Верховний Суд України у складі:

головуючого     Гусака М.Б.,

суддів:         Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., 

                Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., 

                Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., 

                Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., 

                Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., 

                Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., 

                Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., 

                Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., 

                Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., 

                Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., 

                Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Стебницький калійний завод" (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у Дрогобицькому районі Львівської області (далі – ДПІ), треті особи – акціонерний комерційний банк "Укрсоцбанк", відділення державного казначейства у Дрогобицькому районі Львівської області, про визнання протиправною податкової вимоги, повернення з державного бюджету коштів та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У квітні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом, в якому з урахуванням зміни позовних вимог просило визнати: протиправною першу податкову вимогу ДПІ від 25 вересня 2006 року № 1/622 та зобов’язати відповідача повернути позивачу з державного бюджету 42 621 грн 30 коп.; недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 18 жовтня 2006 року № 0001781502/0 та рішення від 1 грудня 2006 року № 500/24-122 про застосування заходів погашення податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів; протиправною другу податкову вимогу ДПІ від 30 жовтня 2006 року № 2/693; недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 18 грудня 2006 року № 0001781502/0/1.

Господарський суд Львівської області постановою від 30 серпня 2007 року позов задовольнив.

При цьому цей суд виходив із того, що оскільки термін погашення податкових векселів співпадає з кінцевою датою подання податкової декларації, а Закон України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (чинний на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) не передбачає відповідних дій платника на такий випадок, то Товариство правомірно обрало спосіб погашення податкових векселів – коли термін сплати виникає після закінчення терміну подачі декларації, а доводи ДПІ про те, що позивач повинен був діяти відповідно до варіанту погашення податкових векселів – коли термін сплати наступає раніше, ніж термін подання податкової декларації, є безпідставними.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2011 року, постанову суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.

Залишаючи без змін рішення апеляційного суду, касаційний суд погодився з його висновком про те, що термін сплати зобов’язань по податкових векселях слід вважати таким, що виник до закінчення терміну подачі податкової декларації за звітний період, у якому відбулась його поставка митному органу, тому позивач повинен був погасити заборгованість шляхом перерахування коштів до бюджету. Оскільки оплату по спірним податковим векселям здійснено з простроченням сплати узгодженої суми податкового зобов’язання на 14 днів, ДПІ обґрунтовано застосувала до Товариства штрафні (фінансові) санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2181-III (2181-14) ).

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Товариства постанові цього ж суду від 25 березня 2010 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що оскільки оплату по податковим векселям здійснено з простроченням сплати узгодженої суми податкового зобов’язання на 14 днів, ДПІ обґрунтовано застосувала до Товариства штрафні (фінансові) санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III.

У справі, постанову касаційного суду в якій додано до заяви позивача, цей суд послався на те, що оскільки строк погашення податкового векселя визначається пунктом 11.5 статті 11 Закону № 168/97-ВР, а не Законом № 2181-III (2181-14) , то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 останнього Закону, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що ним було неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права.

За змістом підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що передбачена нею штрафна санкція застосовуються лише у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених Законом № 2181-III (2181-14) .

Оскільки строк погашення податкового векселя визначається Законом № 168/97-ВР (168/97-ВР) , а не Законом № 2181-III (2181-14) , то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 останнього Закону, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях.

Крім того, касаційний суд помилково виходив із того, що в даному випадку термін погашення податкових векселів співпав з кінцевою датою подання податкової декларації.

За змістом пункту 11.5 статті 11 Закону № 168/97-ВР платники податку можуть надавати податковий вексель зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю. Якщо термін сплати зобов’язань по податковому векселю виникає до закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, у якому відбулася його поставка органу митного контролю, платник податку не включає суму зобов’язань по векселю до складу податкових зобов’язань та погашає вексель шляхом перерахування коштів до бюджету. Якщо термін сплати зобов’язань по податковому векселю виникає після закінчення терміну подачі декларації до податкового органу за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, сума зобов’язань по такому податковому векселю включається до складу податкових зобов’язань платника в звітному (податковому) періоді, в якому відбулася його поставка органу митного контролю.

При цьому зазначений Закон не встановлює порядку обчислення початку перебігу такого строку.

Частиною першою статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня 1972 року встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

За змістом статті 2 цієї Конвенції термін "dies a quo" означає день, з якого починається відлік строку, а термін "dies ad quem" означає день, у який цей строк спливає.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Таким чином, висновки Вищого адміністративного суду України про правомірність дій ДПІ щодо застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції, передбаченої підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III, за прострочення оплати податкових векселів, а також про те, що кінцевий строк погашення виданих позивачем 22 серпня 2006 року податкових векселів припав на 20 вересня 2006 року, є помилковими.

Ураховуючи наведене, оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Стебницький калійний завод" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs15032738) від 14 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки строк погашення податкового векселя визначається Законом № 168/97-ВР (168/97-ВР) , а не Законом № 2181-III (2181-14) , то штрафні санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 останнього Закону, не підлягають застосуванню за порушення строків сплати сум податку на додану вартість, визначених у податкових векселях.