ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.01.2002 Справа N 16/375
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддів: В.Овечкіна
Є.Чернова
Й. Мілевського
за участю представників сторін
позивача В.Тітов, Р.Москаль,
відповідача П. Род?ков, О.Федорова
розглянула касаційну скаргу Державного підприємства “Завод
ім. В.О.Малишева“
на постанову Донецького апеляційного господарського суду
по справі № 16/375
рішення
арбітражного суду Донецької
області по цій справі
за позовом ДП “Завод ім В.О. Малишева”
до ВАТ “Азов“
про розірвання контракту у зв'язку із втратою господарського
інтересу, стягнення збитків із врахуванням індексу інфляції
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням від 20.06.2001р. у справі № 16/375 арбітражним судом
Донецької області у задоволенні позову Державного підприємства
“Завод ім. В.О. Малишева”, м. Харків, до ВАТ “Азов”,
м. Маріупіль, про стягнення 576000,00 грн. вартості
непоставленої продукції, збитків від інфляції 42123, 02 грн., 3%
річних 8939,52 грн. та розірвання контракту № 70 РТМ 1589 від
28.08.1999р. відмовлено.
Рішення мотивоване судом тим, що замовлення позивача за
контрактом виконано, продукція фактично не відвантажена у
зв'язку із неповідомленням позивачем вантажних реквізитів
відповідачу, що є порушенням п. 5.4. Контракту. Невиконання
відповідачем умов контракту недоведено, тому в решті позовних
вимог судом відмовлено.
Позивачем на рішення суду подано апеляційну скаргу. 19.09.2001р.
Донецьким апеляційним господарським судом винесено Постанову,
яким вказане рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без
задоволення із тих же підстав та мотивів.
В касаційні скарзі позивач з посиланням на порушення апеляційною
інстанцією чинного законодавства не погоджується із Постановою,
просить її перевірити, скасувати, а позовні вимоги задовольнити.
Відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає
прийняті по справі рішення законними й просить у задоволенні
Касаційної скарги відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи заявника, судова колегія по
перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого господарського суду
України встановила таке:
Між ДП “Завод ім. В.О. Малишева” та ВАТ “Азов” укладений
контракт № 70РТМ-1589 від 28.08.1999р. згідно предмету якого
відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити постачання на
станцію призначення покупця за вказаними позивачем реквізитами
піддизельні рами.
Позивач зобов'язався прийняти та оплатити рами, що є предметом
контракту. Форма оплати згідно контракту - вексель, що
емітувався позивачем на протязі 3-х днів з дня виставлення
рахунку. Вексель, як встановлено судом, був переданий в день
підписання контракту.
Згідно п. 5.1. контракту продавець (відповідач) прийняв на себе
зобов'язання поставити рами на станцію призначення покупця на
території України. Відвантаження мало здійснюватися залізничним
транспортом малою швидкістю із врахуванням вимог п. 3.3.
Контракту.
Згідно п. 5.3. продавець проводить відвантаження рам згідно
відвантажуючих реквізитів покупця, що мали бути повідомлені
додатково, та є невід'ємною частиною контракту. Як видно із
тексту контракту, зобов'язання по повідомленню відвантажувальних
реквізитів не має визначеного строку виконання й таким чином
повинно було виконуватися покупцем після встановлення строку для
його виконання продавцем у порядку, встановленому ст. 165 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Зокрема, боржник повинен виконати зобов'язання у 7 денний строк
з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із Закону договору або із змісту
зобов'язання.
Згідно п. 5.4. контракту повідомлення відвантажувальних
реквізитів, рами мали знаходитися на відповідальному зберіганні
в продавця. Відповідно до ст. 413 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, за
договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується
зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це
майно в цілості.
Згідно п. 6.1. Контракту строк поставки рам - протягом 5 днів з
дати підписання контракту. Згідно ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акта
планування, договору.
Виконання вказаного зобов'язання по поставці продавцем, не
ставилося сторонами у залежність від настання жодних обставин,
зокрема повідомлення чи неповідомлення відвантажуючих реквізитів
покупцем, тому відповідач мав передати у власність позивача
предмет договору в строки, обумовлені контрактом.
Таким чином, для сторін зі змісту контракту витікали деякі
зустрічні зобов'язання. Ці зобов'язання є рівнозначні по своїй
юридичній силі й не мають юридичних переваг один перед
одним. Водночас, вони не знаходяться й у взаємозалежності, що
суд також помилково до уваги не взяв.
Як свідчить зміст п. 6.1. контракту, для належного виконання
свого зобов'язання по поставці, продавець мав у п'ятиденний
строк з дня підписання контракту передати у власність позивачеві
піддизельні рами по якості та по кількості з належним
оформленням документів, а позивач, у свою чергу, мав передати їх
на відповідальне зберігання відповідача згідно п. 5.4.
контракту, де вони мали знаходитися до повідомлення
відвантажувальних реквізитів позивачем.
Матеріали справи не містять доказів передачі піддизельних рам
відповідачем позивачеві у строки, визначені контрактом. Вони
також не містять доказів передачі піддизельних рам позивачем
відповідачеві на відповідальне зберігання.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідач на протязі
тривалого часу не здійснював дій, направлених на виконання свого
зобов'язання - не повідомив про виготовлення продукції, не
запросив представників позивача для її прийняття, не встановив
строку виконання зобов'язання з повідомлення відвантажувальних
реквізитів, не здійснив жодних інших дій, що свідчили б про те,
що він має намір виконувати взяте на себе зобов'язання.
Такий тривалий строк прострочення призвів до втрати
господарського інтересу позивачем, й тому має місце прострочка
боржника. Згідно ч. 2 ст. 213 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, якщо
внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для
кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і
вимагати відшкодування збитків. За таких обставин, коли
господарський інтерес у межах договору не може бути задоволений
з-за вини однієї із сторін, в даному випадку - з-за вини
відповідача, контракт має бути розірвано судом.
Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово повідомляв
відповідача про втрату господарського інтересу в зв'язку із його
простроченням.
Отже, висновки апеляційної інстанції про те, що з боку позивача
мало місце порушення умов контракту є невірними. Як свідчать
матеріали справи, навпаки, порушення умов контракту мало місце з
боку відповідача.
Таким чином, апеляційною інстанцією невірно застосовано норми
матеріального права, невраховані вимоги ст. 165 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, не застосована ст. 413 УК, не прийнята до уваги ст.
213 УК України.
Керуючись ст. 107-111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВИЛИ:
1.Касаційну скаргу Заводу ім. Малишева задовольнити.
2.Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.09.2001р. по справі № 16/375 та рішення арбітражного суду по
цій справі скасувати.
3.Стягнути з розрахункового рахунку ВАТ “Азов” м. Маріуполь” на
користь державного підприємства ім. В.Малишева м. Харків збитки
з урахуванням індексу інфляції у розмірі 621123, 02 грн., 3%
річних в сумі 89393,52 грн., державне мито в розмірі 3400 грн.,
в тому числі за перевірку у касаційній інстанції. Доручити
господарському суду Донецької області видати наказ з урахуванням
вимог статті 122 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та виконання раніше
прийнятого рішення суду.
4.Контракт № 70-РТМ визнати розірваним. Видати наказ.