ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.01.2002 Справа N 19/375
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Михайлюка М.В.,
Добролюбової Т.В.,
Козир Т.П.
за участю
представників:
органи прокуратури: не з'явилися
позивача не з'явилися
відповідача Присяжна Н.О. — начальник юридичного
відділу,
розглянувши касаційну Відкритого акціонерного товариства
скаргу “Промислово-виробниче підприємство
“Кривбасвибухпром”
Про перегляд у касаційному порядку постанови від 12.10.01
Дніпропетровського апеляційного господарського суду (Справа
N 02-5/5-5/14(19/375)
у справі № 19/375 арбітражного суду
Дніпропетровської області
за позовом прокурора Інгулецького району в
інтересах держави в особі Державної
податкової інспекції Інгулецького
району м. Кривий Ріг
до ДПВП “Кривбасвибухпром” м. Кривий Ріг
Про звернення стягнення на майно на суму 9815807,42 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі
позивача до відповідача і просив звернути стягнення на майно
відповідача на суму 9815807,42 грн. у зв'язку з заборгованістю
по платежах до бюджету і відсутністю коштів на рахунку платника
податків.
Ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області (суддя
Петренко І.В.) від 14.06.01 провадження у даній справі припинено
згідно з п. 11 ст. 80 АПК України через відсутність предмету
спору та стягнуто з рахунку дочірнього підприємства “Державне
промислово-виробниче підприємство “Кривбасвибухпром”, код
00190934, вул.Каховська, 40, м. Кривий Ріг на користь державного
бюджету 490790,37 грн. державного мита.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 12.10.01 у даній справі (судді Л.О.Лотоцька, О.С.Євстигнєєв,
І.В.Тищик) ухвалу арбітражного суду Дніпропетровської області
від 14.06.01 залишено без змін, а апеляційну скаргу відповідача
— без задоволення.
Не погоджуючись з постановою суду у частині стягнення державного
мита в розмірі 490790 грн. 37 коп. у доход державного бюджету,
відповідач просить змінити зазначену постанову апеляційного
господарського суду в цій частині і стягнути державне мито в
розмірі 1700 грн. Скаржник вказує, що на момент подання позову
прокурор і позивач були звільнені від сплати держмита, тому його
розмір не був визначений на день порушення провадження у справі.
На час прийняття ухвали про припинення провадження у даній
справі діяли вже норми Закону України “Про внесення змін у
статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”
( 7-93 ) (7-93)
від 20.04.00 № 1657-ІІІ (якими встановлені менші ставки
державного мита), тому суд керуючись ст. 80 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, мав застосовувати законодавство, що діяло на момент
прийняття ухвали.
Крім того, відповідач зазначає, що апеляційний суд, посилаючись
на ч. 2 ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, помилково вказав про
підставу покладення витрат по держмиту через вину сторони. Тоді
як законодавець визначив право суду покласти сплату держмита на
сторону, незалежно від результатів вирішення суду, якщо спір
виник внаслідок неправильних дій сторони.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника
відповідача, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
21.09.99 арбітражним судом Дніпропетровської області порушено
провадження у даній справі.
З позовною заявою до суду в інтересах держави в особі ДПІ у
Інгулецькому районі м. Кривий Ріг звернувся прокурор, який
згідно з п. 30 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне
мито” ( 7-93 ) (7-93)
від 21.01.93 № 7-93 звільняється від сплати
державного мита.
Дніпропетровським апеляційним господарським судом було
встановлено, що на час звернення з позовом сума заборгованості
відповідача по платежах до бюджету дорівнювала 9815807,42 грн.
Після порушення провадження у справі відповідачем погашено за
рахунок власних коштів — 5015407,75 грн. Сума 4651905,16 грн.
списана на підставі п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.00
№ 21831-ІІІ. Решта суми заборгованості підлягає списанню та
розстроченню.
За таких обставин суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку,
що спір виник внаслідок неправильних дій сторони, вірно
застосував норму ч. 2 ст. 49 АПК України, чинного на час
розгляду справи.
Зазначена норма передбачає право суду покласти державне мито на
сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Судом також вірно застосовано приписи ст. 80 АПК України.
Припиняючи провадження у справі на підставі п. 11 цієї статті,
суд виніс ухвалу, якою вирішив питання про розподіл між
сторонами господарських витрат.
Отже, державне мито покладено на відповідача на підставі п. 2
ст. 49 Арбітражного процесуального кодексу України, чинного на
час розгляду справи.
Доводи скаржника про те, що при прийнятті ухвали і постанови в
частині стягнення з відповідача державного мита були порушені
норми процесуального права не беруться Вищим господарським судом
України до уваги через наступне.
Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про
державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
№ 7-93 від 21.01.93, чинної на час
подання позовної заяви, державне мито підлягало сплаті в розмірі
5% від ціни позову при зверненні з позовною заявою до
арбітражного суду. Позов заявлений прокурором у вересні 1999
року, коли розмір державного мита з позовних заяв, що подаються
до арбітражних судів, складав 5% ціни позову. Тому державне мито
підлягає стягненню за ставками, що були чинними на день
звернення з позовною заявою, хоча ухвала про припинення
провадження у справі й приймалася після внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України від 21.01.93 № 7-93 “Про державне
мито” ( 7-93 ) (7-93)
.
Закон України “Про внесення змін в статтю 3 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
за № 1657-ІІІ був
прийнятий 20.04.00 і зворотної сили не має. Тому нові ставки
державного мита застосовуються до тих позовних заяв, що
подаються після введення в дію вказаного Закону.
Зважаючи на викладене, Вищий господарський суд України вважає,
що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду
відповідає чинному законодавству і скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9—111-11, п. 2 ст. 49 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Промислово-виробничого підприємства
“Кривбасвибухпром” м. Кривий Ріг” залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 12.10.01 залишити без зміни.