ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2002 Справа N 4/194-19/25
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Овечкіна В.Е.
Чернова Є.В.
Мілевського Й.Р.
за участю
представників:
позивача Горбунов С.О., Мартиновський О.В.
відповідачів Гаранюк М.Р., Барабаш Г.В.
розглянула ВАТ “Львівобленерго”
касаційну скаргу
на постанову від 25.10.2001
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 4/194-19/25
за позовом ВАТ “Львівобленерго”
до Львівської міськради та ЛМКП
“Львівтеплоенерго”
Про спонукання вчинення відповідачами юридично значимих дій по
прийняттю дебіторської заборгованості в сумі 495729,69 грн та
кредиторської заборгованості в сумі 20130605,47 грн. цілісних
майнових комплексів Львівських теплових мереж і Львівської ТЕЦ-2
Рішенням від 18.04.2001 арбітражного суду Львівської області
(суддя Городечна М.І.). в позові відмовлено з посиланням на те,
що п. 2 ст. 7 Закону України “Про передачу об’єктів права
державної та комунальної власності” встановлено порядок передачі
лише підприємств з їх активами та пасивами, а фактично позивачем
передавалися структурні підрозділи. Рішення також мотивовано
тими обставинами, що згідно ст. 6 зазначеного закону передача
об’єктів здійснюється комісією з питань передачі об’єктів, яка
була створена рішенням Львівської міськради № 18 від 22.01.99,
до компетенції якої належить перевірка наявності майна та
передача реально наявного майна з активами та пасивами, що
оформлено актом приймання-передачі від 24.06.99. Постановою від
25.10.2001 Львівського господарського суду (судді: Кузя В.Л.,
Онишкевич В.В., Новосад Д.Ф.) рішення залишено без змін з тих же
підстав та з додатковим посиланням на те, що комісією з питань
передачі цілісних майнових комплексів Львівських тепломереж та
ТЕЦ-2 у власність територіальної громади м. Львова 25.10.2001
прийнято рішення про відмову у прийнятті всіх активів та пасивів
(дебіторської та кредиторської заборгованості) згаданих об’єктів
з огляду на простроченість цієї заборгованості і це рішення,
вказує на невиконання сторонами вимог ст. 7 Закону України “Про
передачу об’єктів права державної та комунальної власності”. ВАТ
“Львівобленерго” у поданій касаційні скарзі просить первісне
рішення та постанову від 25.10.2001 скасувати, прийняти нове
рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що
висновки суду першої та апеляційної інстанції спростовуються
положеннями ст. 2 Закону України “Про передачу об’єктів права
державної та комунальної власності”, згідно якої під
підприємствами у цьому законі розуміються цілісні майнові
комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних
підрозділів, а також вимогами ч. 2 ст. 7 цього закону, якими
встановлено обов’язковість передачі об’єктів права державної чи
комунальної власності разом з усіма їх активами і пасивами без
жодних винятків з цього правила.
Колегія суддів перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини)
справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова підлягають
скасуванню, а касаційна скарга - задоволенню з ухваленням нового
рішення про задоволення позову з наступних підстав.
На спірні правовідносини, що склалися навколо обставин передачі
об’єктів права державної власності – цілісних майнових
комплексів Львівських теплових мереж та Львівської ТЕЦ-2, які є
структурними підрозділами ВАТ “Львівобленерго”, у комунальну
власність м. Львова, поширюється дія ч. 1 ст. 2 та ч. 2 ст. 7
Закону України “Про передачу об’єктів права державної та
комунальної власності”, чим спростовуються висновки суду першої
та апеляційної інстанції щодо віднесеності до сфери застосування
цього закону лише питань передачі підприємств, а не їх
структурних підрозділів, які грунтуються на помилковому
звуженому тлумаченні положень ч. 2 ст. 7 цього закону без
врахування узагальнюючих формулювань (термінів), вжитих
законодавцем в п. 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного закону. Адже,
відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України “Про передачу
об’єктів права державної та комунальної класності” об’єктами
передачі згідно з цим Законом є цілісні майнові комплекси
підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів
(далі – підприємства). Тобто, вжитий законодавцем надалі (в
інших статтях цього закону) термін “підприємства” є узагальненим
поняттям, яке охоплює як цілісні майнові комплекси підприємств –
юридичних осіб, так і їх структурних підрозділів. Цілком
очевидно, що така скорочена назва “підприємства” введена
законодавцем для зручності сприйняття змісту даного закону та
полегшення його застосування у зв’язку з уникненням повторювання
надалі одного й того ж формулювання, вміщеного в п. 1 ч. 1 ст. 2
зазначеного закону, в інших статтях.
З огляду на те, що на підставі розпорядження КМ України від
09.11.98 № 892, рішення Львівської обласної Ради від 09.12.98,
ухвал Львівської міськради від 17.09.98 № 50 та від 21.01.99 №
118, рішення Львівського міськвиконкому від 22.01.99 № 18 та за
актом приймання-передачі від 24.06.99 у власність територіальної
громади м. Львова було передано структурні підрозділи ВАТ
“Львівобленерго” у вигляді цілісних майнових комплексів
Львівських тепломереж та Львівської ТЕЦ-2, необгрунтованою
визнається відмова суду першої інстанції в позові з мотивів
непоширення дії Закону України “Про передачу об’єктів права
державної та комунальної власності” на відносини передачі
цілісних майнових комплексів структурних підрозділів
підприємств. З цих же підстав помилковим вважається
незастосування судом першої та апеляційної інстанції вимог ч. 2
ст. 7 зазначеного закону, які на думку суду, стосуються виключно
питань передачі підприємств, а не структурних підрозділів.
Водночас згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 7 Закону України
“Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності
передача підприємств, під якими відповідно до ч. 1 ст. 2 цього
закону слід також розуміти структурні підрозділи підприємств,
провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами,
фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо. Отже,
цим Законом передбачено безумовну та нерозривну передачу всіх
активів та пасивів цілісних майнових комплексів, які є об’єктами
права державної чи комунальної власності. Як свідчать матеріали
справи Львівським МКП “Львівтеплоенерго” прийнято на баланс лише
певну частину активів та пасивів цілісних майнових комплексів
Львівських тепломереж та Львівської ТЕЦ-2, а в прийнятті спірної
частини активів і пасивів комісією з питань передачі об’єктів
(створена рішенням Львівської міськради від 22.01.99 № 18)
відмовлено рішенням від 24.10.2001 лише з тих причин, що спірні
суми дебіторської та кредиторської заборгованості переданих ЦМК
є безнадійним через пропуск строку позовної давності і на
підставі ст. 12.3.1 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
нібито підлягають віднесенню до
валових доходів та витрат ВАТ “Львівобленерго”. Вказані дії
комісії є грубим порушенням вимог ч. 2 ст. 7 Закону України “Про
передачу об’єктів права державної та комунальної власності”,
оскільки згаданою статтею не передбачено жодних застережень, які
б дозволяли стороні, яка приймає безоплатно об’єкти права
державної власності, коригувати на власний розсуд обсяг активів
та пасивів, які слід прийняти разом з відповідним об’єктом, що
передається. Цим законом не поставлено прийняття активів та
пасивів переданих ЦМК в залежність від певних обставин, як-от,
рішення відповідних комісій, врахування позовної давності тощо.
Водночас касаційна інстанція вважає недоречним посилання в
рішенні комісії від 24.10.2001 на норми податкового
законодавства, які не мають відношення до спірних правовідносин
передачі об’єктів права державної власності до комунальної
власності територіальної громади м. Львова. Тим більше, що всі
податкові зобов’язання, які стосувалися Львівських тепломереж та
Львівської ТЕЦ-2, позивачем були виконані.
Висновки суду першої та апеляційної інстанції з відповідними
посиланнями на ст. 6 та п. п. 4,5 ст. 7 Закону України “Про
передачу об’єктів права державної та комунальної власності” по
суті грунтуються на помилковому віднесеності до виключної
компетенції відповідної комісії питань передачі об’єктів з їх
активами та пасивами та необхідності їх вирішення сторонами у
добровільному узгоджувальному порядку. Проте, згідно ст. 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикції судів поширюється
на всі правовідносини. що виникають у державі. Водночас рішення
комісії не може змінювати зміст імперативних норм зазначеного
законодавчого акту.
За таких обставин рішення від 24.10.2001 комісії з приймання-
передачі ЦМК про відмову у прийнятті спірних активів і пасивів
слід вважати таким, що не породжує юридичних наслідків у зв’язку
з невідповідністю вимогам ч. 2 ст. 7 Закону України “Про
передачу об’єктів права державної та комунальної власності”.
Водночас оформлені цим рішенням та актом від 24.06.99 дії
відповідачів, спрямовані лише на прийняття дебіторської
заборгованості структурних підрозділів позивача, визнаються
неправомірними, та вказують на достатність підстав для
задоволення позову. Факт існування непереданих в повному обсязі
разом з ЦМК Львівських тепломереж і Львівської ТЕЦ-2 активів та
пасивів цих структурних підрозділів позивача свідчить про
правомірність позовних вимог.
З огляду на те, що при оформленні та підписанні акту приймання-
передачі від 24.06.99, а також прийнятті комісією рішення від
24.10.2001, не виконано вимоги ч. 2 ст. 7 Закону України “Про
передачу об’єктів права державної та комунальної власності”,
розпорядження Кабінету Міністрів від 09.11.98 № 892, рішення
Львівської облради від 09.12.98 № 102, ухвали Львівської
міськради від 17.09.98 № 50 та від 21.01.99 № 118, позовні
вимоги про зобов’язання відповідачів прийняти разом з переданими
цілісними майновими комплексами Львівських тепломереж та
Львівської ТЕЦ-2 спірні активи (суми дебіторської
заборгованості) та пасиви (суми кредиторської заборгованості), є
обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом при прийнятті оскаржуваних рішення та
постанови до спірних правовідносин норм матеріального та
процесуального права, в зв’язку з чим рішення та постанова
підлягають скасуванню.
Враховуючого викладене та керуючись ст. 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст.ст. 2, 7 Закону України “Про передачу
об’єктів права державної та комунальної власності”, ст.ст. 111-
5, 111-7, п. 2 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Львівобленерго” задовольнити. Рішення
18.04.2001 арбітражного суду Львівської області та постанову від
25.10.2001 Львівського апеляційного господарського суду у справі
№ 4/194-19/25 скасувати. Позовні вимоги задовольнити.
Зобов’язати Львівську міську раду та Львівське міське комунальне
підприємство “Львівтеплоенерго” прийняти дебіторську
заборгованість в сумі 495729 грн. 69 коп. та кредиторську
заборгованість в сумі 20130605 грн. 47 коп. цілісних майнових
комплексів Львівських теплових мереж та Львівської ТЕЦ-2,
переданих у власність територіальної громади м. Львова та
прийнятих на баланс Львівського МКП “Львівтеплоенерго” за актом
приймання-передачі від 24.06.99, вчинивши відповідні юридично
значимі дії з підписанням відповідних актів приймання-передачі.
Видати наказ.
2.Стягнути з Львівського МКП “Львівтеплоенерго” на користь
позивача держмито в сумі 850 грн., сплачене за перегляд справи в
порядку касації. Видати наказ.
Головуючий В. Овечкін
Судді Є. Чернов
Й. Мілевський