45/50 Про стягнення заборгованості за надані послуги по зберіганню природного газу - 26.11.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірньої компанії "Уктрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державного комітету України з державного матеріального резерву

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.09.2008

у справі № 45/50 (Самсін Р.І.)

за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення заборгованості

В січні 2008 року Дочірня компанія "Уктрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась з позовом про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 5547 369,02 грн. – вартість послуг зі зберігання природного газу в сезоні зберігання 2007-2008р., 94 837,21 грн. – 3% річних, 637 947,44 грн. – інфляційних збитків та судових витрат.

07.07.2008р. позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача з урахуванням сплати основного боргу 11094 738,04 грн. – основного боргу, 1519 979,11 грн. – суми, на яку збільшується сума основного боргу, внаслідок інфляційних процесів, 205 632,61 грн. – 3% річних та судових витрат ( а.с.105 ).

Згідно з заявою від 24.09.2008р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1608 737,02 грн. – суми, на яку збільшується сума основного боргу, внаслідок інфляційних процесів, 263 993,97 грн. – 3% річних та судових витрат ( а.с.146-147).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем несплачені послуги зі зберігання природного газу у підземних сховищах газу (ПСГ) у сезоні 2007-2008р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2008р. позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 235393,36 грн. – суми, на яку збільшується сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів, 116858,51 грн. – 3% річних, 25500 грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 25.09.2008р. змінити в частині стягнення сум інфляційних та 3% річних., посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального права.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 25.09.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим судом не були прийняті до уваги Закон України "Про Державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) та Постанова Кабінету Міністрів України №532 від 12.04.2002р. (532-2002-п) , якими не передбачається відшкодування збитків, завданих інфляцією та 3% річних.

Позивачем та відповідачем не надано відзив на апеляційні скарги.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

Встановлено, що рішенням Господарського суду від 28.01.2008р. у справі №45/19, залишеного в силі Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2008р., зобов’язано Державний комітет України з державного матеріального резерву укласти з Дочірньою компанією "Уктрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а саме зберігання в сезоні 2007-2008р. у підземних сховищах газу 513645280 м3 природного газу.

На виконання даного рішення між сторонами у справі укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, а саме зберігання в сезоні 2007-2008 років у підземних сховищах газу 513645280 м3 природного газу.

Відповідно до умов договору позивач прийняв на відповідальне зберігання в сезоні 2007-2008р. природний газ, що залишився в підземних сховищах газу зберігача на кінець завершення сезону зберігання 2006-2007 р. у кількості 513645280 м3 та зобов'язався зберігати в ПСГ вказаний природний газ, а відповідач в свою чергу відшкодовувати витрати позивача по його зберіганню протягом 60 днів з моменту підписання спірного договору, в період відбору газу - до 20-го числа місяця, наступного за звітним, до 20 червня 2008 року послуги по зберіганню газу, що залишився в ПСГ на момент завершення періоду відбору -15 квітня 2008 року згідно з встановленими тарифами та ставками.

Тарифні ставки на зберігання природного газу визначені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 575 (v0575227-06) від 11.05.2006р. "Про затвердження тарифу на послуги зі зберігання природного газу у підземних сховищах газу для ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України"" та відповідно до умов п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору тарифна ставка на зберігання газу в ПСГ встановлена у розмірі 21, 60 грн. за 1000 м3 газу з урахуванням ПДВ 3, 60 грн.; за 1000 м3, на відбір та закачування газу - 9 грн. за 1000 м3 газу з урахуванням ПДВ 1, 50 грн. за 1000 м3.

Пунктом 8.3 Договору передбачено, що строк дії договору поширює свою дію на відносини сторін, які склалися з 16.04.2007р. і діє в частині зберігання газу до 15.04.2008 р., а в частині проведення розрахунків за надані послуги - до 20.06.2008 р.

З огляду на викладене, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 66 ЦК України (435-15) та Законом України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

На виконання умов договору позивач протягом сезону зберігання 2007-2008 р. зберігав у підземних сховищах газу 513 645280 м3 природного газу, належних відповідачу, та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 11 094 738, 04 грн..

Сума боргу у визначеному розмірі була сплачена відповідачем 10.09.2008р., що позивачем не заперечується, тому позивач просив стягнути 1 608 737, 02 грн. – суми, на яку збільшується сума основного боргу внаслідок інфляційних процесів та 263 993, 97 грн. - 3% річних з простроченої суми.

Частиною 3 статті 947 ЦК України передбачено, що при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. N 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (532-2002-п) (далі – Порядок) передбачено, що Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

Пунктами 2 та 7 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. N 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" (532-2002-п) (далі-Порядок), сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між держкомрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

За таких обставин, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

Як вбачається з вищевикладеного, договірні зобов’язання по оплаті витрат на зберігання набрали чинності з часу набрання законної сили рішенням суду про зобов'язання укласти договір на зберігання природного газу матеріального резерву в сезоні 2007-2008р.

Отже, у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості зберігання, починаючи з 18.04.2008р., тому є правомірним нарахування 3% річних та інфляційних витрат. Вимоги щодо необхідності оплатити вартість послуг зі зберігання природного газу в сезоні 2007-2008р., як це передбачено ч.2 ст. 530 ЦК України, у випадку не встановлення строку виконання боржником зобов'язання, відповідачу в періоді до прийняття Постанови від 17.04.2008р. у справі 45/19 позивачем не надсилались пропозиція укласти договір, а також позовна заява у даній справі не є такою вимогою в розумінні зазначених положень закону.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи названих правових норм та встановлені обставини справи, колегія вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано розраховано та стягнуто інфляційні втрати за період з 18.04.2008р. по 30.06.2008р. в розмірі 235393,36 грн. та 3% річних за період з 18.04.2008р. по 09.09.2008р. в розмірі 116858,51 грн..

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким позов задоволено частково, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційні скарги Дочірньої компанії "Уктрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Державного комітету України з державного матеріального резерву на рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2008 року залишити без задоволення.