804/2419/17 Про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, згідно з якими платнику податків збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств, а також зменшено суму від'ємного значення податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість - 22.08.2023 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2017 (суддя -Прудник С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017 (головуючий суддя - Ясенова Т.І., судді - Головко О.В., Суховаров А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.10.2016 № 0001104001, №0001114001, №0001124001, №0001134001.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Восток-Запоріжжя", ТОВ "СП-Капітал", ТОВ "Діджилайт", НВТ "Донікс", ТОВ "Грін Арт", ТОВ "Інтерконструкція", ТОВ "Укр Еко Груп". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 04.05.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2017, позов задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Офісу від 10.10.2016 №0001104001, №0001124001, №0001114001, №0001134001.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Офіс, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав відсутності належних первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, неможливості підтвердження таких взаємовідносин зустрічними перевірками, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, неможливості встановлення походження придбаного позивачем товару.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.01.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою Офісу та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.08.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 22.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України при взаємовідносинах з платниками: ТОВ "Восток-Запоріжжя" за серпень, вересень 2013 року, ТОВ "СП-Капітал" за серпень 2014 року, ТОВ "Діджилайт" за грудень 2014 року, НВТ "Донікс" за березень 2015 року, ТОВ "Грін Арт" за березень, квітень 2015 року, ТОВ "Інтерконструкція" за квітень 2015 року, ТОВ "Укр Еко Груп" за червень 2015 року, за результатами якої складено акт від 22.09.2016 №168/28-01-40-01-33718431 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 840449 грн;

пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в серпні на суму 379894,00 грн, вересні 2013 року - 253738,00 грн, грудні 2014 року - 61728,00 грн, квітні 2015 року - 74542,00 грн, червні 2015 року - 46237,00 грн, завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в березні 2015 року на суму 24309,00 грн;

пункту 200.2 статті 200 ПК України, внаслідок чого завищено суму, що підлягає сплаті до бюджету на суму 741597,00 грн;

абзацу "в" пункту 200.4 статті 200 ПК України, внаслідок чого завищено суму, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в квітні 2015 року на суму 98851,00 грн;

підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 ПК України, статті 1, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV (996-14) ), підпункту 1.2 статті 1, пункту 2.1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (z0168-95) (далі - Положення №88), підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело до заниження об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на суму 6969952,00 грн, завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на суму 308642,00 грн, в результаті чого платником занижено податок на прибуток на суму 1324290,87 грн за 2013 рік.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.10.2016:

№0001104001, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів за основним платежем в сумі 1324291,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 331072,75 грн;

№0001124001, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 741597,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 370798,50 грн;

№0001114001, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 308642,00 грн;

№0001134001, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у розмірі 98851,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з отримання додаткових послуг транспортно-експедиційної діяльності від вказаних контрагентів, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, трудових ресурсів, неможливості проведення зустрічних звірок ряду контрагентів, інформації з інформаційних баз даних контролюючого органу, з яких встановлено, зокрема, не перебування контрагентів за місцезнаходженням.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України (2755-17) , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV (996-14) .

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV (996-14) є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальниками товарів (робіт, послуг): ТОВ "Восток-Запоріжжя" за договором постачання від 15.08.2013 №ПМ08130529, предметом якого є постачання алюмінію вторинного АВ91, вуглецевмісних матеріалів, фероборів; ТОВ "СП Капітал" за договором від 22.01.2014 №053; ТОВ "Інтерконструкція" за договором від 12.09.2012 № 15/12И; НВТОВ з ІІ "Доникс" за договором від 25.03.2014 №ПМ03140213/14-33, предметом яких є постачання продукції матеріально-технічного призначення (товару).

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду специфікації, рахунки на оплату товару, видаткові накладні, податкові накладні, сертифікати від виробника Capital Resources Limited, сертифікати відповідності.

Постачання товару здійснювалось Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, ТОВ "Геоінформ-2000", ТОВ "Лтек-Транс", Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, ТОВ "Ренотранссервісплюс", ТОВ "Гарант Капитал" за замоленням ТОВ "Восток-Запоріжжя", ТОВ "Антарес-Транс" за замовленням позивача, на підтвердження чого позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні.

Придбаний товар було оприбутковано позивачем, що про складені відповідні прибуткові ордери.

Придбані товарно-матеріальні цінності було використано позивачем у власній господарській діяльності (плавка чавуну та обробка сталі), на підтвердження чого позивачем надано до суду акти про видатки матеріалів, прибуткові ордери.

Також, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з виконавцями (робіт, послуг), підрядниками: ТОВ "Диджлайт" за договором від 20.11.2014 №ПУ11140693, предметом якого є виконання робіт з технічного обслуговування пічних вимикачів типу ISF2 виробництва компанії "Sehnesder Electric" на території позивача; ТОВ "Грін Арт" з приводу виготовлення пилу залізовмісного з наданого замовником продукту.

На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунок до сплати, податкову накладну, технічне завдання, акти передачі відходу, акти приймання-передачі, акти переміщення матеріалів з цеху, який здає відходи, контрольні талони, ліцензію Міністерства екології та природних ресурсів України №199205, видану ТОВ "Грін Арт" на роботи у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, перевезення, зберігання, видалення, захоронення) терміном дії з 06.10.2011до 06.10.2016.

Вказані роботи здійснювались в рамках укладеного договору про надання послуг від 05.05.2014 № ПУ03140184, предметом якого є передача відходів виробництва ІV класу небезпеки з метою забезпечення їх захоронення (збирання, перевезення до місця утилізації та їх подальшу утилізацію третьою особою).

Транспортування відходів виробництва здійснювалось ТОВ "Атомбудгруп" за замовленням ТОВ "Грін Арт", на підтвердження чого позивачем надано до суду товарно-транспортні накладні.

У подальшому ТОВ "Грін Арт" в рамках договору купівлі-продажу від 27.05.2014 № 141/14 продав ТОВ "Кайман" відходи виробництва пил газоочисток IV класу небезпеки.

Також позивач (замовник) мав взаємовідносини з ТОВ "Укр Еко Груп" (виконавець) за договором від 30.04.2015 №ПУ03150186, предметом якого є забезпечення утилізації, що включають збирання, перевезення до місця утилізації та їх подальшу утилізацію третьою особою, з наданого замовником відходу виробництва І-ІV класу небезпеки.

На підтвердження виконання зазначених робіт позивачем надано до суду рахунки до сплати, акти, податкові накладні.

Транспортування продуктів утилізації (шлам отслойника) здійснювалось ТОВ "Екологія України" за замовленням позивача, ТОВ "АвтоВіва" за замовленням ТОВ "Укр Еко Груп", що підтверджено товарно-транспортними накладними.

У подальшому ТОВ "Укр Еко Груп", в рамках договору купівлі-продажу від 01.06.2015 №123/04 продало ТОВ "Кайман" відходи виробництва пил газоочисток IV класу небезпеки.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV (996-14) та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими мали господарські взаємовідносини контрагенти позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів та наявності недоліки у наданих первинних документах, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт (послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання робіт (послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Доводам скаржника про відсутність належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів та неможливості перевірити контрагентів позивача судами надано оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.