21-188а11 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - Текст документа

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" (далі – страхова компанія) до державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі – ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень,

У березні 2007 року страхова компанія звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 7 листопада 2006 року № 000021/22/0, від 4 грудня 2006 року № 000021/22/1, від 26 грудня 2006 року № 000021/22/2, від 15 березня 2007 року № 000021/22/3, якими йому визначено 13 185 грн податкового зобов’язання зі сплати податку на прибуток (у тому числі 8 790 грн – основний платіж та 4395 грн – штрафні (фінансові) санкції).

Господарський суд м. Києва постановою від 19 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року, позов задовольнив.

Ухвалюючи зазначені рішення, суди виходили з того, що зменшення валового доходу Житомирською філією страхової компанії (далі – Філія) відбувалось не в результаті перерахування частини страхових платежів головному офісу, а в результаті здійснення останнім операцій перестрахування у резидентів та нерезидентів ризиків за укладеними Філією договорами страхування. При цьому головний офіс не зменшував суму валових доходів від страхової діяльності на суму сплачених перестраховикам платежів. Суди зазначили, що перерахування платежів перестраховикам за конкретно визначеними об’єктами перестрахування забезпечувалося за рахунок коштів Філії, тому саме вона отримала право на зменшення доходу від страхової діяльності на суму цих платежів. Таким чином, суди визнали дії Філії як платника податку такими, що відповідають вимогам статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ).

Вищий адміністративний суд України постановою від 29 березня 2011 року рішення попередніх судів скасував, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, страхова компанія просить скасувати рішення касаційного суду із залишенням без змін рішення апеляційного суду.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви позивача ухвалах Вищого адміністративного суду України від 3 лютого та 22 червня 2010 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР.

У справах, ухвали касаційного суду в яких додано до заяви, цей суд визнав правомірними дії філії страхової компанії щодо зменшення валового доходу на суму страхових платежів, перерахованих головному офісу для виконання зобов’язань з договору перестрахування.

Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, дійшов висновку про те, що дії Філії щодо зменшення суми валових доходів внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цим судом було неоднаково застосовано зазначену норму права.

Суди встановили, що в період із 1 жовтня 2003 року по 30 червня 2006 року страхова компанія через свій головний офіс проводила перестрахування в інших страховиків ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальниками за укладеними у Філії договорами. Оскільки Філія не є юридичною особою, не наділена повноваженнями на проведення перестрахування від імені страховика і не мала права на купівлю вільноконвертованої валюти та перерахування останньої як страхової премії перестраховикам, зазначені дії були проведені позивачем як юридичною особою через бухгалтерію головного офісу. Філія як окремий платник податку на прибуток після фактичної сплати головним офісом згідно з договорами перестрахування частини страхових платежів та отримання від останнього інформації про це перераховувала йому відповідну суму і зменшувала у податковому обліку свій валовий дохід від операцій страхування.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, касаційний суд виходив із того, що Філія протягом періоду, за який здійснювалася перевірка, безпідставно зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними Філією договорами з резидентами та нерезидентами.

Із зазначеним висновком повністю погодитися не можна, виходячи з наступного.

Регулювання оподаткування страхової діяльності протягом періоду, за який перевірялося дотримання Філією вимог податкового законодавства, змінювалося.

Так, за змістом підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР (у редакції, чинній до 30 липня 2004 року) оподатковуваним доходом для цілей оподаткування страхової діяльності вважалася сума страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі – сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами (крім договорів страхування життя), зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених (нарахованих) страховиком за договорами перестрахування з резидентом та сплачених за договорами перестрахування з нерезидентом у тому ж податковому періоді.

Редакція зазначеної норми, чинна з 30 липня 2004 року, не передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом.

Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду про те, що Філія в період із 1 жовтня 2003 року по 30 липня 2004 року безпідставно зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами, є безпідставним.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2011 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

Заяву приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ТАС" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України (rs14585749) від 29 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки редакція підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 334/94-ВР, чинна до 30 липня 2004 року, передбачала зменшення оподатковуваного доходу на суму страхових платежів, сплачених страховиком за договорами перестрахування з нерезидентом, то висновок касаційного суду про те, що Філія в період із 1 жовтня 2003 року по 30 липня 2004 року безпідставно зменшувала свій валовий дохід від страхової діяльності, внаслідок перерахування платежів головному офісу страхової компанії для здійснення останньою перестрахування за укладеними у Філії договорами з нерезидентами, є безпідставним.