17-5-20/4167(5-2-4/01-1213) Про стягнення 8665,86 грн. - Текст документа

за участю представника Одеської регіональної служби державного ветеринарного контролю на кордоні і транспорті – заступника начальника служби Ісламова М.М.

Представник позивача в судове засідання не заявився, про час і місце слухання сторони були повідомлені належним чином.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням арбітражного суду Одеської області від 04.09.2000 р. в позові інспекції про стягнення 8665,86 грн. відмовлено, зустрічний позов Одеської регіональної служби державного ветеринарного контролю на кордоні і транспорті про визнання недійсним рішення інспекції від 22.05.2000 р. № 222 задоволено, вказане рішення визнано недійсним з підстав невідповідності його законодавству про ціноутворення.

Постановою арбітражного суду Одеської області від 26.01.2001р. зазначене рішення залишено без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2001р. Державній інспекції з контролю за цінами в Одеській області було відмовлено у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги на постанову арбітражного суду від 26.01.2001 р. При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач, заявляючи клопотання про відновлення цього строку, не довів поважності причин його пропуску, оскільки зміни в законодавстві, на які посилається позивач, набрали чинності з 10.07.2001 p., тобто саме з цієї дати скаржнику стало відомо про зміну строку та порядку оскарження судового рішення, ухвали, постанови.

У касаційній скарзі Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області просить скасувати вищезазначену ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2001. Зокрема, скаржник посилається на те, що постанова арбітражного суду Одеської області була оскаржена до Вищого господарського суду України і тільки після його ухвали від 03.09.2001 р. у скаржника виникли підстави для подання апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представника Одеської регіональної служби державного ветеринарного контролю на кордоні і транспорті, перевіривши правильність застосування Одеським апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.06.2001 р. № 2539-ІІІ “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” постанова голови арбітражного суду, яка не оскаржена в порядку нагляду, могла бути оскаржена до господарського суду апеляційної інстанції у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України для оскарження рішень господарського суду, прийнятих у першій інстанції.

Згідно з ст. 93 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Оскільки постанова арбітражного суду оскаржувалась в апеляційному порядку відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.06.2001 р. № 2539-ІІІ, процесуальні строки, встановлені ГПК України (1798-12) і пов’язані з оскарженням рішення, обчислюються з дати набрання чинності названого Закону. Із наявних матеріалів справи вбачається, що з апеляційною скаргою позивач звернувся 19.09.2001 p., тобто з пропуском встановленого законом терміну.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , за заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законодавством процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Виходячи зі змісту статті 53 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи процесуальних дій.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного суду стосовно того, що скаржник не довів поважності причин пропуску строку, оскільки зміни до процесуального законодавства, на які посилається позивач, внесені Законом України від 21.06.2001 р. № 2539-ІІІ та набрали чинності з 10.07.2001 p., тобто саме з цієї дати скаржник мав можливість подати апеляційну скаргу.

Твердження позивача про те, що тільки після винесення ухвали Вищого господарського суду України від 03.09.2001 у нього виникли підстави для подання апеляційної скарги, не можуть бути взяті до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2001 у справі № 17-5-20/4167 (5-2-4/01-1213) залишити без задоволення.