ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.01.2002 Справа N 01-10/16
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.
суддів:
Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Управління будівництва Еталон” (надалі - Управління)
на ухвалу господарського суду Луганської області
від 09.10.2001
у справі № 01-10/16
за позовом ТОВ “Управління будівництва Еталон”
до відкритого акціонерного товариства
“Лисичанськнафтооргсінтез” (надалі - ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез“)
про стягнення 74390,43 грн.
В засіданні взяли участь представники: -
- позивача: Рисай С.С. (дов. №№ 01-1 юр. від 25.01.2002);
- відповідача:
Шевцов М.В. (дов. № 18-53 від 19.07.2001),
Ларєв К.Ю. (дов. № 18-113 від 20.12.2001),
Охрімчук Д.А. (дов. № 18-89 від 07.11.2001),
Пушнар С.І. (дов. № 97 від 20.11.2001).
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 29.01.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Ухвалою від 09.10.2001 господарського суду Луганської області
(суддя Бородіна Л.І.) відмовлено у прийнятті позовної заяви
Управління про стягнення заборгованості в сумі 74390,43 грн. з
ВАТ “Лисичанськ-нафтооргсинтез”, оскільки Вищим арбітражним
судом України було порушено справу про банкрутство ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез” (Справа N 45/8) і ухвалою Вищого
арбітражного суду України від 06.06.2000 введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів на підставі частини 2 ст. 12 Закону
України від 30.06.99 № 784-ХІV “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
.
З прийнятою ухвалою від 09.10.2001 не погоджується Управління,
яке звернулося з касаційною скаргою до колегії суддів Вищого
господарського суду України.
В касаційній скарзі вказано про наявність порушення ч. 2 ст. 112
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
щодо встановлення мораторію
на задоволення майнових вимог кредиторів, а також ст. 23
вказаного Закону щодо порядку ліквідації боржника, у зв'язку з
чим, на думку скаржника, ущемлені права кредитора щодо
відшкодування майнових збитків, які йому вчинені ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез”.
Крім того, на думку заявника, допущено порушення ст.ст. 1, 2
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
ст. 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
у зв'язку з
позбавленням суб'єкта господарювання права на захист порушених
прав.
Також, на думку заявника, безпідставно застосовані ст. 62
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до
правовідносин, які склалися між боржником і кредитором.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, додані до них
документи, заслухавши пояснення представників сторін та доповідь
судді, встановила, що Управління звернулося до ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез” з позовними вимогами про стягнення
74390,43 грн.
Підставою для звернення з позовною заявою була наявність
заборгованості, яка виникла із зобов'язань за договором
№ Д-5-270 від 20.03.98 за період 1998-99 pp.
Із матеріалів справи та касаційної скарги, які додані до
позовної заяви, вбачається, що по відношенню до ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез” арбітражним судом Полтавської області
була порушена справа про банкрутство № 848/6 і ця справа була
прийнята до провадження Вищим арбітражним судом України.
Ухвалою колегії суддів від 06.06.2000 було введено мораторій на
задоволення вимог кредиторів.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
Управління вже зверталося до Вищого арбітражного суду України з
заявою від 13.06.2001 про визнання тих самих вимог, котрі є
предметом позову, заявленого до господарського суду Луганської
області.
У відповідності до п. 1, 5 ст. 14 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, боржник разом з розпорядником майна
розглядає вимоги кредиторів і при їх задоволенні включає їх в
реєстр вимог кредиторів або приймається відповідне рішення про
відмову в задоволенні вимог кредиторів.
Матеріалами, доданими до заяви, підтверджено, що ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез” разом з розпорядником майна
розглянули вимоги Управління та не визнали їх, що стало
підставою для звернення Управління до Вищого арбітражного суду
України.
Вказані вимоги також не були визнані судовою інстанцією, у
зв'язку з чим ухвалою колегії суддів Вищого арбітражного суду
України від 27.06.2000 № 45/8-5/44 в задоволенні вимог було
відмовлено, а тому господарський суд Луганської області,
приймаючи ухвалу від 09.10.2001 № 01-10/16, врахувавши вимоги
діючого законодавства, відмовив в прийнятті позовної заяви,
оскільки провадження у справі про банкрутство не припинено, а
тому Управління має право на підставі діючого законодавства
звернутися для вирішення питання про стягнення заборгованості за
рахунок звернення до ліквідаційної комісії, як це передбачено
законодавством.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
враховує, що у відповідності до п. 2 ст. 62 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
провадження у справі
припинено, оскільки спір щодо стягнення заборгованості уже був
предметом розгляду в тій же справі, між тими ж сторонами і з тих
же підстав, а тому касаційна скарга Управління не підлягає
задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1
ч. 1 ст. 111-9, 111-13 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Ухвалу господарського суду Луганської області від 09.10.2001 у
справі № 01-10/16 залишити без змін, а касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю “Управління будівництва
Еталон” - без задоволення.