ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.01.2002 Справа N 6/182
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Михайлюка М.В.
суддів Добролюбової Т.В.
Козир Т.П.
за участю представників Позивача і відповідача
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні в Радянському районі міста Києва
м. Києві касаційну скаргу
на рішення Господарського суду міста Києва
від 4.09.2001 року
за позовом Закритого акціонерного
товариства “Страхова компанія
“Міжнародна Страхова Група“
до Державної податкової інспекції у
Радянському районі міста Києва
Про визнання недійсним рішення ДПІ у Радянському район
м. Києва від 04.08.00 № 134-22-3/30115243/1223 в частині
нарахування збору до Державного інноваційного фонду
9.08.2000 р. Закритим акціонерним товариством “Страхова компанія
“Міжнародна Страхова Група” заявлений позов про визнання
недійсним рішення ДПІ у Радянському районі м. Києва від 04.08.00
№ 134-22-3/30115243/1223 про застосування фінансових санкцій за
порушення законодавства про оподаткування в частині
донарахування збору до Державного інноваційного фонду на суму
22835,16 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що ставка збору до
Державного інноваційного фонду, строк його сплати до бюджету,
об'єкт для справляння збору не визначені законом про
оподаткування, і за таких обставин, відсутні підстави для
стягнення зазначеного збору з позивача.
Рішенням арбітражного суду м. Києва від 3.10.2001 р. (що
прийняте суддею Пінчуком В.І.) задоволені позовні вимоги про
визнання недійсним оспореного рішення ДПІ в частині нарахування
і стягнення збору до Державного інноваційного фонду з тих
підстав, що чинним законодавством України не визначений об'єкт
для обчислення розміру збору до Державного інноваційного фонду
та не встановлена періодичність платежів до Державного
інноваційного фонду. Судом не прийняті до уваги посилання
відповідача на положення Закону України “Про страхування” з тих
підстав, що валовий доход за згаданим Законом обчислюється саме
для податку на прибуток і його застосування як об'єкту для
обчислення розміру збору до Державного інноваційного фонду є
безпідставним.
Постановою арбітражного суду міста Києва від 12.02.2001 рішення
у справі залишене без зміни з тих же підстав. Перевірку рішення
у порядку нагляду, за заявою відповідача, здійснив перший
заступник голови арбітражного суду Острович С.Е.
Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов
Вищого арбітражного суду України від 19.06.2001 судові рішення у
цій справі були скасовані, а справа передана на новий розгляд до
арбітражного суду міста Києва з тих підстав, що судом не був
витребуваний та досліджений акт перевірки позивача, на підставі
якого винесене оспорюване рішення податкової служби.
Рішенням господарського суду міста Києва від 4.09.2001 (що
прийняте суддею Кот О.В.) задоволені позовні вимоги З AT
“Страхова група ТАС” /перейменована назва позивача з
правонаступництвом/ щодо визнання недійсним оспорюваного рішення
ДПІ від 04.08.2000 в частині нарахування збору до Державного
інноваційного фонду в сумі 22835,16 грн. Рішення господарського
суду мотивоване тим, що податковою службою не доведено
правомірність визначення валового доходу та бази нарахування
збору до Державного інноваційного фонду в акті перевірки
товариства та тим, що вимоги ДПІ щодо сплати платником податку
пені за порушення строків сплати збору до Державного
інноваційного фонду є безпідставними з огляду на невизначеність
чинним податковим законодавством України періодів та строків
сплати згаданого інноваційного збору.
Державна податкова інспекція у Радянському районі м. Києва, не
погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва у даній
справі, звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою про його перегляд в касаційному порядку.
Податкова служба посилається на невірне, на думку касатора,
застосування судом приписів Закону України “Про державний бюджет
на 1998 рік”, оскільки статтею 29 згаданого Закону визначено, що
до законодавчого врегулювання питань сплати збору до Державного
інноваційного фонду суб'єктами підприємницької діяльності
незалежно від форм власності сплачують до Державного
інноваційного фонду збір у розмірі 1 відсотку від обсягу
реалізації продукції або валового доходу у торгівельній,
посередницькій, постачальницько-збутовій, банківській та
страхових сферах діяльності, зменшеного на суму податку на
додану вартість та акцизного збору. Касатор визначає об'єкт
оподаткування для сплати збору до Державного інноваційного фонду
посилаючись на Закон України “Про страхування”, приписами якого
передбачено, що валовий доход страховика - це сума доходу від
страхової діяльності, прибутку від проведення страхування життя,
прибутку від позареалізаційних операцій та іншої реалізації,
зменшених на виплати страхових сум та страхового відшкодування,
відрахування у централізовані страхові фонди та у технічні
резерви інші ніж резерви незароблених премій, що рівнозначно
обсягу реалізації продукції який є об'єктом оподаткування для
сплати таких зборів підприємствами. Податкова інспекція,
обґрунтовуючи правомірність касаційної скарги, посилається на
те, що суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані
сплачувати названий збір до Державного інноваційного фонду у
розмірі, встановленому Законами України “Про державний бюджет на
1998 рік” та “Про державний бюджет на 1999 рік”, які є
обов'язковими до виконання.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення
представників Державної податкової інспекції у Радянському
районі у місті Києві, які підтримали касаційну скаргу і
заперечення представників позивача, перевіривши повноту
встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки
Господарським судом міста Києва, Вищий господарський суд України
не вбачає підстав для скасування переглянутого рішення з огляду
на таке.
Посилання податкової служби на невірне застосування
господарським судом приписів матеріального права спростовані
матеріалами справи.
Зокрема рішенням господарського суду правомірно наголошено на
відсутність визначених податковим законодавством строків сплати
інноваційного збору.
Бюджетним законодавством, на яке посилається касатор, визначені
річні періоди сплати цього збору. Проте оспорюване рішення
податкової служби не містить відомостей про час, за який
стягується збір. Водночас, із акта перевірки /додаток залучений
на 32 аркуші 2 тому матеріалів справи/ вбачається, що
нарахований збір за 1999 рік і перше півріччя 2000 року.
Викладені обставини правомірно визнані судом підставою для
рішення про невідповідність законові, нарахованих рішенням
податкової служби 22835,16 грн. збору до інноваційного фонду.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду міста Києва від 4.09.2001 року у
справі № 26/182 залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.