ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2002 Справа N 18/437
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого-судді Усенко Є.А.
суддів Жаботиної Г.В., Чабана В.В.,
розглянувши з участю представників:
- товариства з обмеженою відповідальністю “Газресурс” - Власенка
С.В., Файнгольд І.Д.,
- дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної
компанії “Нафтогаз України” - Овдіної Ю.Б.,
- закритого акціонерного товариства комерційного банку
“Приватбанк” -Єрмоліна В.П. , Войченко Г.М.,
- товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія
“Енергоальянс” -Рябоконя Ю.А.,
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Газресурс” (далі за текстом - ТзОВ “Газресурс“)
на рішення від 03.12.2001
господарського суду м. Києва
у справі № 18/437
за позовом ТзОВ “Газресурс”
до - дочірньої компанії “Укртрансгаз” Національної акціонерної
компанії “Нафтогаз України” ' - закритого акціонерного
товариства комерційного банку “Приватбанк“
- товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія
“Енергоальянс“ (далі за текстом - ДК “Укртрансгаз”, ЗАТ КБ
“Приватбанк”,
ТзОВ “Компанія “Енергоальянс“)
про визнання договорів недійсними, про зобов'язання передати у
власність природний газ та укласти договір схову
ВСТАНОВИЛА:
ТзОВ “Газресурс” пред'явило позов до ДК “Укртрансгаз”, ЗАТ КБ
“Приватбанк”, ТзОВ “Компанія “Енергоальянс” про визнання
недійсними на підставі ст. 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
договору
купівлі-продажу природного газу від 22.05.2001, укладеного між
позивачем і ТзОВ “Компанія “Енергоальянс”, договору поруки від
25.05.2001, укладеного між ТзОВ “Компанія “Енергоальянс”, ЗАТ КБ
“Приватбанк” і ТзОВ “Газресурс”, та договору застави природного
газу від 25.05.2001, укладеного між ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс” та ЗАТ КБ “Приватбанк”, посилаючись на удаваний
характер вказаних угод. Крам того позивач на підставі ст. 145 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
просив витребувати від ДК “Укртрансгаз” на
його користь 420 000 000 м3 природного газу та зобов'язати ДК
“Укртрансгаз” укласти з ним договір схову природного газу
зазначеного об'єму.
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2001 в
задоволенні позову відмовлено з мотивів відповідності спірних
угод вимогам закону та недоведеності позивачем їх удаваності.
Вимоги позивача про зобов'язання передати на його користь
природний газ та укласти договір схову залишені без задоволення
з огляду на відсутність підстави виникнення відповідних
цивільних прав і обов'язків між позивачем і ДК “Укртрансгаз”.
В касаційній скарзі ТзОВ “Газресурс” просить скасувати рішення
від 03.12.2001 та прийняти нове рішення про задоволення позову,
вважаючи, що при вирішенні спору господарським судом неправильно
застосована норма ст. 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, порушені норми
ст. 28 Закону України “Про заставу” ( 2654-12 ) (2654-12)
та ст. 216 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, внаслідок чого, на думку позивача,
господарський суд помилково відхилив його доводи про наявність у
нього права власності на спірний об'єм природного газу.
Одночасно позивач посилається на порушення господарським судом
норм ст.ст. 22, 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при вирішенні його
клопотань про відкладення розгляду справи, витребування доказів
та надання можливості для ознайомлення з доказами.
ДК “Укртрансгаз”, ЗАТ КБ “Приватбанк”, ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс” у відзивах на касаційну скаргу вважають викладені
у ній доводи позивача необгрунтованими та просять залишити
касаційну скаргу без задоволення. При цьому ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс” просить направити касаційну скаргу на розгляд
господарського суду апеляційної інстанції, як подану з
порушенням правил ст. 107 та ч. 2 ст. 111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки за
правилами ст.ст. 85, 87, 107 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення від
03.12.2001 як на момент надходження касаційної скарги до суду
касаційної інстанції, так і на момент її розгляду могло бути
предметом касаційного оскарження, а повноваження суду касаційної
інстанції при прийнятті касаційної скарги та її розгляді
визначені ст.ст. 111-3, 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши представників позивача, які підтримали касаційну
скаргу, та заперечення на неї представників відповідачів,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Господарським судом першої інстанції встановлено, що 21.05.2001
між ЗАТ КБ “Приватбанк” і ТзОВ “Газресурс” був укладений
кредитний договір № 2ГО76Д про надання позивачу кредиту в
розмірі 10 116 000,00 доларів США строком до 21.08.2001 із
сплатою 17% річних.
Умовою надання кредиту, як передбачалося п. 3.1 договору, було
забезпечення кредитного зобов'язання позичальника, зокрема,
поручительством і заставою газу на підставі відповідних
договорів банку з ТзОВ “Компанія “Енергоальянс”.
22.05.2001 позивач уклав з ТзОВ “Компанія “Енергоальянс” договір
№ 05-20 купівлі-продажу 420 000 000,00 м3 природного газу по
ціні 148,85 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1000 м3 на загальну суму
62 516 160,00 грн., що відповідало вираженій у національній
валюті України сумі кредиту та відсотків за кредит згідно умов
кредитного договору № 2ГО76Д від 21.05.2001.
Передбачивши передачу природного газу за актами
приймання-передачі та перехід права власності в момент
підписання вказаного акту, позивач і ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс” разом з тим пунктами 4.3, 4.4 договору обумовили
повернення позивачу компанією поставленого природного газу в
повному об'ємі на таких же умовах щодо ціни в разі повного і
своєчасного виконання позивачем зобов'язань перед ЗАТ КБ
“Приватбанк” по вищевказаному кредитному договору. До настання
строку виконання позивачем своїх зобов'язань по цьому ж
кредитному договору ТзОВ “Компанія “Енергоальянс“
зобов'язувалася не відчужувати природний газ, що був предметом
купівлі-продажу, третім особам.
25.05.2001 між ТзОВ “Компанія “Енергоальянс” і ЗАТ КБ
“Приватбанк” був укладений договір застави 420 000 000,00 м3
природного газу вартістю 62516160,00 грн. в забезпечення
виконання позивачем зобов'язань перед банком по кредитному
договору № 2ГО76Д від 25.05.2001.
22.08.2001 платіжним дорученням № 1484 ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс” перерахувала на рахунок позивача 62 516 160,00
грн., які в цей же день платіжними вимогами № 9 і № 10 від
22.08.2001 були списані банком на погашення кредиту і відсотків
по кредитному договору № 2ГО76Д від 21.05.2001.
Згідно ч. 2 ст. 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо угода укладена з
метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються
правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на
увазі. За змістом правової норми ст. 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
удавана угода є недійсною.
Даючи юридичну оцінку викладеним обставинам справи,
господарський суд виходив з того, що спірні договори, зокрема,
договори купівлі-продажу від 22.05.2001 і договір застави від
25.05.2001 відповідають закону. Разом з тим, суд не взяв до
уваги, що стаття 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
підставою недійсності
угоди передбачає не її невідповідність закону, а удаваність
угоди.
Дійшовши до висновку, що договір купівлі-продажу від 22.05.2001
містить відкладальну умову, передбачену ст. 61 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, суд першої інстанції, однак, не звернув увагу,
що відповідно до правила ч. 1 цієї статті ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
укладання угоди під відкладальною умовою означає,
що виникнення прав і обов'язків за цією угодою сторони поставили
в залежність від певної обставини, щодо якої на момент укладення
угоди невідомо, станеться вона чи не станеться.
В разі укладення під відкладальною умовою договору
купівлі-продажу в залежність від такої обставини ставиться
виникнення прав і обов'язків сторін щодо платного відчуження
майна, оскільки саме ці права і обов'язки складають зміст
зобов'язання, що виникає з вказаного договору. Останнє не
суперечить положенням ст. 128 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
За змістом частин 1-3 ст. 11 Закону України “Про заставу”
( 2654-12 ) (2654-12)
в договорі застави заставодавцем може бути сам
боржник власним майном чи майном, відносно якого він наділений
власником правом застави, або третя особа (майновий поручитель)
з такими ж повноваженнями щодо предмету застави.
За договором від 25.05.2001 забезпечувалося зобов'язання
позивача по кредитному договору № 2ГО76Д від 21.05.2001 заставою
його майна, що обумовлює правове положення позивача щодо
кредитора забезпеченого зобов'язання як заставодавця.
Угоди купівлі-продажу від 22.05.2001 та застави від 25.05.2001,
як такі, що приховують фактичне правовідношення застави між
позивачем і ЗАТ КБ “Приватбанк”, в силу частини 2 ст. 58 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
є удаваними, а отже і недійсними.
Встановлені господарським судом першої інстанції обставини
справи стосовно укладення договору поруки від 25.05.2001 між
ТзОВ “Компанія “Енергоальянс”, ЗАТ КБ “Приватбанк” і ТзОВ
“Газресурс”, за якими компанія виступила поручителем перед
банком за виконання позивачем зобов'язань по кредитному договору
№ 2ГО76Д від 21.05.2001, юридичне правильно оцінені як такі, що
не дають підстав для визнання цього договору удаваною угодою,
поскільки відповідно до ст. 178 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
поручительство є самостійним, видом забезпечення зобов'язання, а
з умов вказаного договору не вбачається, що з виникненням
зобов'язання поруки сторони будь-яким чином пов'язували
виникнення правовідношення застави.
Відповідаючим обставинам справи і нормам матеріального права
слід визнати і висновок господарського суду першої інстанції
щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині
зобов'язання ДК “Укртрансгаз“ передати природний газ і укласти
договір схову.
Як встановлено господарським судом, спірний об'єм газу
знаходиться у володінні ДК “Укртрансгаз” на підставі договору
зберігання № 3-336 від 24.05.2001, укладеного з ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс”. Відповідно до ч. 1 ст. 415 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право вимоги повернення майна від охоронця має особа, яка здала
майно на схов. В силу ст. 49 Закону України “Про власність”
( 697-12 ) (697-12)
володіння майном вважається правомірним, якщо інше не
буде встановлено судом чи третейським судом.
Вимоги щодо правомірності підстав володіння відповідачем спірним
об'ємом газу позивачем не заявлялися.
Керуючись ст.ст. 49, 68, 107, 111-5, п. 2 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, на підставі ч. 2
ст. 58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
колегія суддів Вищого
господарського суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу ТзОВ “Газресурс” задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2001 у справі
№ 18/437 в частині відмови в позові про визнання недійсними
договору купівлі-продажу № 05-20 від 22.05.2001 та договору
застави від 25.05.2001 скасувати.
Позов ТзОВ “Газресурс” до ЗАТ КБ “Приватбанк”, ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс” про визнання недійсними договору купівлі-продажу
№ 05-20 від 22.05.2001, укладеного між ТзОВ “Газресурс” і ТзОВ
“Компанія “Енергоальянс”, договору застави від 25.05.2001,
укладеного між ЗАТ КБ “Приватбанк” і ТзОВ “Компанія
“Енергоальянс”, задовольнити.
Визнати вказані договори недійсними.
В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від
03.12.2001 залишити без змін.
Стягнути з ЗАТ КБ “Приватбанк” (коррахунок 12000999980 в
Обласному НБУ м. Дніпропетровська, МФО 305299, код 14360570),
ТзОВ “Компанія “Енергоальянс” (поточний рахунок 26000132710001 в
ЗАТ КБ “Приватбанк”, м. Дніпропетровськ, МФО 305299, код
30558017) на користь ТзОВ “Газресурс” витрати по сплаті
державного мита в розмірі 85,00 грн. (Вісімдесят п'ять гривень).
Забезпечення позову за ухвалою від 25.12.2001 скасувати.