Верховний Суд України у складі:

головуючого          Кривенка В.В.,

суддів:              Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., 

                     Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., 

                     Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., 

                     Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., 

                     Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., 

                     Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., 

                     Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., 

                     Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., 

                     Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., 

                     Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., 

                     Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., 

                     Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., 

                     Шицького І.Б., Яреми А.Г., ?

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства "Харківський завод транспортного устаткування" (далі ? Підприємство) до державної податкової інспекції у Червонозоряному районі м. Харкова (далі ? ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У червні 2007 році Підприємство звернулося в суд з позовом до ДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими йому нараховано штрафні (фінансові) санкції за прострочення граничних строків сплати земельного податку: від 30 листопада 2006 року № 402/15-206 – у розмірі 99 071 грн 78 коп.; від 1 лютого 2007 року № 402/15-206/1 – у розмірі 89 323 грн. 55 коп; від 12 січня 2007 року № 12/15-206 – у розмірі 7 699 грн 80 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2007 року позов задоволено: скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове – про відмову в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України (rs15030082) від 15 лютого 2011 року судове рішення апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, ДПІ звернулася із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом пункту 7.7 статті 7 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ). На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом норми матеріального права ДПІ посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 травня 2007 року, в якій касаційний суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що податковий бог погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань у порядку календарної черговості виникнення такого боргу.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, обґрунтовано виходив із того, що в ідповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов’язання – це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платників податків.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ встановлена рівність бюджетних інтересів та зазначено, що податковий борг погашається попередньо податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) – у рівних пропорціях.

Разом з тим, цим же Законом, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-ІІІ, джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок ведення державними податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку податків і неподаткових платежів, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 12 травня 1994 року № 37 (z0114-94) (чинної на час виникнення спірних правовідносин; далі – Інструкція) облік, контроль і складання звітності щодо платежів, які надходять до бюджету, проводяться органами державної податкової служби з використанням автоматизованої інформаційної системи.

Згідно з пунктом 5.3 Інструкції при обробці розрахункових документів про сплату платежів до бюджету в автоматичному режимі з використанням даних електронного реєстру розрахункових документів відповідальною особою, яка проводить їх обробку, за зовнішніми ознаками перевіряються дані заповнення реквізиту "Призначення платежу" на відповідність необхідним вимогам та на його паперовій копії проставляються дата та підпис відповідальної особи.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ "Про плату за землю" (в редакції, чинній до 31 березня 2005 року; далі – Закон № 2535-ХП (2535-12) ) земельний податок сплачується рівними частками власниками земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 13 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Пунктом 18 статті 80 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (далі – Закон № 1344-IV (1344-15) ) та пунктом 8 статті 73 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (далі – Закон № 2285-IV (2285-15) ) дію частини першої статті 17 Закону № 2535-ХІІ було зупинено щодо строків сплати земельного податку платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської та рибної продукції) на відповідні роки.

Частиною третьою статті 75 Закону № 1344-IV та частиною третьою статті 68 Закону № 2535-ХІІ визначено, що земельний податок сплачується платниками (крім громадян та виробників сільськогосподарської та рибної продукції) за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV (2505-15) "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України", що набрав чинності 31 березня 2005 року, частина перша статті 17 Закону № 2535-ХІІ була викладена в новій редакції, згідно з якою податкове зобов’язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Аналіз наведених норм права, з урахуванням того, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти на підставі та в межах, визначених законом, дає підстави вважати, що у податкового органу відсутнє право самостійно змінювати призначення платежу, зазначеного платником податків при його внесенні з метою погашення податкового боргу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ на підставі акта невиїзної документальної перевірки від 21 листопада 2006 року № 1133/15-206/14309764 за порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку за землю за грудень 2004 року–січень 2005 року відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ застосувала до нього штрафні санкції. При цьому перераховані позивачем суми податку за землю Інспекція зараховувала на погашення боргу за минулі періоди, а не за призначенням платежів, зазначеним позивачем у платіжних дорученнях. Д ля розрахунку суми штрафу податковий орган брав не дату сплати платником суми податкового боргу (як передбачено зазначеним вище підпунктом ), а дату самостійного погашення цим органом такого боргу за рахунок коштів, перерахованих платником за інший податковий період, та сум бюджетного відшкодування.

Позивач, самостійно визначивши та перерахувавши суми податку за землю, виконав свої зобов’язання протягом граничних строків, що виключало застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного вище Закону.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, правильно застосував положення пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ, то заява ДПІ не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Червонозоряному районі м. Харкова відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.