Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.09.08р. по справі № 40/256пн у задоволенні позовних вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву м. Київ до відповідача Державного підприємства "Артемвугілля" м. Горлівка Донецької області про зобов’язання виконати певні дії: повернути до державного матеріального резерву цінностей за переліком: сталь товстолистову в кількості 32,23 тонн; рейки з/д широкої колії в кількості 33,6 тонн; рейки з/д вузької колії в кількості 207,363 тонн; балки та швелери в кількості 8,57тонн; сталь сортова конструкційна в кількості 1,247тонн; накладки та підкладки в кількості 132,18 тонн; канати сталеві (трос) в кількості 116,442 тонн; болти колійні в кількості 7,37 тонн; костилі колійні в кількості 49,4 тонн; труби нафтопровідні безшовні в кількості 4,3 тонн; труби нафтопровідні електрозварні в кількості 51,75 тонн; труби водо-газопровідні в кількості 165,612 тонн; рукави високого тиску в кількості 4,704 тис.м.; стрічка конвеєрна в кількості 1,1496 тис.кв.м.; труби вентиляційні в кількості 7760 м.; бронекабель в кількості 3,593 км.; кабелі шлангові і врубові в кількості 8,374 км.; кабель контрольний в кількості 1,825 км.; протигази ПЦ-5 в кількості 27400 шт.; та стягнення штрафу у розмірі 4583 333грн. 18 коп. та пені у розмірі 485456грн. 60коп., у зв’язку з незабезпеченням збереження матеріальних цінностей державного резерву та їх самовільного відчуження, відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що жодного документа, який би свідчив про те, що вказані в акті КРВ Східного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України від 29.12.06р. матеріальні цінності закладені до державного резерву позивач суду не надав.

Державне підприємство "Артемвугілля" м. Горлівка не спростувало наявність спірного договору № 105/29 від 15.11.02р., визнало його існування та виконання з його сторони всіма силами та вимогами.

Дослідивши спірний договір, суд першої інстанції з’ясував, що він за своєю правовою природою є договором зберігання.

Судом першої інстанції встановлено, що пункт 1.2 Договору був порушений сторонами, а саме, позивачем не доведено факт передачі на відповідальне зберігання цінності, а відповідачем прийняття їх згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1). Зазначений акт в матеріалах справи відсутній, тобто відсутні взагалі докази передання матеріальних цінностей в рамках цього договору.

Передання матеріальних цінностей в рамках цього договору між позивачем та відповідачем не підтверджені жодними доказами, а посилання позивача на звіти форми 12мр,15мр,16мр,17мр не є обґрунтованими, оскільки вони не можуть вважатися доказами у розумінні ст. 34 ГПК України.

Крім того, позивачем не доведено належними засобами доказування його підставу позовних вимог, а саме факт передачі саме відповідачеві в 1988 році конкретного переліку матеріальних цінностей, які він вимагає повернути.

Матеріали справи містять посилання сторін на Постанову КМУ від 05.07.04р. №434-р, згідно якої матеріальні цінності державного резерву, що знаходились на зберіганні відповідача, були разброньовані. Але сама Постанова в матеріалах справи відсутня, та на вимогу суду не була представлена позивачем.

Але посилання на зазначену Постанову містить лист позивача №5-2/786 від 09.02.07р., адресований відповідачеві, в якому зазначено, що "за обліковими даними Держкомрезерву України не розброньованими залишаються тільки протигази", тобто інші цінності є розброньованими. Суд першої інстанції припустив, що у зв’язку з розбронюванням матеріальних цінностей Держкомрезерву, матеріальні цінності, що знаходились на зберіганні втратили статус матеріальних цінностей, тому на них на час звернення з позовом до суду не можуть розповсюджуватися норми, що передбачають порядок їх зберігання. Але позивач не надав пояснення з цього приводу, як і не виконав вимоги зазначеної Постанови (про що і зазначено в акті перевірки від 29.12.06р.). Згідно вищевказаної Постанови позивач повинен був реалізувати матеріальні цінності відповідно до ч.6 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв", але цього Державним комітетом України з державного матеріального резерву зроблено не було. Пояснення з цього приводу теж не були надані позивачем.

Відповідач в доводи своїх заперечень зазначає, що в результаті відсутності коштів на обслуговування, матеріальні цінності прийшли в негідність, так як були передані понад двадцять років тому, коли їх зберігання не повинно було перевищувати 2 років (про що і зазначено в акті перевірки від 29.12.06р.).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивачем не доведена обґрунтованість заявлених вимог до відповідача (повернення до державного матеріального резерву матеріальних цінностей за переліком та стягнення штрафу в сумі 4583333грн. 18 коп. та пені в сумі 485 грн. 60 коп.), ніяких змін в частині підстави позову до суду до моменту прийняття рішення позивачем не надано, на підставі чого суд дійшов висновку про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог в зв’язку з безпідставністю.

Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 30.09.08р. по справі №40/256пн в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги Державного комітету з матеріального резерву України м. Київ задовольнити повністю.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що факт існування зобов’язань відповідача по відповідальному зберіганню він довів звітом відповідача і не погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що не можуть вважатися доказами прав і обов’язків за договором збереження відповідно до ст. 34 ГПК України.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку стосовно зміни статусу разброньованих матеріальних цінностей, які знаходяться на зберіганні Державного підприємства "Артемвугілля" м. Горлівка. Заявник апеляційної скарги вважає позовні вимоги повністю доведеними доказами матеріалів справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просить рішення господарського суду Донецької області від 30.09.08р. залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач зазначає, що є державним вугледобувним підприємством, тому не є підприємством спеціального призначення для зберігання матеріальних цінностей, не є підприємством паливно-енергетичного комплексу, а є підприємством Міністерства вугільної промисловості України.

Відповідач зазначає у відзиві, що позивачем не доведено належними засобами доказування підставу позовних вимог- саме факт передачі відповідачеві у 1988 році конкретного переліку матеріальних цінностей, які він вимагає повернути.

Відповідач вважає, що Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ порушив законодавство України про зберігання матеріальних цінностей, умови договору і це призвело до такого стану, що вони прийшли у негідність.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість ухвали місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Дослідивши докази матеріалів справи, заслухав представників сторін, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

27.08.07р. Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства "Артемвугілля" м. Горлівка, в якому просив зобов’язати відповідача:

1. Повернути до державного матеріального резерву матеріальні цінності, а саме сталь: товстолистову в кількості 32,23 тонн; рейки з/д широкої колії в кількості 33,6 тонн; рейки з/д вузької колії в кількості 207,363 тонн; балки та швелери в кількості 8,57тонн; сталь сортова конструкційна в кількості 1,247тонн; накладки та підкладки в кількості 132,18 тонн; канати сталеві (трос) в кількості 116,442 тонн; болти колійні в кількості 7,37 тонн; костилі колійні в кількості 49,4 тонн; труби нафтопровідні безшовні в кількості 4,3 тонн; труби нафтопровідні електрозварні в кількості 51,75 тонн; труби водо-газопровідні в кількості 165,612 тонн; рукави високого тиску в кількості 4,704 тис.м.; стрічка конвеєрна в кількості 1,1496 тис.кв.м.; труби вентиляційні в кількості 7760 м.; бронекабель в кількості 3,593 км.; кабелі шлангові і врубові в кількості 8,374 км.; кабель контрольний в кількості 1,825 км.; протигази ПЦ-5 в кількості 27400 шт.

2. Стягнути з відповідача до Державного бюджету України відповідно до п.10 ст.14 ЗУ "Про державний матеріальний резерв"штраф у розмірі 4583333,18 грн. та пені у розмірі 485456, 60грн.- всього на суму 5068789, 78грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує: копією акту перевірки від 29.12.06р. КРВ Східного регіону Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву України та звітом про визначення ринкового рівня ціни товарно- матеріальних цінностей.

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.11.07р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що в акті перевірки, на який йдеться посилання у позові від 29.12.06р. зазначено, що якісний стан матеріальних цінностей не відповідає діючим стандартам, а термін зберігання закінчився. Фінансування, поновлення,заміна матеріальних цінностей позивачем не проводилась. В результаті відсутності обслуговування матеріальних цінностей, вони у зв’язку з терміном придатності прийшли у негідність.

Умови договору зберігання №105/29 від15.11.02р. позивачем були порушені, що призвело до непридатності матеріальних цінностей, тому у позові відмовлено, як у необґрунтовано заявлених вимогах.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.07р. апеляційну скаргу Державного комітету з матеріального резерву м. Київ залишено без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 05.11.07р. залишено без змін.

З урахуванням того, що позивачем не доведена обґрунтованість заявлених ним вимог до відповідача, ніяких змін в частині підстави позову суду першої інстанції до моменту прийняття рішення позивачем не надано, апеляційна інстанція погодилась з висновком суду першої інстанції про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог у зв’язку з безпідставністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.08р. задоволена касаційна скарга позивача по справі, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.07р. та рішення господарського суду Донецької області від 05.11.07р. по справі №40/256пн скасовані, справа направлена на новий розгляд.

30.09.08р. по справі №40/256пн прийнято рішення, яке оскаржується.

Оскільки між сторонами виникли правовідносини в період до 01.01.04р., а позивач звернувся до суду, посилаючись на неправомірні дії відповідача вже після набрання чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) . Суд керується як загальним законодавством, так і спеціальним законодавством України – Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Відповідно до п.1 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв"запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

З норм закону відповідач не є спеціалізованим підприємством, для якого відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов’язковими, тобто не є його уставною діяльністю.

Позивачем не доведено належними засобами доказування підставу позовних вимог - а саме факт передачі відповідачу у 1988році конкретного переліку матеріальних цінностей, які він вимагає повернути.

Одночасно судом встановлено, що на 15.11.02р. між позивачем та відповідачем був укладений договір №105/29 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Пунктом 1.2 договору передбачено що позивач передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно специфікацією (затвердженого номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1). Специфікацію та акт форми №1 суду не надано.

Позивач у позові зазначає, що мало місце неналежне виконання зобов’язань відповідача по збереженню ним матеріальних цінностей на підставі взаємовідносин, що виникли між ними на підставі Наказу Міністерства вугільної промисловості СРСР 1988р. та договору, тому ним нараховані: 100% штрафу у сумі 4 583 333,18 грн. та пені у сумі 485456, 60грн. відповідно до п.10, 16, ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

В матеріалах справи мається Наказ Донецького державного виробничого об’єднання вугільної промисловості Міністерства вугільної промисловості СРСР № м-8-с від 12.07.1988р., яким затверджено Номенклатуру матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на підприємствах ДПО "Донецькдержвуглепром"на 1986 рік. Будь- яких інших наказів в тому числі і того, на який посилається позивач у позові,матеріали справи не містять.

Крім того, матеріали справи містять посилання сторін на Постанову КМУ від 05.07.04р. №437-р (437-2004-р) , згідно якої матеріальні цінності державного резерву, що знаходяться на зберіганні відповідача, були розброньовані. Постанова не була надана до матеріалів справи. Але у листі № 5-2/786 від 09.02.07р., адресованому відповідаче ві зазначено, що за обліковими даними Держкомрезерву України не розброньованими залишаються тільки протигази.

Відповідно до розпорядження КМУ від 02.10.92р. №643-р (643-92-р) передбачено, що розбронювання протигазів із резерву матеріалів другої групи, 1976-1978р. випуску, повинно бути зроблене ще в ті роки, а Держкомрезерв України цього не зробив і по цей час.

В акті перевірки також зазначено, що матеріальні цінності передані понад двадцять років тому, коли їх зберігання не повинно було перевищувати два роки.

З урахуванням того, що позивачем не доведена обґрунтованість заявлених вимог до відповідача, ніяких змін в частині підстави позову суду першої інстанції до моменту прийняття рішення позивачем не надано, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог в зв’язку з безпідставністю.

Доводи апеляційної скарги не підтверджені матеріалами справи.

Оскаржуване судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст..43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) рішення господарського суду Донецької області від 30.09.08р.у справі № 40/256пн ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги –Державний комітет України з державного матеріального резерву м. Київ

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -

Рішення господарського суду Донецької області від 30.09.08р. по справі № 40/256пн залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.