ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.01.2002 Справа N 2/168
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: Кочерової Н.О.,
суддів: Борденюк Є.М.,
Рибака В.В.
розглянув касаційну спільного українсько-американського
скаргу підприємства “Спедітор”
на постанову від 15.10.01
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 2/168
за позовом спільного українсько-американського
підприємства “Спедітор”
до товариства з обмеженою відповідальністю
“ІКО”
про розірвання договору та визнання права власності на
нерухоме майно
за участю сторін:
від позивача Пазина Р.О. — за дорученням;
Ракушинець А.А. — за дорученням;
від відповідача Колотуха О.М. — за дорученням.
У квітні 2001 року спільне українсько-американське підприємство
“Спедітор” пред'явило в суді позов до товариства з обмеженою
відповідальністю “ІКО” про розірвання договору купівлі-продажу
від 12.06.98, укладеного між сторонами та визнання права
власності на нежиле приміщення, яке розташоване за адресою:
М.Ужгород, вулиця Заньковецької, 10-12.
Зазначало, що відповідно до умов договору ціна нежилого
приміщення складає 34200 грн., яку відповідач сплачує двома
рівними частинами: першу на протязі десяти банківських днів з
моменту підписання договору, другу — на протязі двох років з
моменту підписання договору. Проте відповідачем сплачено лише
20200 грн. У зв'язку з несплатою коштів позивач втратив інтерес
до виконання простроченого зобов'язання.
Рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 27.06.01
позов задоволено.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 12.06.98 між
спільним українсько-американським підприємством “Спедітор” та
товариством з обмеженою відповідальністю “ІКО”, розірвано.
Визнано за СП “Спедітор” право власності на нерухоме майно, що
виступило об'єктом купівлі-продажу за договором.
Зобов'язано СП “Спедітор” повернути ТОВ “ІКО” кошти в сумі
25600 грн. до 11.07.01.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
15.10.01 рішення скасовано і в позові відмовлено.
Скасовуючи рішення і відмовляючи в позові, апеляційний суд
виходив з того, що несплата повної вартості придбаного майна не
може бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу.
Наявність такої обставини дає продавцеві право вимагати
виконання покупцем зобов'язання, тобто сплати решти вартості
приміщення.
При прийнятті рішення арбітражним судом не враховані вимоги ст.
128 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та ст.ст. 4, 55 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
.
В касаційній скарзі спільне українсько-американське підприємство
“Спедітор” просить постанову апеляційного господарського суду
скасувати, залишити без змін рішення арбітражного суду,
посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального права,
а саме ст. 161, 213, 232 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
ст. 55 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, процесуального
права, а саме ст.ст. 1, 32, 38, 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши доповідь судді Кочерової Н.О., пояснення
представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин
справи та їх юридичну оцінку, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
12.06.98 між українсько-американським підприємством “Спедітор”
(Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “ІКО”
(Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого
приміщення, яке розташоване за адресою: м. Ужгород, вулиця
Заньковецької, 10-12, загальною площею 446,8 м2.
Відповідно до п. п. 1.3 ст. 1 договору, право власності на
об'єкт купівлі-продажу переходить до Покупця в момент підписання
цього договору обома сторонами.
Ціна об'єкту і порядок сплати вартості об'єкту передбачені у п.
3.1, 3.2 ст. 3 договору і складає 34200 грн., яку Покупець
сплачує Продавцеві двома рівними частинами: першу — на протязі
10 банківських днів з моменту підписання договору, другу — на
протязі 2 років з моменту підписання договору.
Згідно акту від 13.06.98 СП “Спедітор” передало, а ТзОВ “ІКО”
прийняло відповідно до договору купівлі-продажу від 12.06.98
нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: м. Ужгород,
вулиця Заньковецької, 10-12, загальною площею 446,8 м2.
Відповідно до ст. 128 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
право власності у набувача майна за договором виникає з моменту
передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторонами в договорі купівлі-продажу від 12.06.98 передбачено,
що ТзОВ “ІКО” стає власником з моменту підписання договору.
Таким чином, відповідач набув права власності на нежиле
приміщення за адресою: м. Ужгород, вулиця Заньковецької, 10-12.
Правильно судом застосовані ст.ст. 4, 55 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
, бо відповідач, будучи власником, володіє,
користується майном і має право на його захист.
Ст. 232 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачає відмову
Продавця від договору у разі, коли Покупець відмовляється від її
оплати, судом таких обставин не встановлено, а тому посилання
скаржника на порушення вимог закону не заслуговують на увагу.
Прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає
вимогам матеріального і процесуального права і підстав для її
скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
Вищого господарського суду України
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу спільного українсько-американського
підприємства “Спедітор” залишити без задоволення, а постанову
від 15.10.01 Львівського апеляційного господарського суду у
справі № 2/168 — без змін.
Головуючий Н. Кочерова
Судді: Є. Борденюк
В. Рибак