ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
15.01.2002                           Справа N 17-2-28/01-6038
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючої судді    Кочерової Н.О.,
суддів Борденюк Є.М.,
Рибака В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Мета плюс“
на рішення від 20.09.2001 господарського суду Одеської області
у справі № 17-2-28/01-6038
за позовом ТОВ “Мета плюс“
до Відкритого акціонерного товариства “Торговий дім “Меркурій“
 
про   стягнення 17050,00 грн.
 
в засіданні взяли участь представники:
ТОВ “Мета плюс” Григор'євський М.В.-дов.від 20.01.2001
ТОВ  “Мета плюс” клопочеться про відновлення строку для  подання
касаційної скарги, посилаючись на те, що вперше подана касаційна
скарга  в  строк, визначений ст. ИО ГПК України ( 1798-12  ) (1798-12)
          та
повернута судом з причини неправильно зазначених реквізитів  для
сплати державного мита.
 
Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів  вважає
причину   пропуску  строку  поважною  та  можливим   відновлення
процесуального строку.
 
Заслухавши  доповідь  судді Є.Борденюк,  пояснення  сторони,  що
подала  касаційну  скаргу  та  є позивачем  у  справі,  вивчивши
матеріали  справи,  Вищий господарський  суд  України  у  складі
колегії суддів
 
                       В С Т А Н О В И В:
 
Рішенням  від  20.08.99  арбітражного суду  Одеської  області  у
справі  № 17-19/4326 стягнуто з ВАТ “Торговий дім “Меркурій”  на
користь  ПП  “Мета плюс” 28715 грн. 29 коп. , що  складає  19323
грн.  51  коп.  заборгованості з оплати товарів та послуг;  8024
грн.  38  коп.  -  пені за прострочку платежу та  1367  грн.  40
коп.  витрат по справлянню держмита. Виконання рішення суду було
розстрочено на шість місяців з місячними платежами по 4785  грн.
88 коп.
 
Рішення суду виконане відповідачем не у повному обсязі та з пору
шенням строків, встановлених судом.
 
19.09.2000  позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення  з
відповідача 12390 грн. 33 коп. коштів, що складають  3  відсотка
річних; 1632 грн.33 грн. - пені за прострочку платежу, у зв'язку
з   невиконанням   відповідачем   грошового   зобов'язання,   що
встановлено рішенням від 20.08.99.
 
Розрахунок ціни позову проведений позивачем за період з 01.10.97
по  01.07.2000. В обгрунтування своїх вимог позивач  посилається
на   ст.   203  ЦК  України  ( 435-15  ) (435-15)
          /обов'язок   боржника
відшкодувати  збитки/  та  на ст. 214  ЦК  України  ( 435-15  ) (435-15)
        
/прострочення  виконання  боржником  грошового  зобов'язання/  в
редакції,  встановленої Законом України від 08.10.99 № 1136-ХІV,
який набув чинності 03.11.99.
 
Рішенням  від  10.09.2001 господарського суду  Одеської  області
позовні вимоги визнані обгрунтованими в сумі 1849 грн. 13 коп. ,
що  є  розміром нарахованої суми з індексу інфляції за період  з
01.02  по  01.07.2000. Підлягає до стягнення сума  165  грн.  24
коп. , так як сума 1683 грн. 89 коп. відповідачем уже оплачена.
 
Рішення  суду  мотивоване тим, що індекс інфляції застосовується
до  простроченого  виконання боржником  грошового  зобов'язання,
тобто зобов'язання з оплати товарів /робіт, послуг/. Застосовані
до боржника фінансові санкції за прострочку оплати не є грошовим
зобов'язанням боржника.
 
Стаття 214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
         в редакції  від
08.10.99,  норма якої встановлює зобов'язання боржника  сплатити
суму  боргу  з  урахуванням  індексу  інфляції  набула  чинності
03.11.99 і не може мати зворотньої дії.
 
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на
те,  що  судом безпідставно відхилені вимоги про сплату боргу  з
урахуванням  індексу інфляції до набрання чинності норми  статті
214  ЦК   України   ( 435-15 ) (435-15)
        ,   оскільки   ст. 203  ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
          встановлює  обов'язок боржника відшкодувати збитки,
а, отже, і збитки від інфляції,  безпідставно  відхилені  вимоги
щодо  застосування  індексу  інфляції до  визнаних  за  рішенням
суду фінансових санкцій  та суми державного мита,  що  покладені
на відповідача.
 
Перевіряючи  юридичну оцінку встановлених судом фактичних  обста
вин  справи  та  їх повноту, Вищий господарський суд  України  у
складі  колегії  суддів дійшов висновку,  що  рішення  у  справі
прийняте  відповідно  до  норм матеріального  та  процесуального
права.
 
Закон  України  “Про  внесення змін  до  статті  214  Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        ” від 08.10.99 № 1136-ХІV, який  набув
чинності   03.11.99,  встановив,  що  боржник,  який  прострочив
виконання    грошового   зобов'язання,   на   вимогу   кредитора
зобов'язаний  сплатити  суму боргу з  урахуванням  встановленого
індексу  інфляції  за весь час прострочення. Законодавча  вимога
про надання нормі закону зворотньої дії відсутня.
 
Стаття  203  Цивільного кодексу України ( 435-15  ) (435-15)
        ,  яка  була
чинною  на  момент  виникнення  у  відповідача  перед  позивачем
грошового  зобов'язання,  і  на яку посилається  позивач  як  на
правову  підставу  заявлення вимоги про відшкодування  нанесених
йому  збитків  від  інфляції  до набрання  чинності  статті  214
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        , правомірно не застосована
судом при прийнятті рішення зі спору.
 
Зазначена  норма визначає, що під збитками розуміються  витрати,
зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а  також
не   одержані  кредитором  доходи,  які  він  одержав  би,  якби
зобов'язання було виконане боржником.
 
Отже, прострочене боржником грошове зобов'язання не є:
-витратами кредитора;
-втратою або пошкодженням його майна;
-не  одержаними кредитором доходи, які він одержав би,  якби  зо
бов'язання було виконане боржником.
 
Крім  того,  застосування  до  боржника  фінансових  санкцій  за
про-строчку  виконання грошового зобов'язання та  віднесення  на
боржника  за рішенням суду витрат по справлянню державного  мита
не є грошовим зобов'язанням боржника в розумінні положень статті
214  Цивільного  кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
        ,  оскільки  відсутня
умова його прострочення як елемент цивільно-правових відносин.
 
Виходячи з наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
 
Керуючись ст.ст. 53, 111-5,111-7,111-9,111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський
суд України у складі колегії суддів
 
                      П О С Т А Н О В И В:
 
Відновити ТОВ “Мета плюс” строк для подання касаційної скарги  у
справі.
 
Рішення  від 20.09.2001 господарського суду Одеської  області  у
справі  № 17-2-28/01-6038 залишити без зміни, а касаційну скаргу
ТОВ “Мета плюс” без задоволення.