9/158 Про стягнення заборгованості за фактично надані послуги з постачання теплової енергії - 16.12.2008 Прийняття

У серпні 2008 року Державне підприємство "Донецька залізниця", м. Донецьк (далі за текстом –позивач), звернулось до господарського суду Луганської області з позовною заявою №НЗЛ-07/1110 від 11.08.08 про стягнення з Міського комунального підприємства "Жилсервіс", м. Луганськ, 227794 грн. 82 коп. за фактично надані послуги з постачання теплової енергії.

Заявою про зменшення позовних вимог від 03.10.08 №01/17-801 позивач зменшив розмір позову та просить стягнути з відповідача заборгованість за фактично надані послуги з опалення житлового фонду в сумі 141890 грн. 06 коп., у зв'язку з тим, що ним був зроблений перерахунок опалювальної площі та коригування суми наданих послуг з опалення, оскільки враховано відключення деяких квартир від центрального опалення у зв'язку із встановленням автономного опалення.

В обґрунтування позову позивач посилається на наступне:

-позивач в особі вагонного депо Луганськ здійснював теплопостачання для будинків №№ 5, 7 та 9 по вул. Української, які знаходяться на балансі відповідача, що підтверджується відповідними податковими накладними, рахунками на опалення житлових будинків за опалювальний період 2006-2007 років, однак відповідач не здійснював оплати за отримане тепло;

-тариф, встановлений відповідним рішенням Луганської міської ради складає 4,56 грн. за 1 кв.м. опалювальної площі на місяць;

-за період з жовтня 2006 року по квітень 2007 року відповідачу було надано тепло на суму 227794 грн. 82 коп;

-позивач у письмових поясненнях від 22.10.08 б/н, зданих до суду першої інстанції 22.10.08, посилається на те, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.05 №2633-ІV (2633-15) статтю 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" було доповнено пунктом 73, згідно з яким такий вид діяльності, як виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепломережами та постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню; пунктом 3 Прикінцевих положень згаданого Закону було зобов'язано Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності законом забезпечити розробку нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;

-відповідно до цієї норми Кабінет Міністрів України постановою №717 (717-2007-п) від 12.05.07 затвердив Положення про Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, згідно з яким це міністерство повинно здійснювати ліцензування господарської діяльності, що стосується виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії;

-позивач своєчасно звернувся до Мінжитлокомунгосподарства України із заявою про видачу ліцензії, однак з об'єктивних причин отримало її лише 21.12.07, тобто вже після періоду, за який вимагає стягнення заборгованість з відповідача, але оскільки вини залізниці у безліцензійному постачанні теплової відповідачу у період з жовтня 2006 року по квітень 2007 року немає, позивач вважає, що відповідач є несумлінним боржником, оскільки, отримавши тепло не бажає розраховуватись за нього в повному обсязі за тарифами, затвердженими місцевими органами влади.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.11.08 у справі №9/158 у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача заборгованості за фактично надані послуги з опалення житлового фонду у сумі 141890 грн. 06 коп. відмовлено з покладання судових витрат на позивача.

Дане рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

-положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. ст. 14, 526 Цивільного кодексу України, ст. 173, ч. 3 ст. 174 Господарського кодексу України;

-позивач в особі вагонного депо Луганськ здійснював теплопостачання для будинків №№ 5, 7 та 9 по вул. Української м. Луганська, які знаходяться на балансі відповідача, що підтверджується відповідними податковими накладними, рахунками на опалення житлових будинків за опалювальний період 2006-2007 років;

-за розрахунками позивача ним надано послуг з теплопостачання за період з жовтня 2006 року по квітень 2007 року на суму 141890 грн. 06 коп. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 03.10.08 за №01/17-801);

-юридичну природу цих коштів позивачем визначено як збитки, які не пов'язані з виконанням спірного договору, на чому представник позивача наполягав в ході судового розгляду справи, про що свідчить аудіозапис судових засідань;

-відповідач не погоджується з позовом, оскільки вважає, що сплата за спожите тепло повинна відбуватися за договором №1/10 від 06.10.06, укладеним між позивачем та відповідачем у даній справі, а не за фактичними витратами позивача;

-матеріали справи містять банківські виписки, які свідчать, що відповідач дійсно сплачував за отриману теплову енергію грошові кошти на підставі спірного договору №1/10 від 06.10.06, таким чином спірні правовідносини полягають у тому, чи правомірно позивач вимагає стягнення збитків, спричинених відповідачем через не оплату наданих послуг з теплопостачання;

-між позивачем та відповідачем було укладено договір №1/10 від 06.10.06 на надання послуг з опалення житлового фонду, за яким відповідач (замовник) доручає, а позивач (виконавець) прийняв на себе зобов'язання щодо теплозабезпечення будинків №№ 5, 7 та 9 по вул. Української;

-відповідно до п. 2.1 договору відповідач повинен здійснювати оплату послуг з теплозабезпечення виходячи із розрахунку 1,46 грн. за 1 кв. м. площі на місяць у період опалювального сезону (з 15 жовтня по 15 квітня); пунктом 2.5 договору сторони погодили графік оплати послуг помісячно у вигляді відповідної таблиці;

-після закінчення опалювального сезону на підставі письмового звернення відповідача та відповіді позивача спірний договір було розірвано у вересні 2007 року, таким чином, у період надання послуг позивачем (жовтень 2006 року –квітень 2007 року) між сторонами існували договірні стосунки з надання відповідних послуг;

-згідно з чинним цивільним та господарським законодавством підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, є, зокрема, договори та інші правочини; цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства;

-підставою позову позивач визначив позадоговірні відносини, за яких йому спричинені збитки, що не випливають із договору, ігноруючи наявність укладеного між сторонами договору, що є не правильним; вирішуючи цей спір, суд першої інстанції прийняв до уваги й наявність доказів щодо оплати відповідачем вартості опалення за спірним договором;

-за таких обставин, позивачем необґрунтовано заявлено вимогу про стягнення з відповідача 141890 грн. 06 коп. за фактично надані послуги поза укладеним договором №1/10 від 06.10.06 на надання послуг з опалення житлового фонду, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 14.11.08 у справі №9/158, позивач подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 24.11.08 №01/17-761, у якій просить згадане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким остаточні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що:

-при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального права; висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи у зв’язку із неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

-підставою звернення позивача до господарського суду стала неоплата відповідачем фактично наданих послуг з постачання теплової енергії до будинків відповідача;

-факт надання послуг з опалення житлових будинків підтверджений матеріалами справи, зокрема, актами включення та відключення опалення, актами опиту мешканців будинків та відповідачем не заперечується;

-фактичні витрати позивача на опалення будинків протягом опалювального сезону 2006-2007 років склали 241986 грн. 53 коп., що підтверджується матеріалами даної справи, але позивач виставив рахунки на 224225 грн. 78 коп. за тарифом, затвердженим рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 31.10.06 №276/1, 4,56 грн. за 1 кв.м. опалюваної площі. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію –грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал), що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади;

-після врахування відключення деяких квартир від центрального опалення та часткової оплати відповідачем послуг у розмірі 79074 грн. 16 коп. сума боргу склала 141890 грн. 06 коп., про що суд першої інстанції було повідомлено заявою про зменшення позовних вимог від 03.10.08 №01/17-801. Про часткову оплату фактично наданих послуг з опалення в сумі 79074 грн. 16 коп. в оскаржуваному рішенні взагалі не йдеться;

-проте суд першої інстанції прийняв до уваги договір №1/10 від 06.10.06 на надання послуг з опалення житлового фонду, укладений між позивачем та відповідачем; незрозуміло, з яких причин цей договір став предметом судового розгляду, оскільки позивач заявив у позові вимоги про стягнення заборгованості за фактично надані послуги, тому вказаний договір взагалі не є предметом спору;

-судом першої інстанції не були розглянуті фактичні витрати позивача на опалення житлових будинків та їх вартість, тому, як вважає позивач, місцевий господарський суд погодився з небажанням відповідача сплачувати послуги за затвердженими органами виконавчої влади тарифами (4,56 грн. за 1кв.м.) на опалення житлових будинків та зовсім не прийняв до уваги акт опиту мешканців будинків відповідача, який свідчить про те, що мешканці у період опалювального сезону 2006-2007 років сплачували відповідачу плату за опалення із розрахунку 4,56 грн. за 1 кв.м. площі на місяць;

-цивільні правовідносини в частині фактичного надання послуг та їх оплати не суперечать діючому законодавству України та по аналогії регулюються пунктом 1 статті 509 Цивільного кодексу України, згідно якого зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої стороні (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо);

-в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивач визначив позадоговірні відносини, за яких йому спричинені збитки, що не випливають із договору, ігноруючи наявність між сторонами укладеного договору, що не є правильним, це твердження судом першої інстанції здійснено без посилання на жодну норму права, без будь-яких обґрунтувань;

-місцевий господарський суд при розгляді даної справи порушив головні принципи судочинства –справедливість, рівність сторін у процесі, законність;

-господарський суд Луганської області залишив поза увагою те, що зобов’язання повинно бути виконано не тільки в натурі (реальність виконання), але і належним чином, при цьому виконання зобов’язання повинно ґрунтуватися на принципах сумлінності, розумності та справедливості, тобто особи повинні чесно виконувати свої зобов’язання, не упереджено, у відповідності із законом та поставленою метою;

-відповідно до приписів ч. ч. 5, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання": споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію; теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі; тому позивач чесно та належним чином виконував свої зобов’язання в частині опалення будинків та не відмовляла відповідачу в наданні послуг з опалення житлового фонду, хоча при цьому і зазнавала певних збитків;

-висновки суду першої інстанції про те, що позивачем необґрунтовано заявлено вимогу про стягнення з відповідача 141890 грн. 06 коп. за фактично надані послуги, не відповідає обставинам справи.

Відповідач заперечив проти апеляційної скарги позивача за поясненням №2507 від 16.12.08, яке подав 16.12.08 до Луганського апеляційного господарського суду, та в якому зазначив, що вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим та таким, яке не підлягає зміні чи скасуванню.

Повноважний представник відповідача у судове засідання, яке відбулося 16.12.08, не прибув, хоча усі сторони у даній справі були повідомлені Луганським апеляційним господарським судом про час, дату та місце цього судового засідання належним чином, про що свідчать матеріали даної справи.

Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 27.11.08, відповідно до ст. 28 Закону України "Про судоустрій України", для розгляду апеляційної скарги Державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк, від 24.11.08 №01/17-761 на рішення господарського суду Луганської області від 14.11.08 у справі №9/158 призначено судову колегію у складі: головуючий суддя - Бойченко К.І., суддя - Єжова С.С., суддя - Журавльова Л.І.

Згідно з ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів даної справи і встановлено господарським судом Луганської області, за остаточними позовними вимогами Державне підприємство "Донецька залізниця" наполягає на стягненні з Міського комунального підприємства "Жилсервіс" заборгованості у сумі 141890 грн. 06 коп. за спожиту останнім теплову енергію за період з жовтня 2006 року по квітень 2007 року не за договірними відносинами, тобто за фактом, а не на підставі договору.

Відмовляючи у позові місцевий господарський суд зазначив про необґрунтованість вимог позивача, оскільки між сторонами за період, що оспорюється, існували договірні правовідносини з постачання теплової енергії.

Судова колегія Луганського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду.

Так, як слідує з матеріалів даної справи і про що зазначено місцевим господарським судом, сторони 06.10.06 уклали договір №7/10 про надання послуг з опалення житлового фонду (далі за текстом - договір).

За умовами договору (п. 1.1) відповідач доручив, а позивач –прийняв на себе зобов’язання з постачання теплової енергії на житлові будинки №№ 5, 7, 9 по вул. Українська м. Луганська.

Згідно з п. 2.1 договору відповідач зобов’язувався на підставі діючих тарифів здійснювати оплату послуг з центрального опалювання із розрахунку 01,46 грн. за 1 кв.м. на місяць у період опалювального сезону (з 15 жовтня по 15 квітня).

Умовами п. 2.4 договору сторони встановили вартість послуг з постачання теплової енергії –88973 грн. 13 коп.

Згідно з п. 2.5 договору відповідач зобов’язувався здійснювати оплату за отриману теплову енергію щомісячно до 25 числа, слідуючого за розрахунковим місяцем поточного року. За умовами цього ж пункту договору сторони визначили порядок оплати теплоносія: у жовтні 2006 року –3707 грн. 25 коп., з листопада 2006 року по вересень 2007 року включно –по 7414 грн. 42 коп. щомісячно, у жовтні 2007 року –3707 грн. 26 коп.

Пунктом 6.1 договору сторони обумовили строк дії договору –з 15.10.06 до 01.10.07.

У подальшому відповідач 15.09.07 поштою направив позивачу листа №1554 від 14.09.07 про розірвання договору, на що позивач листом від 05.10.07 б/н надав згоду, тобто сторони договір достроково розірвали з дати надання відповіді позивачем на пропозицію відповідача.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини відносяться до підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Аналогічна норма права закріплена у ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно якої господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач зобов’язувався оплачувати поставлену позивачем теплову енергію на підставі згаданого договору.

Проте, позивач стверджує, що цей договір не має ніякого відношення до предмету спору з чим правильно не погодився місцевий господарський суд.

Відповідач не брав на себе зобов’язання оплачувати позивачу спожиту теплову енергію на позадоговірних умовах.

За таких обставин, позовні вимоги до задоволення не підлягають, а тому судова колегія Луганського апеляційного господарського суду рішення господарського суду Луганської області від 14.11.08 у справі №9/158 залишає без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита у сумі 709 грн. 45 коп. за подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду покладаються на заявника скарги (позивача у справі) –Державне підприємство "Донецька залізниця", м. Донецьк.

У судовому засіданні за згодою представника позивача оголошені вступна та резолютивна частини даної постанови.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця", м. Донецьк, від 24.11.08 №01/17-761 на рішення господарського суду Луганської області від 14.11.08 у справі №9/158 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Луганської області від 14.11.08 у справі №9/158 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті державного мита у розмірі 709 грн. 45 коп. за подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду покласти на заявника скарги (позивача у справі) –Державне підприємство "Донецька залізниця", м. Донецьк.

Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.