ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
02.01.2002
Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула
касаційну скаргу ДП "Завод ім. В.О. Малишева" на постанову
Донецького апеляційного господарського суду у справі арбітражного
суду Донецької області за позовом ДП "Завод ім. В.О. Малишева" до
ВАТ "Азов" про розірвання контракту у зв'язку із втратою
господарського інтересу, стягнення збитків з урахуванням індексу
інфляції.
Рішенням арбітражного суду Донецької області від 20 червня
2001 р. у задоволенні позову ДП "Завод ім. В.О. Малишева",
м. Харків до ВАТ "Азов", м. Маріуполь про стягнення 576000,00 грн.
вартості непоставленої продукції, збитків від інфляції
42123,02 грн., 3% річних 8939,52 грн. та розірвання контракту від
28 серпня 1999 р. N 70 РТМ-1589 (далі - контракт) відмовлено.
Рішення мотивоване судом тим, що замовлення позивача за
контрактом виконано, продукція фактично не відвантажена у зв'язку
з неповідомленням позивачем вантажних реквізитів відповідачу, що є
порушенням п. 5.4 контракту. Невиконання відповідачем умов
контракту не доведено, тому в решті позовних вимог судом
відмовлено.
Позивачем на рішення суду подано апеляційну скаргу. Донецьким
апеляційним господарським судом 19 вересня 2001 р. прийнято
постанову, якою вказане рішення залишено без змін, а апеляційна
скарга - без задоволення з тих самих підстав і мотивів.
У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення
апеляційною інстанцією чинного законодавства, не погоджується з
постановою, просить її перевірити, скасувати, а позовні вимоги
задовольнити.
Відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає
постановлені у справі рішення законними і просить у задоволенні
касаційної скарги відмовити.
Розглянувши матеріали справи, доводи заявника, судова колегія
по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого господарського суду
України встановила таке.
Між ДП "Завод ім. В.О. Малишева" та ВАТ "Азов" укладено
контракт, згідно з яким відповідач узяв на себе зобов'язання
здійснити постачання піддизельних рам на станцію призначення
покупця за вказаними позивачем реквізитами.
Позивач зобов'язався прийняти та оплатити рами, що є
предметом контракту. Форма оплати згідно з контрактом - вексель,
що емітувався позивачем протягом 3-х днів після виставлення
рахунку. Вексель, як встановлено судом, був переданий у день
підписання контракту.
Згідно з п. 5.1 контракту продавець (відповідач) прийняв на
себе зобов'язання поставити рами на станцію призначення покупця на
території України. Відвантаження мало здійснюватися залізничним
транспортом малою швидкістю з урахуванням вимог п. 3.3 контракту.
Згідно з п. 5.3 контракту продавець відвантажує рами згідно з
відвантажувальними реквізитами покупця, що мали бути повідомлені
додатково та є невід'ємною частиною контракту. Як вбачається із
тексту контракту, зобов'язання щодо повідомлення відвантажувальних
реквізитів не має визначеного строку виконання і, отже, повинно
було виконуватися покупцем після встановлення строку для його
виконання продавцем у порядку, встановленому ст. 165 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Зокрема, боржник повинен виконати зобов'язання у 7-денний
строк зі дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок
негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання.
Згідно з п. 5.4 контракту до повідомлення відвантажувальних
реквізитів рами мали перебувати на відповідальному зберіганні у
продавця. Відповідно до ст. 413 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
за договором схову
одна сторона (Охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане
їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.
Згідно з п. 6.1 контракту строк поставки рам - протягом 5
днів із дати підписання контракту. Згідно зі ст. 161 ЦК
( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування,
договору.
Виконання вказаного зобов'язання щодо поставки продавцем не
ставилося сторонами у залежність від настання жодних обставин,
зокрема повідомлення чи неповідомлення відвантажувальних
реквізитів покупцем, тому відповідач мав передати у власність
позивача предмет договору в строки, обумовлені контрактом.
Отже, для сторін зі змісту контракту випливали деякі
зустрічні зобов'язання. Ці зобов'язання є рівнозначними й не мають
юридичних переваг один перед одним. Водночас вони не залежать одне
від одного, що суд також помилково до уваги не взяв.
Як свідчить зміст п. 6.1 контракту, для належного виконання
свого зобов'язання з поставки продавець мав у п'ятиденний строк зі
дня підписання контракту передати у власність позивачеві
піддизельні рами за якістю та за кількістю з належним оформленням
документів, а позивач, у свою чергу, мав передати їх на
відповідальне зберігання відповідача згідно з п. 5.4 контракту, де
вони мали перебувати до повідомлення позивачем відвантажувальних
реквізитів.
Матеріали справи не містять доказів передачі відповідачем
піддизельних рам позивачеві у строки, визначені контрактом. Вони
також не містять доказів передачі піддизельних рам позивачем
відповідачеві на відповідальне зберігання.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідач протягом
тривалого часу не здійснював дій, направлених на виконання свого
зобов'язання, - не повідомив про виготовлення продукції, не
запросив представників позивача для її прийняття, не встановив
строку виконання зобов'язання з повідомлення відвантажувальних
реквізитів, не здійснив жодних інших дій, що свідчили б про те, що
він має намір виконувати взяте на себе зобов'язання.
Таке тривале прострочення призвело до втрати господарського
інтересу позивачем, і тому має місце прострочення боржника. Згідно
з ч. 2 ст. 213 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо внаслідок прострочення
боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може
відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування
збитків. За таких обставин, коли господарський інтерес у межах
договору не може бути задоволений із-за вини однієї зі сторін, в
даному разі - із-за вини відповідача, контракт має бути розірвано
судом.
Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово повідомляв
відповідача про втрату господарського інтересу у зв'язку з його
простроченням.
Тому висновки апеляційної інстанції про те, що з боку
позивача мало місце порушення умов контракту, є невірними. Як
свідчать матеріали справи, навпаки, порушення умов контракту мало
місце з боку відповідача.
Отже, апеляційною інстанцією невірно застосовані норми
матеріального права, не враховані вимоги ст. 165 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
,
не застосована ст. 413 ЦК, не взята до уваги ст. 213 ЦК.
Керуючись статтями 107 - 111-3 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДП "Завод ім. В.О. Малишева" задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19 вересня 2001 р. та рішення арбітражного суду Донецької області
у даній справі скасувати.
Стягнути з розрахункового рахунку ВАТ "Азов", м. Маріуполь на
користь ДП "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків збитки з
урахуванням індексу інфляції у розмірі 621123,02 грн., 3% річних
у сумі 89393,52 грн., державне мито в розмірі 3400 грн., у тому
числі за перевірку в касаційній інстанції. Доручити господарському
суду Донецької області видати наказ із урахуванням вимог ст. 122
ГПК та виконання раніше постановленого рішення суду.
Контракт визнати розірваним.
Видати наказ.
Постанови Верховного Суду України та ВГСУ, рік 2004, N 2