покладає
обов'язок на іншу сторону здійснити заходи по зменшенню розміру
шкоди, як це передбачено ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, у
зв'язку з чим висновок апеляційної інстанції про незвернення за
виконанням наказу до органів виконавчої служби є безпідставним
для відмови в задоволенні вимог позивача про відшкодування
шкоди.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю - фірми
правового захисту “Верітас” задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.11.2001 та рішення господарського суду Дніпропетровської
області від 06-13.09.2001 у справі № 1/127 скасувати.
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю - фірми
правового захисту “Верітас” задовольнити. Стягнути з закритого
акціонерного товариства “Комерційний банку “Приватбанк” 13307,30
грн.
Видачу наказу покласти на господарський суд Дніпропетровської
області.