17-5-22/01-2593 Про стягнення 9 706, 57 грн., - Текст документа

за участю представників позивача: не з’явились, відповідача: Юдіна О.Ю. дов. № 231/01 від 22.08.2001 р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління державної служби охорони при УМВС України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2001 року у справі № 17-5-22/01-2593 за позовом Управління державної служби охорони при УМВС України в Одеській області до Відкритого акціонерного товариства фірма “Меблі” про стягнення 9 706, 57 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2001 року позивач звернувся до арбітражного суду Одеської області з позовом до відповідача, посилаючись на те, що останній не виконує належним чином зобов’язань по оплаті наданих послуг з охорони, порушує умови укладених договорів.

Рішенням арбітражного суду Одеської області від 6.06.2001 року позов задоволено повністю. Постановлено стягнути з ВАТ Торгова фірма “Меблі” на користь позивача основного боргу 9 303 грн. 73 коп. , індексу інфляції 205 грн., 49 коп. , 3% річних 57 грн. 30 коп. , і пені 140 грн. 05 коп.

Постановою арбітражного суду Одеської області про перевірку рішення в порядку нагляду від 27.06.2001 року зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2001 року рішення і постанова арбітражного суду скасовані і у позові відмовлено.

У касаційної скарзі Управління державної служби при УМВС України в Одеській області просить постанову апеляційного суду скасувати, як постановлену з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права відповідає чинному законодавству, а доводи позивача викладені у касаційної скарзі, безпідставні і не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення суд першої інстанції вважав, що відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням розміру відповідальності за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання, а суд другої інстанції виходив з того, що зобов’язання по оплаті у відповідача виникає лише після надходження в банк, що його обслуговує платіжної вимоги- доручення позивача.

Про те з такими висновками суду першої і апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до вимог ст. 165 Цивільного кодексу України (435-15) , якщо строк виконання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь який час.

Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не виникає із закону, договору або із змісту зобов’язання.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем і відповідачем був укладений договір № 30 від 01.11.1999 року і договір № В-2/71 від 01.07.2000 року на охорону об’єктів відповідача, якими визначався щомісячний розмір оплати за надання послуг. Відповідно до п. 11 зазначених договорів оплата за охоронні послуги повинна здійснюватись щомісячно платіжними вимогами – дорученнями позивача, які ним здаються в установу банку, що обслуговує відповідача. Позивач не подавав платіжних вимог – доручень, як це передбачено договором, і відповідач певний період часу сплачував послуги самостійно. Після припинення оплати і виникнення заборгованості позивач пред’явив відповідачу претензію № 15/2-465 від 08.02.2001 року з вимогою оплати.

Суд вирішуючи спір, у порушення процесуального права – ст. ст. 32-34, 43 ГПК України (1798-12) , не з’ясував належним чином питання про те, коли у відповідача виник строк виконання зобов’язання, за прострочення якого слід визначити розмір його відповідальності. Також судом не з’ясовано чи мала місце прострочка з боку позивача і чи вплинула вона на належне виконання зобов’язання відповідачем.

Адже, якщо по грошовому зобов’язанню дійсно має місце прострочка з боку кредитора, то, відповідно до вимог ст. ст. 179, 210, 215 Цивільного кодексу України (435-15) , це звільняє боржника від відповідальності за час прострочки з боку кредитора, але не звільняє боржника від сплати основного боргу.

Водночас, суду слід з’ясувати також і те, який період часу є простроченням відповідача і відповідно до цього визначатися з розрахунками розміру його відповідальності.

За таких обставин, коли судом не було з’ясовано належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх правильну юридичну оцінку і застосування норм матеріального права, ухвалені по даній справі рішення визнати законними і обґрунтованими не можна.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог процесуального і матеріального права.

З огляду викладеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111- 9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління державної служби охорони при УМВС України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2001 року, постанову арбітражного суду Одеської області від 27.06.2001 року та рішення арбітражного суду Одеської області від 06.06.2001 року скасувати, а справу № 17-5-22/01- 2593 передати на новий розгляд господарському суду Одеської області, в іншому складі суду.