ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.01.2002 Справа N 330/8-633
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Новікової Т.О. - головуючого,
Божок В.С.,
Уліцький А.М.,
за участю від позивача Слободянюк М.В. - дов.
представників: Від 15.01.2002 № 199
розглянувши у Вінницького обласного територіального
відкритому судовому відділення Антимонопольного комітету
засіданні касаційну України
скаргу на постанову від 08.05.2001
арбітражного суду у Вінницької області
справі за позовом № 330/8-633
Вінницького обласного територіального
до відділення Антимонопольного комітету
України
Про управління по експлуатації адмінбудинків Вінницької
обласної ради визнання частково недійсними пунктів 1.1 та 4.2
укладеного між сторонами договору № 19 оренди нежитлового
приміщення в будинку по Хмельницькому шосе, 7 в М.ВІННИЦІ,
В С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги пред'явлені з таких підстав.
Пунктом 1.1 укладеного між сторонами договору № 19 передбачена
передача відповідачем позивачу в оренду нежитлового приміщення
загальною площею 337, 89 кв. м. , що складається з кімнат
1001-1010, з коефіцієнтом 1,77 (на коридори, холи, сходні
клітини, санузли тощо). Пунктом 4.2 цього договору передбачено,
що плату за комунальні послуги орендар сплачує за рахунками
орендодавця з розрахунку 1 кв. м. орендованої площі. Позивач
вважає, що нарахування комунальних платежів шляхом розподілу між
орендарями їх вартості в залежності від розміру займаної площі з
застосуванням коефіцієнта 1,77 суперечить пункту 11 постанови
Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 “Про методику
розрахунку і порядок використання плати за оренду державного
майна”. Позивач вважає необгрунтованим застосування коефіцієнта
1,77, оскільки відсутній його розрахунок, який би базувався на
нормативних документах.
Арбітражний суд Вінницької області (суддя Мельник І.Ю.) рішенням
від 25.12.2000 відмовив у задоволенні позову в частині вимоги
про визнання частково недійсним пункту 1.1 договору оренди,
посилаючись на помилковість доводів позивача щодо
невідповідності передбаченої у цьому пункті умови вимогам пункту
11 постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786
“Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду
державного майна”. В частині вимоги про визнання частково
недійсним пункту 4.2 договору оренди суд залишив позов без
розгляду, посилаючись на те, що ухвалою суду від 10.11.2000
позивача було зобов'язано надати докази в обгрунтування своїх
вимог, чого позивач без поважних причин не виконав.
За заявою Вінницького обласного територіального відділення
Ан-тимонопольного комітету України заступник голови арбітражного
суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф. перевірив рішення в
порядку нагляду і постановою від 08.05.2001 змінив його,
визнавши, що в частині вимоги про визнання частково недійсним
пункту 4.2 договору в позові також має бути відмовлено; в решті
рішення залишено без зміни. У постанові зазначено, що за
поясненнями відповідача застосування поправочного коефіцієнту
обумовлено наявністю місць спільного користування
організацій-орендарів: коридорів, вестибулів та інших приміщень.
Поправочний коефіцієнт 1,77 визначено розрахунковим шляхом на
підставі даних замірів площі будинку, виконаних Вінницьким
обласним об'єднаним бюро технічної інвентаризації. З наданих
відповідачем розрахунків встановлено, що загальна площа будинку
без підвальних приміщень, які не експлуатуються, складає 23241
кв. м. , а корисна площа - 13102,9 кв. м. (23241: 13102,9 =
1,77). Поправочні коефіцієнти визначаються відповідно до
розпорядження Голови Вінницької облдержадміністрації від
19.12.1996. Правомірність застосування відповідачем коефіцієнту
1,77 підтверджується рішенням 16 сесії 3 скликання Вінницької
обласної ради від 15.09.2000 № 241, відповідно до якого (пункт 2
додатку № 2) розрахунок орендної плати та плати за комунальні
послуги для усіх орендарів здійснюється з загальної площі за
йманих приміщень, помноженої на коефіцієнт коригування.
Наглядова інстанція погодилась з висновком суду першої інстанції
про те, що розрахунок комунальних платежів пропорційно розміру
займаної орендарями загальної площі не суперечить пункту 11
постанови Кабінету Міністрів
України від 04.10.1995 № 786 “Про методику розрахунку і порядок
використання плати за оренду державного майна”.
Вінницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного
комітету України звернулося до Вищого господарського суду
України з каса ційною скаргою на рішення та постанову
арбітражного суду області, просить їх скасувати, як такі, що не
відповідають законодавству та матеріаламсправи, справу передати
на новий розгляд. Зокрема, у касаційній скарзі вказується про
неправильне застосування судом пункту 11 постанови
КабінетуМіністрів України від 04.10.1995 № 786 “Про методику
розрахунку і порядок використання плати за оренду державного
майна”, відповідно до якого витрати на утримання нерухомого
майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам,
організаціям, і прибудинкової території, розподіляються між ними
залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи
електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за
спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно
розміру займаної підприємствами, організаціями загальної площі.
Встановлений позивачем лічильник здійснює облік спожитої ним
електроенергії на орендованій площі,
тобто є змога здійснити розподіл споживання електроенергії.
Натомість судом зроблено протилежний висновок щодо неможливості
іншого розподілу витрат, ніж пропорційно займаній площі.
Заслухавши доповідь головуючого Новікової Т.О. та пояснення
присутнього у засіданні представника позивача, перевіривши
наявні матеріали на предмет правильності застосування
арбітражним судом Вінницької області норм матеріального та
процесуального прав, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Цивільно-правова угода може бути визнана недійсною повністю або
частково з підстав, передбачених законом. Отже, вирішуючи спори
про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність
тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і
настання відповідних наслідків. У позовній заяві Вінницького
обласного територіального відділення Антимонопольного комітету
України відсутнє посилання на конкретну норму Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
чи іншого закону, якою визначаються умови
недійсності угод, як підстави позовних вимог. Разом з тим, зі
змісту позовної заяви можна зробити висновок, що позовні вимоги
грунтуються на загальних підставах недійсності угод,
встановлених статтею 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам
закону.
Єдиним нормативно-правовим обгрунтуванням позовних вимог Він
ницького обласного територіального відділення Антимонопольного
комітету України є посилання на пункт 11 Методики розрахунку і
порядку використання плати за оренду державного майна, затв.
постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.
Даним пунктом передбачено, що витрати на утримання нерухомого
майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам,
організаціям, і прибудинкової території, розподіляються між
ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу
роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання,
каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині
- пропорційно розміру займаної підприємствами, організаціями
загальної площі. Таким чином, правова норма, на яку посилається
заявник, передбачає двоякий механізм розподілу між орендарями
витрат на утримання орендованого нерухомого майна: за фактично
надані комунальні послуги на підставі спеціальних рахунків та
пропорційно розміру займаної орендарями загальної площі, якщо
витрати на утримання майна є неподільними.
Як пояснює сам позивач у позовній заяві, лічильник електричної
енергії встановлено ним лише в серпні 2000 року, тобто в період
дії договору оренди № 19, який укладено з 1.01.по 31.12.2000
року. На момент укладення договору оренди окремий облік спожитої
Вінницьким обласним територіальним відділенням Антимонопольного
комітету України електроенергії не був забезпечений, отже цей
вид витрат відносився до числа неподільних. У зв'язку з цим
сторони обгрунтовано передбачили у договорі механізм компенсації
витрат за надані комунальні послуги пропорційно розміру займаної
площі, що не суперечить положенням пункту 11 згаданої вище
постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786.
Встановлення лічильника спожитої електричної енергії не тягне за
собою недійсності пункту 4.2 договору оренди, але може бути
підставою для внесення відповідних змін до договору за згодою
сторін; у разі недосягнення згоди зацікавлена сторона може
передати відповідний спір на вирішення господарського суду, як
це передбачено статтею 11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В іншій частині позову взагалі відсутнє нормативно-правове
обгрунтування вимог Вінницького обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України щодо умов
недійсності пункту 1.1 договору оренди. Арбітражним судом
Вінницької області перевірено розрахунок передбаченого цим
пунктом договору коефіцієнту 1,77 і встановлено, що застосування
коефіцієнту коригування у розрахунках орендної плати та плати за
комунальні послуги передбачено рішенням 16 сесії 3 скликання
Вінницької обласної ради від 15.09.2000 № 241, яке прийнято нею
в межах своєї компетенції і не визнано недійсним у встановленому
порядку.
Зважаючи на викладене, касаційна інстанція погоджується з юриди
чною оцінкою встановлених арбітражним судом Вінницької області
обставин справи і не вбачає підстав для зміни чи скасування
постанови заступника голови цього суду від 08.05.2001.
Керуючись статтею НІ7, пунктом 1 статті НІ9, статтею ПІ11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову арбітражного суду Вінницької області від 08.05.2001 у
справі № 330/8-633 залишити без зміни, а касаційну скаргу
Вінницького обласного територіального відділення
Антимонопольного комітету - без задоволення.