Верховний Суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства "Баштанський сирзавод" (далі – ЗАТ) до Державної податкової інспекції у Баштанському районі Миколаївської області (далі – ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У грудні 2006 року ЗАТ звернулося в Господарський суд Миколаївської області з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2006 року № 0000752301/0, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі – ПДВ) за серпень 2006 року на 494 777 гривень.

Господарський суд Миколаївської області постановою від 7 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2007 року, позов задовольнив. Рішення суду мотивовано тим, що ЗАТ є переробним підприємством і відповідно до пункту 11.21 статті 11 Перехідних положень Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та Порядку нарахування виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року №805 (805-99-п) (далі – Порядок), ДПІ не мала правових підстав зменшувати йому суму бюджетного відшкодування з ПДВ.

Вищий адміністративний суд України постановою від 1 листопада 2010 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, позивач звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування касаційним судом пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР у подібних правовідносинах. Так у справі, про перегляд рішення в якій заявлена вимога, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що обладнання для виробництва сиру, імпортоване позивачем, використовується при виготовленні продукції з молока, придбаного у сільськогосподарських товаровиробників, і ПДВ, сплачений у зв’язку із ввезенням цього обладнання, входить у відповідній частині до собівартості такої продукції. Як наслідок, декларування податкових зобов’язань з операцій з продажу цієї продукції в окремій (скороченій) декларації обумовлює і декларування в цій же декларації податкового кредиту, пов’язаного із придбанням обладнання та розрахованого відповідно до питомої ваги продукції, виготовленої з молока, придбаного у сільськогосподарських товаровиробників. Інше, на думку суду касаційної інстанції, суперечить спеціальному режиму оподаткування, встановленому пунктом 11.21 статті 11 Закону № 168/97-ВР. В той же час у постанові Вищого господарського суду України від 29 січня 2004 року зазначено, що позивач, який є переробним підприємством, обґрунтовано відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону № 168/97-ВР та пункту 6 Порядку подав до податкового органу дві податкові декларації з ПДВ за березень 2002 року (основну і дотаційну), включивши до сум податкового кредиту, задекларованих в основній декларації, суму ПДВ, нарахованого і сплаченого з вартості обладнання, придбаного за імпортним контрактом та ввезеного на митну територію України.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 11.21 статті 11 "Прикінцеві положення" Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до 1 січня 2004 року сума ПДВ, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м’ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для сплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м’ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

Порядок нарахування і використання зазначених коштів установлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 тієї самої статті (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) зупинено до 1 січня 2006 року дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету ПДВ за операціями з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, що здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1 "Загальні положенння" Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166 (z0250-97) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за № 250/2054 (z0250-97) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР) суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини (далі – Порядок акумуляції та використання коштів), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 (271-99-п) , на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємством молока та м’яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подає її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з ПДВ за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум ПДВ за попередній звітний період, форма та зміст якої визначаються Державною податковою адміністрацією України за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов’язань відповідно до декларації з ПДВ з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету в безспірному порядку. Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду. Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від’ємна різниця між сумою ПДВ, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою ПДВ, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов’язань наступних звітних періодів.

Із наведеного випливає, що податкове зобов’язання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, тобто такий платник ПДВ, який, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов’язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів.

Суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення у цій справі, не звернув уваги на наведені вимоги чинного законодавства.

Керуючись статтями 241 – 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

Заяву закритого акціонерного товариства "Баштанський сирзавод" задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.