ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.01.2002 Справа N 3/140
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О.Ф. — головуючого,
ДерепиВ.І.,
Хандуріна М.І.
за участю повноважних представників:
позивача— ДуммаТ.І.—дов. № 1 від 08.01.02
відповідачів— Охотіна М.В.
розглянув у відкри- Регіональної торгово-промислової палати в-
тому засіданні каса- Миколаїв ської області
ційну скаргу
на рішення від 16.11.01
господарського суду Миколаївської області
у справі. № 3/140
за позовом Регіональної торгово-промислової палати
Миколаївської області
до ЗАТ “АвтоЗАЗ-ДЕУ” в особі
Миколаївського госпрозрахункового
підрозділу “АвтоЗАЗ-ДЕУ-сервіс“ м. Миколаїв
АТВТ “Українська страхова компанія
“Гарант-Авто” в особі Миколаївської філії
Про внесення змін до договору купівлі-продажу
№ 511401-59р від 21.12.1998 р.
В С Т А Н О В И В:
У липні 2001 року позивач звернувся до Господарського суду
Миколаївської області з позовом до відповідача, посилаючись на
те, що умови договору купівлі-продажу № 511401-59? від
21.12.1998 р., укладеного між сторонами, не відповідають нормам
діючого законодавства України, а тому просив внести зміни до
вказаного договору. Зокрема, в п. 2.3 та останній абзац розділу
2 договору. В пункті 2.3 вказати ціну 47875 грн. 19
коп. Останній абзац викласти в редакції: “усі взаєморозрахунки
по даному договору сторони здійснюють у національній валюті
України в еквіваленті до долару США на день складання договору”.
Пункт 4.2 доповнити: “але не більше подвійної облікової ставки
НБУ”.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.11.01
(суддя Цвігун В.Л.) в позові відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати,
оскільки господарським судом невірно застосовані норми
матеріального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування господарським судом
при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права,
суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Касаційна скарга позивача мотивована тим, що господарський суд
Миколаївської області, приймаючи рішення по справі, порушив
норми матеріального права. Так, позивач вважає, що господарським
судом, всупереч вимог закону, неправильно трактується
встановлення в договорі ціни на вартість автомобіля і порядок її
оплати в розстрочку та вимоги ст. 240 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Проте з вказаними доводами позивача погодитись не можна,
оскільки вони є хибними і не відповідають вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.98 сторони уклали
договір купі-влі-продажу № 511401-59р, предметом якого був
продаж автомобіля “Нубіра” в розстрочку на 36 місяців. В
останньому абзаці розділу 2 договору обумовлено, що покупець
сплачує суму розстрочки щомісячними платежами в строк до 10
числа місяця платежу, згідно таблиці платежів рахунку фактури.
Всі взаєморозрахунки по договору здійснюються в національній
валюті України по курсу НБУ в еквіваленті до долару США на день
перерахування. В пункті 2.3 договору вказано, що ціна за
автомобіль — 13970 у.о. Тобто при укладенні договору між
сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов.
Тому, розглядаючи даний спір і приймаючи рішення по справі,
господарський суд правильно прийшов до обґрунтованого висновку,
що вартість автомобіля та порядок його оплати сторони обумовили
в договорі. Змінити ці умови договору можливо лише за взаємною
згодою сторін по договору.
При цьому суд виходив з того, що відповідно до вимог ст. 21
Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
,
підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні
зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин,
що не суперечать законодавству України. Законодавчі акти
України, у тому числі Декрет Кабінету Міністрів України від
19.03.93 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
не містять приписів щодо заборони
на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Там
вказано, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на
території України.
Посилання позивача в касаційній скарзі в обґрунтування своїх
доводів на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.98
№ 1998 “Про удосконалення порядку формування цін” не можна
визнати правильними, оскільки вона вступила в дію 06.01.99 і не
може поширюватись на ціни, встановлені раніше цієї дати, а крім
того дана постанова не відповідає Закону України “Про ціни і
ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
(ст. 4, 6, 7).
Господарський суд правильно також прийшов до висновку, що
ст. 240 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
регулює правовідносини роздрібних
торговельних підприємств і громадян, щодо правил продажу
останнім товарів довгого використання в кредит, тому посилання
на неї позивача до уваги не прийняв.
Обґрунтованими є також висновки господарського суду в тому, що
редакція п. 4.2 договору не суперечить Закону України “Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”
( 543/96-ВР ) (543/96-ВР)
від 22.11.96, де в ст. 2 вказано, що розмір пені
за прострочку платежу встановлюється в договорі за угодою
сторін. Сторони домовились, що пеня буде складати 0,3%. Подвій
ною обліковою ставкою НБУ пеня обмежується при її нарахуванні на
підставі ст. З вищевказаного Закону.
За таких обставин рішення господарського суду відповідає
матеріалам справи і вимогам закону, тому його необхідно залишити
без змін, а скаргу — без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Миколаївської області залишити без
змін, а скаргу — без задоволення.