ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.01.2002 Справа N 7/144
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Черногуза Ф.Ф.
суддів: Невдашенко Л.П.
Перепічая В.С.
розглянувши ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва
касаційну скаргу
на постанову від 7.11.2001
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 7/144
за позовом ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва
до профспілкового комітету № 315
Нововоронежської атомної електростанції
(Російська Федерація),
ТОВ “Діома”
Про визнання угоди недійсною та стягнення сум
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2000 року ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва
пред’явила в арбітражному суді позов до профспілкового комітету
№ 315 Нововоронежської атомної електростанції (Російська
Федерація), ТОВ “Діома” про визнання договору недійсним та
стягнення сум.
Вказала, що за статутом ТОВ “Діома” основний вид діяльності
останнього це ремонт різного виробничого устаткування,
постачання.
15.06.99 ТОВ “Діома” уклало угоду з профспілковим комітетом №
315 Нововоронежської атомної електростанції предметом якого було
надання організаційного забезпечення відпочинку, у тому числі:
проживання, харчування, представництво інтересів відпочиваючих
громадян-нерезидентів.
Посилаючись на те, що надані товариством послуги підпадають під
визначення терміну “туристичні послуги”, вказаний вид діяльності
за приписом п. 2 ст. 13, ст. 14 Закону України “Про туризм”, ст.
3, підп. 26 п. 4 ст. 4 Закону України “Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
та підп. 1 Інструкції про умови і правила провадження
підприємницької діяльності, пов’язаної з організацією іноземного
та зарубіжного туризму (ліцензійні умови), та контроль за їх
дотриманням, затвердженої наказом Ліцензійної палати України та
Державного комітету України по туризму від 12.01.99 № 5/1,
зареєстрованої Мінюстом України 29.01.99 № 53/3346, передбачає
отримання ліцензії, якої товариство не мало, просило
задовольнити позов з підстав ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
стягнути з останнього 98025 грн. отриманих коштів за виконання
угоди.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням арбітражного суду Миколаївської області від
14.05.2001 позов було задоволено частково: угоду від 15.06.99 з
підстав ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано недійсною, стягнуто
частково з товариства 23865 грн..
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
7.11.2001 рішення суду від 14.05.2001 скасовано і у задоволенні
позову ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати прийняту
апеляційним судом постанову, посилаючись на порушення судом норм
матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Перепічая В.С., обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що
касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої або
апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Як встановлено судом, між ТОВ “Діома” та профспілковим комітетом
№ 315 Нововоронежської атомної електростанції дійсно було
укладено 15.06.99 угоду про надання послуг (а.с. 3).
Дану угоду ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва оспорила у
порядку, передбаченому ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Суд першої інстанції задовольнив цей позов виходячи з вимог ст.
48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а щодо стягнення до бюджету коштів,
отриманих ТОВ “Діома” за виконання вказаної угоди частково в
сумі 23865 грн. – з підстав ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Разом з тим суд апеляційної інстанції обгрунтовано звернув
увагу, що згідно п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
до функцій державних
податкових інстанцій належить право звернення до судів і
господарських судів з позовами до підприємств, установ,
організацій та громадян про визнання угод недійсними, які
передбачають стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за
такими угодами.
За приписом ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яку позивач поклав в
основу заявленого ним позову, не передбачається стягнення
коштів, в разі доведеності заявлених вимог, в доход державного
бюджету.
При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позов, послався
також і на ст. 49 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, тоді як позивач не
ставив питання про визнання угоди недійсною за цією нормою
закону і застосування її не обгрунтував, це з одного боку, а з
іншого, не врахував також і те, що за різних підстав визнання
угод недійсними закон пов’язує і настання різних правових
наслідків (ст.ст. 48-58 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Таким чином, суд апеляційної інстанції підставно прийшов до
висновку про скасування рішення першої інстанції з відмовою у
задоволенні у позові.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 -111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва залишити
без задоволення, а постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 7.11.2001 без змін.
Головуючий Ф.Черногуз
Судді Л. Невдашенко
В. Перепічай