ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
28.01.2002 Справа N 10/121
Вищий господарський суд України, розглянувши касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "К... "К..." на рішення
господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2002 та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
17.10.2002 у справі N 10/121 за позовом товариства з обмеженою
відповідальністю "Т..." до відкритого акціонерного товариства
"К... "К..." про стягнення 375000,0 грн., встановив:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
06.06.2002, залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 17.10.2002, позовні вимоги
товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Т..." до відкритого
акціонерного товариства (ВАТ) "К... "К..." про стягнення 375000,0
грн. задоволено.
Також судом задоволено заявлені позивачем вимоги про
збільшення позовних вимог на суму, пов'язану зі стягненням
процентів у розмірі 6678,08 грн. та судових витрат - на оплату
послуг адвоката у розмірі 7561,64 грн.
Рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки відповідач,
акцептувавши переказний вексель N 80351641853167, в якому прописом
зазначена сума 375000,0 грн., не сплатив його після пред'явлення в
установлені строки, то позовні вимоги є обгрунтованими та такими,
що підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому суди двох інстанцій керувалися ст. 21 Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
, статтями
6, 21, 28, 34, 48, 49 Уніфікованого закону про переказні векселі
та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року
( 995_009 ) (995_009)
далі - Уніфікований закон) та виходили з такого.
02.03.2001 товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ)
"Е..." видало позивачу - ТОВ "Т..." переказний вексель N
80351641853167 на суму 375000,0 грн. зі строком платежу за
пред'явленням. Платником за вказаним векселем є відповідач - ВАТ
"К... "К...".
Векселедержатель - ТОВ "Т..." пред'явило вказаний вексель до
акцепту, який 02.03.2001 і був акцептований відповідачем. Листом
N 86/1 від 18.02.2002 року (а. с. 9) позивач звернувся до
відповідача з письмовою пропозицією оплатити вексель. Утім,
вексель оплачено не було, акт N 86/1-1 від 18.02.2002 пред'явлення
векселя до оплати відповідач не підписав.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель є цінним папером, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю). Оскільки вексель N 80351641853167 був
акцептований відповідачем, то в силу ст. 28 Уніфікованого закону
( 995_009 ) (995_009)
у разі нездійснення платежу за акцептованим переказним
векселем, векселедержатель має право пред'явити проти акцептанта
прямий позов, який грунтується на переказному векселі щодо всього
того, про що може бути пред'явлена вимога згідно із статтями 48 і
49 вказаного Закону.
Суд першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що
відповідач акцептував переказний вексель N 80351641853167, де сума
прописом 375000,0 грн., а цифрами 372000,0 грн., стягнув з
відповідача 375000,0 грн. оскільки згідно зі ст. 6 Уніфікованого
закону ( 995_009 ) (995_009)
, якщо суму переказного векселя позначено і
прописом і цифрами, то в разі розбіжності між цими позначеннями
вексель має силу на суму, позначену прописом.
Не погоджуючись з вказаними судовими актами, відповідач - ВАТ
"К... "К..." звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове
рішення, яким у позові відмовити.
На думку відповідача, оскаржувані судові акти грунтуються на
неправильному застосуванні судами норм матеріального права.
Зокрема, відповідно до ст. 25 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
акцепт вчиняться на переказному векселі. Акцепт виражається словом
"акцептований" або будь-яким іншим рівнозначним словом і
підписується трасатом (платником). Простий підпис трасата,
зроблений на лицьовій стороні векселя, має силу акцепту. Отже,
шляхом вчинення акцепту акцептант набуває певних зобов'язань.
Скаржник вважає, що для спірних правовідносин у цій справі
необхідно застосовувати ст. 29 Цивільного кодексу (ЦК) України
( 1540-06 ) (1540-06)
, якою передбачено, що юридична особа набуває цивільних
прав, наданих їй за законом або статутом (положенням).
Скаржник стверджує, що здійснені від імені ВАТ "К... "К..."
підписи на переказному векселі належать особам, які не мають
повноважень на такі дії, у зв'язку з чим їх слід вважати такими,
які не мають сили акцепту.
Крім того, на думку скаржника, переказний вексель
N 80351641853167 є недійсним, оскільки з боку векселедавця - ТОВ
"Е..." був підписаний лише директором, що не відповідає вимогам
Правил виготовлення і використання вексельних бланків,
затверджених спільною постановою Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 10.09.92 N 528 ( 528-92-п ) (528-92-п)
,
відповідно до абз. 7 пункту 1 розділу II яких вексель підписується
керівником і головним бухгалтером юридичної особи та завіряється
печаткою.
Позивач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
на касаційну скаргу відповідача і просить залишити касаційну
скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін,
вважаючи їх такими, що відповідають нормам матеріального та
процесуального права. Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до
ст. 8 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
обов'язковим реквізитом
векселя є підпис того, хто видає вексель (векселедавця). Згідно з
вимогами названого Закону відсутність другого підпису векселедавця
не є підставою для визнання векселя недійсним.
Крім того, позивач стверджує, що на дату видачі векселя Закон
України "Про обіг векселів України" ( 2374-14 ) (2374-14)
, статтею 5 якого
встановлена обов'язковість власноручного підпису векселя
керівником та головним бухгалтером юридичної особи чи
уповноваженими ними особами, не набрав чинності.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального права при
ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу
такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини, на
які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У
силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які
свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та
складається з фактів підстав позову та фактів, які відповідач
обгрунтовує заперечення проти позову.
Так, колегією суддів встановлено, що суд апеляційної
інстанції, дійшовши висновку про те, що відповідачем не доведена
неможливість своєчасного подання у судове засідання господарського
суду першої інстанції документів, що підтверджували б відсутність
у осіб, які акцептували вексель, на це повноважень, відмовив
відповідачу у прийнятті додаткових документів.
Такий висновок суду апеляційної інстанції колегія суддів
вважає обгрунтованим, оскільки, як вбачається з матеріалів справи,
відповідач у відзиві на позовну заяву (а. с. 38), заперечуючи
проти позову, посилався на відсутність договірних відносин з
позивачем, на те, що ТОВ "Е..." ліквідовано, а також на наявність
дефекту форми переказного векселя. При цьому вказівки або
посилання на те, що переказний вексель N 80351641853167
акцептований особами, які не мають не те відповідних повноважень,
відсутні. Документи, що свідчили б про наявність наведених
відповідачем фактів під час розгляду цього спору в суді першої
інстанції, в матеріалах справи також відсутні.
У силу ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція,
переглядаючи судові рішення, перевіряє застосування судом першої
чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права
на підставі встановлених фактичних обставин справи і не має права
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Згідно з ст. 8 Уніфікованого закону ( 995_009 ) (995_009)
кожний, хто
поставив свій підпис на переказному векселі як представник особи,
від імені якої він був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за
векселем. Таке ж правило застосовується до представника, який
перевищив свої повноваження.
Щодо доводів скаржника про те, що вексель N 80351641853167 не
відповідає вимогам, встановленим абз. 7 пункту 1 розділу II Правил
виготовлення і використання вексельних бланків ( 528-92-п ) (528-92-п)
(затверджених у 1992 році), то вони є помилковими, оскільки
підзаконний нормативний акт повинен прийматися на підставі закону
і йому не суперечити. На час видачі переказного векселя
N 80351641853167 (02.03.2001 р.) Уніфікований закон ( 995_009 ) (995_009)
не
вимагав наявності саме двох підписів на векселі, керівника і
головного бухгалтера, як обов'язкового реквізиту для змісту
переказного векселя.
Крім того, повноваження органів юридичної особи визначаються
законом або статутом (положенням). Згідно з пунктом 2 статті 16
Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
керівник
підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства,
за винятком віднесених статутом до компетенції інших органів
управління цього підприємства. Тому не можна визнати недійсним
вексель як такий, що складений з порушенням форми, лише з тієї
підстави, що його було підписано одноособове керівником юридичної
особи.
Згідно зі статтею 21 Закону України "Про цінні папери і
фондову біржу" ( 1201-12 ) (1201-12)
та статтею 1 Конвенції ( 995_009 ) (995_009)
(підписана в Женеві 7 червня 1930 року і набула чинності в Україні
06.01.2000), якою запроваджено Уніфікований закон про переказні
векселі та прості векселі, що діяли на дату акцептування векселя
N 80351641853167, документ, у якому відсутній будь-який з
реквізитів, вказаних у цих законах відповідно до простого та
переказного векселів, не має сили простого або переказного
векселя, за винятків таких випадків:
- переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний,
вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням;
- за відсутності особливої вказівки, місце, позначене поруч з
найменуванням трасата, вважається місцем платежу і, разом з тим,
місцем проживання трасата;
- переказний вексель, у якому не зазначене місце його
складання, вважається складеним у місці, позначеному поруч з
найменуванням трасата.
Отже, підставою для визнання векселя таким, що не має
вексельної сили, є відсутність у документі реквізитів,
обов'язкових для змісту векселів за законом.
Судами двох інстанцій не встановлено дефекту векселя, а
будь-яких інших підстав, які б позбавили його вексельної сили,
законодавством не передбачено. Враховуючи викладене та керуючись
статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "К...
"К..." залишити без задоволення, а рішення господарського суду
Дніпропетровської області від 06.06.2002 та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.10.2002
у справі N 10/121 - без змін.
"Вісник господарського судочинства",
N 2, 2003 р.