ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.03.2002 Справа N 19/366
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого ОвечкінаВ.Е.,
суддів : Чернова Є.В., Мілевського Й.Р.,
за участю представників:
позивача не з’явився
відповідача Хачикян В.Е.
розглянув касаційну скаргу ЗАТ “ФПК “Інтерпроменерго”
на постанову від 18.12.2001
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 19/366
за позовом АТЗТ “ПФК “Олгаз”
До ЗАТ “ФПК “Інтерпроменерго”
Про стягнення 1724373,18 грн. заборгованості за договором від
01.04.98 № С-351.
Рішенням від 20.06.2001 арбітражного суду м. Києва (суддя
Саранюк В.І.) позов задоволено – на підставі ст.ст. 161, 203,
214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
стягнуто з ЗАТ “ФПК “Інтерпроменерго”
1193990 грн. основного боргу, 419887,82 грн. збитків від
інфляції та 110495,36 грн. відсотків річних.
Постановою від 18.12.2001 Київського апеляційного господарського
суду (судді: Кривда Д.С., Рябуха В.І., Гольцова Л.А.) рішення
змінено, позов задоволено частково – на підставі ст. 220 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
та з врахуванням умов останньої додаткової
угоди від 04.08.98 № 2 до договору № С-351 від 01.04.98 і факту
часткового виконання відповідачем зобов’язань шляхом поставки
масла на суму 1179360 грн. постановлено стягнути з відповідача
на користь позивача залишок заборгованості в сумі 128640 грн.,
45326,93 коп. інфляційних втрат за період з 03.11.99 по
11.01.2001 та 8807,43 грн. річних з простроченої суми.
ЗАТ “ФПК “Інтерпроменерго” у поданій касаційній скарзі просить
постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові,
оскільки вважає, що поставка масла вершкового, передбачена
додатковою угодою № 2, не є фінансовим зобов’язанням, а згідно
ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні виконуватися
у відповідності до вказівок договору, тобто поставкою конкретно
обумовленої продукції.
Скаржник також вказує на відсутність зміни способу виконання
зобов’язань за угодою № 2 від 04.08.98, а згідно зі ст. 162 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
одностороння зміна умов договору не
допускається, в зв’язку з чим помилковим, на думку відповідача,
є застосування судом ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо
зобов’язання, яке не є грошовим.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню, а рішення від 20.06.2001 та
постанова від 18.12.2001 – скасуванню з ухваленням нового
рішення про направлення справи на новий розгляд до суду першої
інстанції з наступних підстав.
01.04.98 між позивачем та відповідачем було укладено договір
уступки права вимоги № С-351, за умовами якого позивач уступив
відповідачу право вимоги стягнення заборгованості з ДАЕК
“Черкасиобленерго” на суму 2373350 грн.
Пунктом 2.5 цього договору передбачено, що відповідач здійснює
розрахунок з позивачем за уступлені права вимоги згідно з
окремою додатковою угодою – невід’ємною частиною договору № С-
351. Спочатку двома додатковими угодами від 01.04.98 № 1 було
встановлено грошовий механізм розрахунків між сторонами в сумі
237350 грн. в строк до 01.10.98, проте останньою додатковою
угодою від 04.08.98 № 2 грошове зобов’язання відповідача
замінено на майнове зобов’язання, яке полягало в поставці
позивачу масла обсягом 218 тонн загальною вартістю 1308000 грн.
в строк до 01.10.98 двома партіями - 168 тонн до 30.08.98 та 50
тонн – до 01.10.98.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання
припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного
зобов’язання іншим між тими ж особами. З огляду на це суд
апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов висновку про чинність
укладеної між сторонами останньої додаткової угоди від 04.08.98
№ 2. Проте, при цьому суд не врахував, що водночас припиняється
чинність попередніх грошових зобов’язань, оформлених договором №
С-351 та додатковими угодами від 01.04.98 № 1. Судом зафіксовано
часткове невиконання відповідачем зобов’язань по поставці масла
позивачу обсягом 21,44 тонн, що не заперечується скаржником
(боржником). Відповідно до вимог ст. ст. 161, 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок договору, а
припиняється зобов’язання виконанням, проведеним належним чином.
В даному випадку таке належне виконання зобов’язання додатковою
угодою від04.08.98 № 2 визначено у формі відвантаження товару,
тобто у майновому виразі. Судом не досліджено наявність чи
відсутність подальшої зміни сторонами у встановленому порядку
майнового зобов’язання, оформленого додатковою угодою від
04.08.98 № 2, а тому передчасними вважаються висновки суду щодо
достатності відмови позивача від розрахунків товаром як підстави
грошового стягнення вартості недопоставленого масла в обсязі
21,44 тонн. Адже, згідно імперативних вимог ст. 162 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
одностороння відмова від виконання зобов’язання і
одностороння зміна умов договору не допускаються. В даній
правовій ситуації не виключається, що зафіксована судом в
судовому засіданні відмова представника позивача від розрахунків
товаром є проявом односторонньої зміни позивачем умов угоди від
04.08.98 № 2, яка не припинила чинності та не визнана недійсною
у встановленому порядку. Зазначеною угодою закріплено послідовне
виконання відповідачем зобов’язань перед позивачем частинами –
168 тонн масла – до 30.08.98 та 50 тонн – до 01.10.98. В зв’язку
з цим не виключається наявність підстав вважати, що відмова
позивача від виконання відповідачем зобов’язань за угодою від
04.08.98 № 2 суперечить вимогам ст. 163 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
згідно яких кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання
частинами, якщо інше не передбачено договором.
З огляду на наведене суперечливими є висновки суду про наявність
підстав для застосування до відповідача відповідальності на
підставі ст. 214 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
у вигляді 3% річних від
суми простроченого боржником грошового зобов’язання, оскільки
наявність в угоді від 04.08.98 № 2 ознак грошового зобов’язання
є сумнівною, а цивільно-правову природу цієї угоди судом з
достовірністю не встановлено.
В зв’язку з цим при новому розгляді справи слід надати ретельну
правову оцінку умовам додаткової угоди від 04.08.98 № 2 та
визначитися, чи є ця угода договором міни (уступлене право
вимоги в обмін на товар), чи договором купівлі-продажу (ст. 224
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Адже, чинним законодавством не
заборонено купівлю-продаж майнових прав, які можуть об’єктом
відчуження наряду з майном, цінними паперами, об’єктами
промислової власності тощо. З огляду на те, що згідно зі ст. 216
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання припиняється виконанням,
проведеним належним чином, рішення та постанова підлягають
скасуванню з наданням позивачу можливості змінити первісні
позовні вимоги в порядку ст. 22 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст.
111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та
обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки
всім обставинам справи, в зв’язку з чим справа підлягає
направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування інших
обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення
даного спору та їх подальшого врахування в сукупності з
фактичними обставинами, встановленими судом першої та
апеляційної інстанції.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 161-163, 216, 220 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, ст.ст. 111-5, 111-7-111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ “ФПК “Інтерпроменерго” задовольнити
частково.
Рішення від 20.06.2001 арбітражного суду м. Києва та постанову
від 18.12.2001 Київського апеляційного господарського суду у
справі № 19/366 скасувати, справу направити на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.
Головуючий В. Овечкін
Судді Є. Чернов
Й. Мілевський