Спір про визнання договорів недійсними, про зобов'язання передати у власність природний газ та укласти договір схову - Матеріали постанови ВГСУ 02/369-1

Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ТОВ "Газресурс" на рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2001 у справі за позовом ТОВ "Газресурс" до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", ЗАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Компанія "Енергоальянс" про визнання договорів недійсними, про зобов'язання передати у власність природний газ та укласти договір схову.

ТОВ "Газресурс" пред'явило позов до ДК "Укртрансгаз", ЗАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Компанія "Енергоальянс" про визнання недійсними на підставі статті 58 ЦК (1540-06) договору купівлі-продажу природного газу від 22.05.2001, укладеного між позивачем і ТОВ "Компанія "Енергоальянс", договору поруки від 25.05.2001, укладеного між ТОВ "Компанія "Енергоальянс", ЗАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Газресурс", та договору застави природного газу від 25.05.2001, укладеного між ТОВ "Компанія "Енергоальянс" та ЗАТ КБ "Приватбанк", посилаючись на удаваний характер вказаних угод. Крім того, позивач на підставі статті 145 ЦК просив витребувати від ДК "Укртрансгаз" на його користь 420000000 куб. м природного газу та зобов'язати ДК "Укртрансгаз" укласти з ним договір схову природного газу зазначеного об'єму.

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2001 у задоволенні позову відмовлено з мотивів відповідності спірних угод вимогам закону та недоведеності позивачем їх удаваності.

Вимоги позивача про зобов'язання передати на його користь природний газ та укласти договір схову залишено без задоволення з огляду на відсутність підстави виникнення відповідних цивільних прав і обов'язків між позивачем і ДК "Укртрансгаз".

У касаційній скарзі ТОВ "Газресурс" просить скасувати рішення від 03.12.2001 та прийняти нове рішення про задоволення позову, вважаючи, що при вирішенні спору господарським судом неправильно застосована норма статті 58 ЦК (1540-06) , порушено норми статті 28 Закону України "Про заставу" (2654-12) та статті 216 ЦК, внаслідок чого, на думку позивача, господарський суд помилково відхилив його доводи про наявність у нього права власності на спірний об'єм природного газу. Одночасно позивач посилається на порушення господарським судом норм статей 22, 77 ГПК (1798-12) при вирішенні його клопотань про відкладення розгляду справи, витребування доказів та надання можливості для ознайомлення з доказами.

ДК "Укртрансгаз", ЗАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Компанія "Енергоальянс" у відзивах на касаційну скаргу вважають викладені у ній доводи позивача необґрунтованими та просять залишити касаційну скаргу без задоволення. При цьому ТОВ "Компанія "Енергоальянс" просить направити касаційну скаргу на розгляд господарського суду апеляційної інстанції як подану з порушенням правил статті 107 та частини 2 статті 111 ГПК (1798-12) .

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки за правилами статей 85, 87, 107 ГПК (1798-12) рішення від 03.12.2001 як на момент надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції, так і на момент її розгляду могло бути предметом касаційного оскарження, а повноваження суду касаційної інстанції при прийнятті касаційної скарги та її розгляді визначені статтями 1113, 1119 ГПК.

Заслухавши представників позивача, які підтримали касаційну скаргу, та заперечення на неї представників відповідачів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Господарським судом першої інстанції встановлено, що 21.05.2001 між ЗАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Газресурс" був укладений кредитний договір N 2ГО76Д про надання позивачу кредиту в розмірі 10116000 доларів США строком до 21.08.2001 зі сплатою 17 відсотків річних.

Умовою надання кредиту, як передбачалося пунктом 3.1 договору, було забезпечення кредитного зобов'язання позичальника поручительством і заставою газу на підставі відповідних договорів банку з ТОВ "Компанія "Енергоальянс".

Позивач 22.05.2001 уклав з ТОВ "Компанія "Енергоальянс" договір N 05-20 купівлі-продажу 420000000 куб. м природного газу за ціною 148,85 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1000 куб. м на загальну суму 62516160 грн., що відповідало вираженій у національній валюті України сумі кредиту та відсотків за кредит згідно з умовами кредитного договору N 2ГО76Д від 21.05.2001.

Передбачивши передачу природного газу за актами приймання-передачі та перехід права власності в момент підписання вказаного акта, позивач і ТОВ "Компанія "Енергоальянс" разом з тим пунктами 4.3 і 4.4 договору обумовили повернення позивачу компанією поставленого природного газу в повному об'ємі на таких же умовах щодо ціни в разі повного і своєчасного виконання позивачем зобов'язань перед ЗАТ КБ "Приватбанк" за вищевказаним кредитним договором. До настання строку виконання позивачем своїх зобов'язань за цим же кредитним договором ТОВ "Компанія "Енергоальянс" зобов'язувалося не відчужувати природний газ, що був предметом купівлі-продажу, третім особам.

Між ТОВ "Компанія "Енергоальянс" і ЗАТ КБ "Приватбанк" 25.05.2001 був укладений договір застави 420000000 куб. м природного газу вартістю 62516160 грн. в забезпечення виконання позивачем зобов'язань перед банком за кредитним договором N 2ГО76Д від 25.05.2001.

Платіжним дорученням N 1484 ТОВ "Компанія "Енергоальянс" 22.08.2001 перерахувало на рахунок позивача 62516160 грн., які в цей же день платіжними вимогами N 9 і N 10 від 22.08.2001 були списані банком на погашення кредиту і відсотків за кредитним договором N 2ГО76Д від 21.05.2001.

Згідно з частиною другою статті 58 ЦК (1540-06) , якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. За змістом правової норми статті 58 ЦК удавана угода є недійсною.

Даючи юридичну оцінку викладеним обставинам справи, господарський суд виходив з того, що спірні договори, зокрема договори купівлі-продажу від 22.05.2001 і договір застави від 25.05.2001, відповідають закону. Водночас суд не взяв до уваги, що стаття 58 ЦК (1540-06) підставою недійсності угоди передбачає не її невідповідність закону, а удаваність угоди.

Дійшовши висновку, що договір купівлі-продажу від 22.05.2001 містить відкладальну умову, передбачену статтею 61 ЦК (1540-06) , суд першої інстанції, однак, не звернув уваги, що відповідно до вимог частини першої зазначеної статті укладання угоди під відкладальною умовою означає, що виникнення прав і обов'язків за цією угодою сторони поставили у залежність від певної обставини, щодо якої на момент укладення угоди невідомо, станеться вона чи не станеться.

У разі укладення під відкладальною умовою договору купівлі-продажу в залежність від такої обставини ставиться виникнення прав і обов'язків сторін щодо платного відчуження майна, оскільки саме ці права і обов'язки складають зміст зобов'язання, що виникає з вказаного договору. Останнє не суперечить положенням статті 128 ЦК (1540-06) .

За змістом статті 11 Закону України "Про заставу" (2654-12) в договорі застави заставодавцем може бути сам боржник власним майном чи майном, щодо якого він наділений власником правом застави, або третя особа (майновий поручитель) з такими самими повноваженнями щодо предмета застави.

За договором від 25.05.2001 забезпечувалося зобов'язання позивача за кредитним договором N 2ГО76Д від 21.05.2001 заставою його майна, що обумовлює правове положення позивача щодо кредитора забезпеченого зобов'язання як заставодавця.

Угоди купівлі-продажу від 22.05.2001 та застави від 25.05.2001 як такі, що приховують фактичне правовідношення застави між позивачем і ЗАТ КБ "Приватбанк", в силу частини другої статті 58 ЦК (1540-06) є удаваними, а отже, і недійсними.

Встановлені господарським судом першої інстанції обставини справи стосовно укладення договору поруки від 25.05.2001 між ТОВ "Компанія "Енергоальянс", ЗАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Газресурс", за якими компанія виступила поручителем перед банком за виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором N 2ГО76Д від 21.05.2001, юридично правильно оцінені як такі, що не дають підстав для визнання цього договору удаваною угодою, оскільки відповідно до статті 178 ЦК (1540-06) поручительство є самостійним видом забезпечення зобов'язання, а з умов вказаного договору не вбачається, що з виникненням зобов'язання поруки сторони будь-яким чином пов'язували виникнення правовідношення застави.

Таким, що відповідає обставинам справи і нормам матеріального права, слід визнати і висновок господарського суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині зобов'язання ДК "Укртрансгаз" передати природний газ і укласти договір схову.

Як встановлено господарським судом, спірний об'єм газу знаходиться у володінні ДК "Укртрансгаз" на підставі договору зберігання N 3-336 від 24.05.2001, укладеного з ТОВ "Компанія "Енергоальянс". Відповідно до частини першої статті 415 ЦК (1540-06) право вимоги повернення майна від охоронця має особа, яка здала майно на схов. В силу статті 49 Закону України "Про власність" (697-12) володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом чи третейським судом.

Вимоги щодо правомірності підстав володіння відповідачем спірним об'ємом газу позивачем не заявлялися.

Керуючись статтями 49, 68, 107, 111-5, пунктом 2 статті 111-9, частиною першою статті 111-10, статтею 111-11 ГПК (1798-12) , на підставі частини другої статті 58 ЦК (1540-06) , колегія суддів Вищого господарського суду України ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ТОВ "Газресурс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 03.12.2001 у даній справі в частині відмови в позові про визнання недійсними договору купівлі-продажу N 05-20 від 22.05.2001 та договору застави від 25.05.2001 скасувати.

Позов ТОВ "Газресурс" до ЗАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Компанія "Енергоальянс" про визнання недійсними договору купівлі-продажу N 05-20 від 22.05.2001, укладеного між ТОВ "Газресурс" і ТОВ "Компанія "Енергоальянс", договору застави від 25.05.2001, укладеного між ЗАТ КБ "Приватбанк" і ТОВ "Компанія "Енергоальянс", задовольнити.