21-64а11 Про визнання недійсним податкового повідомлення рішення - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі – ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У липні 2006 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 28 липня 2003 року № 0000082622/18375/23-0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 256 446 грн 71 коп. і застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 234 69 грн 55 коп.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі акта від 20 травня 2003 року № 088/26-216 про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства Товариством у період з 1 жовтня 2001 року по 1 квітня 2003 року, у якому вказано на порушення останнім пункту 4.1 статті 4 та підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), що призвело до заниження валового доходу та, відповідно, податку на прибуток.

Наведене порушення норм Закону пов’язане із тим, що Товариство протягом згаданого вище періоду надавало нерезидентам послуги із переробки вантажів за договірною ціною, яка є нижчою від акордної ставки плати за надання таких послуг, встановленої Збірником тарифів на комплекс робіт, пов’язаних із обробленням вантажів у портах України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 31 жовтня 1995 року № 392 (z0476-95) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 грудня 1995 року за № 476/1012 (z0476-95) (далі – Збірник тарифів), тобто нижчою за звичайну ціну у розумінні підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що оскільки воно не є портом у розумінні статті 73 Кодексу торговельного мореплавства України, то дія Збірника тарифів (z0476-95) на його фінансово-господарську діяльність не поширюється. Звичайною ціною для визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств при наданні ним послуг, пов’язаних з обробленням вантажів у портах України, на думку позивача, є ціна, встановлена у зовнішньоекономічному контракті, що узгоджується з частиною 1 статті 11 Закону України від 3 грудня 1990 року № 507-ХІІ "Про ціни і ціноутворення" (далі – Закон № 507-ХІІ (507-12) ).

Суди справу розглядали неодноразово.

За результатами останнього розгляду господарський суд м. Севастополя постановою від 13 травня 2008 року у задоволенні позову відмовив.

Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 22 липня 2008 року рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 листопада 2010 року постанову апеляційного суду скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 року, справу направити на новий касаційний розгляд. На обґрунтування заяви додано постанову Вищого господарського суду України від 19 жовтня 2004 року (№ 32/175 (v2270600-04) ) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Югторгсан" до Державної податкової адміністрації України та Державної податкової адміністрації у м. Севастополі про визнання недійсними рішень.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника Державної податкової служби України, який дав пояснення щодо суті правового регулювання норм права, перевіривши за матеріалами справи наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі постанову суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що, як встановлено цим судом, Товариство у договірних відносинах з нерезидентами виступало портом та відповідно до свого статуту здійснювало види діяльності, передбачені для порту. Тому висновок касаційного суду із посиланням на частину другу статті 11 Закону № 507-ХІІ про необхідність застосування у діяльності позивача, зокрема при виконанні ним робіт, пов’язаних із обробленням вантажів, цін, сформованих з урахуванням ставок плати за такі роботи, затверджених Збірником тарифів (z0476-95) , є правильним.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

За змістом підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР наведене правило визначення доходу від операцій із пов’язаними особами поширюється також на операції з юридичними особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону.

Суди попередніх інстанцій не досліджували питання чи є Товариство та суб’єкти господарювання, яким воно надавало послуги із переробки вантажів, пов’язаними особами.

Та оскільки згадані послуги надавались позивачем нерезидентам, які не є платниками податку на прибуток, то касаційний суд дійшов вірного висновку про те, що визначаючи дохід за наслідками таких операцій позивач мав керуватись підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР, тобто виходити із договірних цін, які не можуть бути меншими за звичайні ціни на такі роботи і послуги, якими згідно з підпунктом 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 цього Закону є ціни, встановлені Збірником тарифів (z0476-95) .

Таким чином висновок касаційного суду про порушення Товариством при обчисленні валового доходу вимог підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР та правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З урахуванням наведеного та керуючись статтями 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" відмовити.

постанова (rs14834663) є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.