380/12060/20 Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими застосовані штрафні (фінансові( санкції за порушення вимог законодавства у сфері обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів - 28.12.2022 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 380/12060/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року (головуючий суддя - Довга О. І., судді: Глушко І. В., Запотічний І. І.),

У грудні 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" (далі - ТОВ "ВЕЛНЕР", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0006623201 від 11 серпня 2020 року, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 500000,00 грн за порушення частини першої статті 15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-ВР (481/95-ВР) ), а саме: зберігання для власних потреб скрапленого вуглеводного газу (суміш пропану та бутану), отриманого відповідно до митної декларації від 18 травня 2020 року, та Н-гексану, отриманого згідно з видатковою накладною №910 від 7 травня 2020 року, без ліцензії на зберігання пального.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 14 травня 2020 року звернувся до контролюючого органу із заявою про отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) та отримав її 22 травня 2020 року. Зважаючи на карантинні заходи протягом 2020 року та кількість вихідних та неробочих днів у травні, ТОВ "ВЕЛНЕР" не мало можливості раніше звернутись із відповідною заявою, водночас, державні органи також працювали із обмеженнями. Крім того, на переконання позивача, згідно з пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) штрафні (фінансові) санкції не можуть застосовуватись під час карантину. Із посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування статей 549, 551 Цивільного кодексу України і 233 Господарського кодексу України (436-15) , звертав увагу, що суд своїм рішенням може зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені).

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 01 вересня 2021 року позов задовольнив повністю.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

На підставі направлень від 20 липня 2020 року №1659, №1660, №1661, виданих ГУ ДПС у Львівській області, проведено фактичну перевірку ТОВ "ВЕЛНЕР" з метою здійснення контролю за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері підакцизних товарів, порядком здійснення готівкових розрахунків, ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності документа, що підтверджує державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідно до закону, ліцензій, свідоцтв.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №13/485/32.7/42644512 від 24 липня 2020 року про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберігання алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального (далі - Акт перевірки).

Як зазначено в описовій частині цього Акта, під час проведення фактичної перевірки встановлено, що ТОВ "ВЕЛНЕР" за адресою: м. Львів, вул. Вулецька, 14, здійснює виробництво автохімії, де у своїй діяльності використовує скраплений вуглеводневий газ (суміш пропану та бутану) та Н-гексан. У своїй діяльності ТОВ "ВЕЛНЕР" використовує 25 резервуарів ємністю 1000 л кожний. Крім цього, відповідно до первинних документів ТОВ "ВЕЛНЕР" отримано 24,78 т. Н-гексану на загальну суму 729798,16 грн (видаткова накладна №910 від 07 травня 2020 року), скрапленого вуглеводного газу (суміш пропану та бутану) 18980,00 кг на загальну суму 223864,49 грн (вантажно-митна декларація від 18 травня 2020 року). Контролюючий орган встановив наявність договору оренди нежитлового приміщення №011219/12-1 від 02 грудня 2019 року з ПАТ "Львівський електроламповий завод" та ліцензії на зберігання пального виключно для власних потреб №135004142022000894 від 22 травня 2020 року, яка має термін дії з 22 травня 2020 року до 22 травня 2025 року.

Встановивши такі обставини, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог частини першої статті 15 Закону Закон №481/95-ВР (481/95-ВР) в частині зберігання пального для власних потреб без ліцензії.

На підставі висновків Акта перевірки від 24 липня 2020 року ГУ ДПС прийняло податкове повідомлення-рішення від 11 серпня 2020 року №0006623201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій до ТОВ "ВЕЛНЕР" в сумі 500000,00 грн.

За наслідками розгляду скарги ТОВ "ВЕЛНЕР" на зазначене податкове повідомлення-рішення, Державна податкова служба України рішенням від 20 листопада 2020 року №33069/6/99-00-06-02-06-06 залишила скаргу без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей. Однак, позивач у своїй діяльності використовував пластикові контейнери об`ємом 1000 л. в кількості 28 штук, а наявність стаціонарних цистерн та/або ємностей перевіркою не встановлено, у зв`язку з чим висновки податкового органу про необхідність наявності ліцензії на зберігання пального не відповідають вимогам діючого законодавства. Також суд першої інстанції зазначив, що придбання пального не є тотожним його зберіганню, у зв`язку з чим встановлення факту придбання позивачем пального не є доказом його зберігання протягом певного часу. Також суд дійшов висновку про невідповідність податкового повідомлення-рішення вимогам статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ), оскільки таке містить лише посилання на частину першу статті 15 і статтю 17 Закону №481/95-ВР без зазначення конкретних частин, пунктів чи абзаців вказаних статей. Інші доводи сторін суд першої інстанції визнав безпідставними і такими, що не впливають на висновки суду.

Апеляційний суд не погодився з рішенням суду першої інстанції з тих підстав, що в матеріалах справи наявні докази зберігання пального, зазначені в поясненнях директора ТОВ "ВЕЛНЕР", а обставини використання пального для власних потреб шляхом розливу палива до сільськогосподарської техніки, без зберігання палива за місцем перевірки відсутні. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суб`єкт владних повноважень довів ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги апеляційної скарги.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ТОВ "ВЕЛНЕР" подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Доводи заявника касаційної скарги обґрунтовані, фактично, висновками суду першої інстанції, які стали підставою для задоволення позовних вимог, зокрема: 1) під час перевірки встановлено лише факт придбання пального, що не є доказом його зберігання без наявності ліцензії; 2) контролюючий орган не перевіряв факту наявність пального в ємностях; 3) у поясненнях директора ТОВ "ВЕЛНЕР" зазначено про наявні залишки саме станом на 24 липня 2020 року, однак, висновки контролюючого органу зроблені щодо зберігання пального у травні 2020 року; 4) жодних доказів факту зберігання пального в ємностях ТОВ "Велнер" у період з 7 травня 2020 року до 22 травня 2020 року (момент видачі ліцензії на зберігання пального для власних потреб) ні матеріали справи, ні пояснення контролюючого органу не містять; 5) отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей; 6) відповідач не зазначив, яку саме норму Закону № 481/95-ВР (481/95-ВР) він вважає порушеною, що по суті унеможливлює притягнення до відповідальності суб`єкта господарювання.

При обґрунтуванні цих доводів ТОВ "ВЕЛНЕР" посилалося на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а також порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Верховний Суд ухвалою від 14 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за цією скаргою на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки вищенаведених доводів скаржника.

30 червня 2022 року від ГУ ДПС надійшов відзив на касаційну скаргу. Відповідач, посилаючись на те, що ліцензію на зберігання пального було отримано 22 травня 2020 року з терміном дії до 22 травня 2025 року, а придбання пального відбулося раніше, вважає, що позивачем допущено порушення норм Закону № 481/95-ВР (481/95-ВР) щодо зберігання пального без наявності ліцензії. Звертає увагу, що фактично, за доводами позивача, він погодився із виявленим порушенням. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Ключовими питаннями у цій справі, які складають межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, є (за хронологією їх вирішення): 1) застосування Закону №481/95-ВР (481/95-ВР) у питанні визначення місць зберігання пального, наявність яких зумовлює обов`язок суб`єкта господарювання отримувати ліцензію, а також доведеність наявності складу правопорушення у діях позивача; 2) дотримання ГУ ДПС вимог до форми і змісту податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частин першої і третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Вирішуючи перше ключове питання у цій справі, колегія суддів враховує, що у постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20 Верховний Суд застосував норми статей 15, 17 Закону №481/95-ВР у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України і сформулював такий висновок. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлені як виключення з визначення "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Також у цій постанові Верховний Суд зауважив, що для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності "на балансі" у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії. У спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання. Невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Такі висновки Верховного Суду є застосовним до правовідносин, які виникли у цій справі.

За позицією контролюючого органу, позивач здійснив діяльність зі зберігання пального у період з 07 травня 2020 року до 22 травня 2020 року, що, на його переконання, підтверджується первинними документами: видатковою накладною і вантажно-митною декларацією.

Однак, колегія суддів вважає, що зазначені документи підтверджують виключно обставину придбання позивачем пального, а висновок контролюючого органу, фактично, є його припущеннями про зберігання позивачем пального у цей період без ліцензії, які не підтверджені належними і допустимими доказами: відсутній встановлений факт здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця його зберігання і кількості (об`єму).

Оцінка пояснень директора, наданих під час проведення перевірки, не впливають на такий висновок, оскільки, як правильно зазначає позивач, у цих поясненнях директор зазначив про обсяг наявних залишків станом саме на 24 липня 2020 року, тобто на момент, коли підприємство мало чинну з 22 травня 2020 року ліцензію на право його зберігання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ГУ ДПС не довело наявності в діях позивача складу правопорушення щодо здійснення зберігання пального у період з 07 травня 2020 року до 22 травня 2020 року, а тому притягнення позивача до відповідальності є протиправним.

Більш того, застосовуючи висновок Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин, колегія суддів враховує, що ТОВ "ВЕЛНЕР" здійснює діяльність з виробництва іншої хімічної продукції (КВЕД 20.59), зокрема: очисників, поліролей, мастил, змазок та інших аерозольних продуктів. З метою провадження своєї діяльності ТОВ "ВЕЛНЕР" придбаває і використовує Н-гексан та скраплений газ, тобто які використовуються виключно для власних потреб (іншого ГУ ДПС не доводило). Ємності, які використовувалися позивачем не підпадають під визначення "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний", а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у цій справі не мав обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального.

При цьому, факт отримання позивачем ліцензії не впливає на такий висновок суду.

Вирішуючи друге ключове питання у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що стаття 15 Закону №481/95-ВР встановлює ряд вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону №481/95-ВР встановлює відповідні підстави для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Однак, у цій справі з податкового повідомлення-рішення неможливо встановити, за яке саме порушення до позивача застосовано штрафні санкції та відповідно до якої норми визначено їх розмір, тобто відсутня юридична кваліфікація. Матеріали фактичної перевірки також не дають підстав вважати, що саме за правопорушення, яке полягає у здійсненні діяльності зі зберігання пального без ліцензії позивача притягнуто до відповідальності.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, доводи позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, знайшли своє підтвердження. Колегією суддів встановлена наявність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду після подання ТОВ "ВЕЛНЕР" касаційної скарги (27 квітня 2022 року), однак, постанова апеляційного суду йому не відповідає.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційного суду, має бути здійснений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Позивач за подання касаційної скарги у цій справі сплатив судовий збір в сумі 15000 грн згідно з платіжним дорученням №626 від 21 квітня 2022 року, відповідно, ця сума підлягає стягненню на користь ТОВ "ВЕЛНЕР" за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2022 року у справі № 380/12060/20 скасувати.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 380/12060/20 залишити в силі.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛНЕР" (код ЄДРПОУ 42644512, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Великого, буд. 83, кв. 52) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090; місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Стрийська, 35) судові витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.