ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУП УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2002 Справа N 9/255-1692
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого суддів: В.Овечкіна
Є.Чернова
Й.Мілевського
за участю представників
позивача: О.Шарук, Р. Совершенний
відповідача О.Волкова, В.Іваненко, О.Костюшко,
Є.Ващенко
розглянув Тернопільського відділення Промінвестбанку
касаційну скаргу України
на постанову у Львівського апеляційного господарського суду
справі № 9/255-1692
за позовом Тернопільського центрального відділення
Українського промислово-інвестиційного банку
до Національного банку України в особі
Тернопільського обласного управління
Про визнання недійсною постанови відповідача від 10.04.2001
В С Т А Н О В И В:
Рішенням арбітражного суду Тернопільської області від 01.06.2001
(суддя Л.Кропивка) у задоволенні позову відмовлено, оскільки
позивач всупереч вимогам ст. 37 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” без наявності індивідуальної
ліцензії здійснив розрахунки на користь нерезидента у Російській
федерації, який був переведений на індивідуальний режим
ліцензування.
При цьому позивач не врахував відомості файлу № 98 стосовно
застосування спеціальних санкцій до ОАО “Старьстекло”, Російська
Федерація.
Постановою львівського апеляційного господарського суду від
04.10.2001 (судді М.Юркевич, Я.Юрченко, С.Бойко) рішення суду по
цій справі залишено без зміни та додатково зазначено, що позивач
не в повній мірі використав інформацію 98 файлу, що не звільняє
його від відповідальності, яка покладена на агента валютного
контролю.
Промінвестбанк України в особі Тернопільського відділення
просить постанову та рішення суду по цій справі скасувати,
спірну постанову визнати недійсною, так як всупереч ст. 129
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
не доведена вина банку, листи
НБУ від 18.11.99 № 24-111/207, від 12.12.99 № 28-211/4369 носять
рекомендаційний характер, правова природа файлу № 98 не
встановлена, судом не застосована ст. 63 Закону України “Про
банки і банківську діяльність”, яка позбавляє НБУ права вимагати
виконання операцій уповноваженими банками, які не передбачені
Законом, підстави та умови відповідальності встановлюються
виключно Законами України.
Вищий господарський суд України вивчив матеріали справи та
встановив наступне.
Згідно контракту від 03.10.2000 між продавцем ОАО “Старьстекло”
Брянська область, Російська Федерація та покупцем ОАО “Ватра”,
м. Тернопіль України погоджена поставка товару розрахунки за
який покладені на позивача.
Відповідно до відомостей представлених відповідачем спеціальні
санкції застосовані згідно ст. 37 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” до АТ “Старьстекло”, Російська
Федерація.
Цивільна правоздатність іноземних підприємств при укладанні
зовнішньоторговельних угод та здійсненні розрахункових операцій
визначається на підставі ст. 567 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, згідно
законодавства тієї країни, де засноване підприємство, інша
юридична особа.
Виходячи з цього Вищий господарський суд України приходить до
висновку, що у випадку розбіжностей ідентифікація юридичної
особи — нерезидента сторони по контракту можлива на підставі
виписки з реєстру тієї країни, де нерезидент зареєстрований, яка
має вміщувати інформацію щодо форми власності, назви адреси
товариства та його коду.
Відсутність такої виписки свідчить про неврахування судом вимог
ст. 567 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Ст. 56 Закону України “Про Національний банк України”
встановлено, що обов'язковим для банків є тільки
нормативно-правові акти НБУ, посилання на файл 98 до уваги судом
не приймається, оскільки наслідки неврахування відомостей у
цьому файлі резидентом та відповідальність за такі дії Законами
України не передбачена. Файл за своєю правовою природою є
звітністю.
Вищий господарський суд констатує, що розрахунки у
зовнішньоторговельних операціях здійснюються на підставі
зовнішньоекономічних контрактів, укладених згідно норм
міжнародного приватного права, які обмежують втручання державних
органів у підприємницьку діяльність сторін договору, в тому
числі нерезидента.
Згідно умов ст.ст. 11, 12, 13, 14 Уніфікованих правил МТП по
інкасо, умов банківського переказу відповідальність банку настає
при наявності вини. За вказаними міжнародними звичаями
визнається при зовнішньоекономічних розрахунках юридична
обов'язковість. Виходячи з цього суд констатує, що вина позивача
не доведена, а отже судом безпідставно не застосована ст. 209 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
При таких обставинах судом помилково не врахована ст. 567 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 56 Закону України про НБУ,
необгрунтоване прийняті до уваги доводи зацікавленої сторони, не
врахований принцип вини, встановлений ст.ст. 209 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, нормами міжнародних звичаїв, які є обов'язковими для
нерезидента та резидента мають пріоритет над нормами
внутрішнього законодавства.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-7, 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИЛИ:
1.Касаційну скаргу задовольнити.
2.Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
04.10.2001 у справі № 9/255-1692 та рішення суду по цій справі
скасувати, позов задовольнити.
3.Визнати недійсною постанову НБУ від 10.04.2001.
4.Витрати по сплаті державного мита, в тому числі за перегляд у
касаційній інстанції, віднести на відповідача.
5.Доручити господарському суду Тернопільської області видати
наказ згідно ст. 122 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.