Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
(Постановою
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.01.2002 року
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у
складі:
головуючого судді,
суддів;
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного
банку "ХХХ" на постанову Вищого господарського суду України від
ХХ.11.2002 року у справі за позовом Акціонерного комерційного
банку "ХХХ" до Я-ського обласного дочірнього підприємства
Державної акціонерного компанії "YYY" про стягнення
11 548 057, 30 грн.,
встановив:
ХХ червня 2002 року АКБ "ХХХ" звернувся до господарського суду
Я-ської області з позовом до Я-ського обласного ДП ДАК "YYY" про
стягнення заборгованості за векселями, виданими відповідачем.
Ухвалою господарського суду Я-ської області від ХХ.06.2002 року
позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, з посиланням на те, що до позовної заяви не
додано доказів сплати державного мита у встановленому порядку.
Ухвалою Ч-ського апеляційного господарського суду від ХХ.04.2002
року апеляційна скарга АКБ "ХХХ" повернута без розгляду з тих же
підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.11.2002 року
залишено без змін ухвалу господарського суду Я-ської області від
ХХ.06.2002 року та ухвалу Ч-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.07.2002 року.
ХХ.01.2002 року Верховним Судом України за касаційною скаргою АКБ
"ХХХ" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого
господарського суду України від ХХ.11.2002 року. Скарга
мотивується виявленням різного застосування Вищим господарським
судом України одного й того ж положення закону в аналогічних
справах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників АКБ
"ХХХ" В.В.В. та С.С.С., які висловились на підтримку касаційної
скарги, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи без змін ухвали судів першої та апеляційної інстанцій,
Вищий господарський суд України виходив з того, що позивач в
порушення положень Указу Президента України "Про Державне
казначейство" ( 335/95 ) (335/95)
від 27.04.1995 року та встановленого
Державним казначейством України порядку сплати державного мита під
час подання позовної заяви та апеляційної скарги сплачував
державне мито за місцем знаходження платника, а не за місцем
знаходження господарських судів.
Проте з такими висновками погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито сплачується чи стягується в доход
державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених
законодавством України.
Згідно ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито"
( 7-93 ) (7-93)
від 21.01.1993 року № 7-93 державне мито сплачується за
місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до
бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з
позовних заяв, які подаються до господарського суду, із
апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови
господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими
обставинами, а також за дії, пов'язані з одержанням охоронних
документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної
власності, і за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на
сорти рослин, та за подання до Кабінету Міністрів України проекту
створення промислово-фінансової групи, яке зараховується до
державного бюджету України.
Таким чином, законом закріплено, що державне мито сплачується до
державного бюджету України, незалежно від місця знаходження
господарського суду та платника.
Довідками Відділення Державного казначейства у Р-ському районі м.
Н-ська від ХХ.05.2002 року № Х1 та від ХХ.07.2002 року № Х8
підтверджено надходження коштів до Державного бюджету України за
розгляд позовної заяви та апеляційної скарги.
Отже, приймаючи постанову про залишення без змін ухвал судів
першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України
порушив право позивача на звернення до суду за захистом порушених
інтересів, передбачених ст. 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
За таких обставин, постановлені по справі судові рішення
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-17 , 111-18, 111-19 , 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Верховний Суд України,
постановив:
касаційну скаргу АКБ "ХХХ" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від ХХ листопада 2002
року, ухвалу Ч-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.07.2002 року та ухвалу господарського суду Я-ської області від
ХХ.06.2002 року скасувати, а справу передати на розгляд по суті до
суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.