160/10294/20 Про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення особи на посаді першого заступника Директора ТУ ДБР та стягнення середнього заробітку - 06.12.2022 Прийняття

28 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР, відповідач - 1), Виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича (далі - в.о. Директора ДБР Соколова О.В., відповідач - 2), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві (далі - ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, відповідач-3), в якій просила суд:

- визнати дії в. о. Директора ДБР Соколова О. В., направленні на звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві - неправомірними;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 14.07.2020 №93ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві на 2020 рік";

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 13.08.2020 №514-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 20.08.2020 №531-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві;

- визнати протиправним та скасувати наказ ДБР від 13.10.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві;

- поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, а за відсутності такої посади на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі;

- стягнути з ДБР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2020 по дату винесення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на час затвердження змін до штатного розпису, а саме: 14.07.2020, що і стало в подальшому підставою для звільнення, не було затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, в порушення ст. 14 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" від12.11.2015 № 794-VIII ( Закон №794-VIII (794-19) ), що, на думку позивачки, свідчить про відсутність зміни істотних умов проходження служби. При цьому ОСОБА_1 зауважила, що в результаті змін до штатного розпису посади директора та заступників збереглися, і тому, на її думку, фактично за новим штатним розписом ці особи повинні виконувати посадові обов`язки, а відтак скорочення її посади не відбулось. Позивачка вказала і про те, що у зв`язку з тим, що підстави для припинення державної служби, передбачені ст. 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII (889-19) ) відсутні, вона звернулась до ДБР із заявою на переведення на іншу рівнозначну посаду, однак листом від 13.08.2020 їй було відмовлено в такому переведенні та зазначено, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади, які підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, не передбачено. Зауважила, що 13.08.2020 позивач повторно звернулась з листом до ДБР з вимогою повторно розглянути питання переведення, адже першого заступника директора ДБР та заступника директора ДБР переведено з посади державної служби на посаду, яка підлягає заміщенню особами рядового та начальницького складу ДБР без проведення конкурсу, проте відповідь на вказане звернення вона не отримала, а відсутність дій щодо переведення, на її думку, свідчать про застосування неоднакового підходу до однакових правовідносин.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної вимоги ОСОБА_1 та про зупинення провадження у справі № 160/10294/20 задоволено частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовної вимоги щодо визнання противоправним та скасування наказу ДБР від 14.07.2020 №93 ДСК "Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві на 2020 рік" - залишено без розгляду.

В іншій частині клопотання відмовлено.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ДБР, в.о. директора ДБР Соколова О.В., ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві про визнання неправомірними дій, скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДБР від 13.08.2020 №514-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава.

Визнано протиправним та скасовано наказ ДБР від 28.08.2020 №531-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного бюро розслідувань від 13.10.2020 №616-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у місті Полтава.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава.

Стягнуто з ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42224,56 грн. (т. 2, а.с.182-187).

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що направлення позивачу 16.07.2020 повідомлення про наступне звільнення електронною поштою не свідчило про отримання вказаного повідомлення адресатом. Суд вказав, що належним доказом отримання позивачем вказаного повідомлення є дата вручення поштового відправлення - 27.07.2020, а отже 30-денний строк обчислюється, на думку суду, саме з цієї дати. Щодо підстав звільнення позивача суд вказав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України (322-08) ( далі - КЗпП України (322-08) ) в частині пропозиції працівнику рівнозначних вакантних посад. Таким чином, суд дійшов висновку про порушення відповідачами процедури звільнення позивача та, як наслідок, поновлення позивача на рівнозначній посаді з виплатою суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд, підтримуючи рішення суду першої інстанції, додав, що повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1, яке було направлено позивачці 16.07.2020 на дві адреси електронної пошти у форматі файла pdf з назвою " 10-13-01-15514.pdf" не містило електронного підпису ані автора такого документу, ані особи, яка направила такий документ на вказані електронні адреси, що не заперечується учасниками справи, що, на думку суду, унеможливлює ідентифікацію відправника та/або автора повідомлення. Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач-1 не довів належними та допустимими доказами факт повідомлення позивачки про звільнення саме 21.07.2020, що, у свою чергу, свідчить про порушення останнім законодавства про працю, зокрема в частині повідомлення державного службовця про наступне вивільнення та про передчасність винесення останнім наказу №514-ос від 13.08.2020, та, як наслідок, про протиправність прийняття наказів від 20.08.2020 №531-ос та від 13.10.2020 №616-ос, винесених на його підставі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

23 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДБР (далі - скаржник-1) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Оскаржуючи оспорювані судові рішення скаржник-1 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень ч.ч.3, 4 ст. 9-1, та ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а також положень ч. 4 ст. 40 та ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України від 12.12.2019 за №378-ІХ (378-20) ).

Скаржник-1 вказує на відсутність у Законі № 889-VIII (889-19) безпосереднього обов`язку державного органу вручення певної інформації чи документа державному службовцю. Зазначає, що направлений на електронну адресу файл є сканованою копією оригіналу попередження про наступне вивільнення, який складений та підписаний у паперовій формі. Крім того, зауважує, що позивачкою не заперечувався факт направлення з офіційної адреси електронної пошти ДБР спірного повідомлення саме на її електронну пошту, яка була надана нею самостійно при вступі на державну службу. Отже, на думку скаржника-1, судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми Закону № 889-VIII (889-19) . Скаржник-1 вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII скорочення чисельності або штату державних службовців є самостійною та достатньою підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, та не містить будь-яких додаткових умов для її припинення. Відтак, вважає, що ДБР дотримано процедуру вивільнення державних службовців, регламентовану Законом № 889-VIII (889-19) .

Позивачем надано заперечення на касаційну скаргу ДБР, в яких остання вказала про безпідставність викладених в ній доводів. Вважає порушенням надіслання на адресу електронної пошти повідомлення про наступне звільнення без його скріплення електронним цифровим підписом. Вказує на наявність у неї переважного права залишення на роботі. Позивач вважає відсутніми обставини скорочення штату працівників органів ДБР. Також позивач наголошує на відсутності у в.о. директора ДБР Соколова О.В. повноважень на звільнення державних службовців. Просила відмовити у задоволенні касаційної скарги ДБР.

07 липня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга від ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві (далі - скаржник-2), на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, в якій скаржник - 2 просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в їх задоволенні.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник-2 вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування положень ч.ч. 3. 4 ст. 9-1, та ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а також положень ч. 4 ст. 40 та ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України (в редакції після внесення змін Законом України від 12.12.2019 за №378-ІХ (378-20) ).

В касаційній скарзі відповідачем-2 також зазначено, що вона подана на підставі п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, а саме, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №808/1914/18, №404/4551/19 щодо зобов`язання суду відкласти розгляд справи в судовому засіданні та порушення судом першої інстанції порядку надсилання учасникам справи копій судових рішень.

Скаржник-2 вказує, що суд першої інстанції жодного разу не повідомив його про дату, час та місце розгляду справи, а суд апеляційної інстанції на вказане процесуальне порушення не звернув уваги. Також скаржник-2 зазначає, що текст рішення суду першої інстанції на його адресу не надсилався і в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутній. Щодо використання електронного цифрового підпису при надісланні на адресу позивача попередження про наступне вивільнення скаржник-2 вказує, що копія письмового документу в електронному вигляді не відноситься ані до електронних документів, ані до електронних доказів, оскільки залишається копією саме письмового документу, але збереженою в іншій формі, відмінній від первинної паперової форми.

Отже, вважає, що в силу приписів ст. 9-1 Закону № 889-VIII позивачка вважається повідомленою про наступне звільнення 21.07.2020, а тому звільнення останньої відповідно до приписів ст. 87 цього Закону є обґрунтованим і законним. Також вказує, що позивачці вже 17.07.2020 було достеменно відомо про наступне звільнення, оскільки вона звернулась до ДБР із заявою про переведення її на посаду Першого заступника директора ТУ ДБР у м. Полтаві. - 17.07.2020.

Скаржник-2 також посилається на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства, а саме Закону № 889-VIII (889-19) , а не положення КЗпП України (322-08) .

Відповідачем-1 до Суду подано також додаткові пояснення у справі, в яких останній вказував на правомірність звільнення позивача та дотримання передбаченої законодавством процедури, а також на підтримання доводів, викладених у касаційній скарзі відповідача-2.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДБР на підставі п.3 ч.4 ст. 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 19 травня 2021 року у справі №160/10294/20 (адміністративне провадження №К/9901/14722/21) зупинено виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №160/10294/20 в частині стягнення з ДБР на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 42224,56 грн до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, на підставі п.1, п. 3 ч.4 ст. 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 04 жовтня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до касаційного розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду першого заступника директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава, яка на час призначення на посаду та проходження нею служби, відносилась до посад державної служби.

26.02.2020 ДБР прийнято наказ №47 "Про затвердження переліку посад у центральному апараті ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу".

08.07.2020 в.о. директора ДБР ОСОБА_2 видано наказ "Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами" №323, відповідно до якого посади директора та заступника директора територіальних управлінь ДБР підлягали заміщенню особами рядового і начальницького складу.

14.07.2020 в.о. директора ДБР ОСОБА_2 видано наказ "Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на 2020 рік" №93 ДСК, який вводився в дію з 17.08.2020, а підставою для його видання слугував Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затверджений наказом ДБР від 08.07.2020 №323.

В п. 2 наказу зазначено про скорочення посад державної служби відповідно додатку, зокрема: директор - 1 посада, перший заступник директора - 1 посада, заступник директора - начальник слідчого управління - 1 посада. Натомість введено до штатного розпису посади старшого начальницького складу (полковник ДБР): директор - 1 посада, заступник директора - 2 посади.

14.07.2020 відповідачем-2 видано наказ "Про попередження працівників" №336 та направлено лист на адресу Директорів (виконуючих обов`язків) територіальних управлінь в якому відповідач- 2 просив прибути особисто та забезпечити своєчасне прибуття перших заступників та заступників до ДБР - 16.07.2020.

16.07.2020 відповідачем-2 винесено попередження про наступне вивільнення позивача, в якому останнього попереджували про скорочення посади по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення даного попередження, та про наступне звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII.

16.07.2020 Управлінням кадрової роботи та державної служби ДБР складено акт №16 про те, що позивач не прибув до ДБР для отримання попередження про наступне вивільнення, у зв`язку із скороченням посади державної служби.

16.07.2020 Управлінням кадрової роботи та державної служби ДБР складено протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця, відповідно до якого попередження про наступне вивільнення надіслано позивачці 16.07.2020 на 2 адреси електронної пошти та засобами поштового зв`язку за адресою: вул. Олега Сухарєва, 95, м. Бердянськ., яке отримано нею 27.07.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

13.08.2020 відповідачем-2 видано наказ №514-ос про звільнення позивача з 20.08.2020, в якому однією з підстав для звільнення вказано персональне попередження про наступне вивільнення від 16.07.2020 та протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця від 16.07.2020.

13.08.2020 відповідачем-2 видано розпорядження №3-Р-20, яким позивача зобов`язано прибути до Управління кадрової роботи та державної служби ДБР разом із службовим посвідченням та актами передачі справ і майна - 20.08.2020.

14.08.2020 позивачем повідомлено в.о. Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві про знаходження на лікарняному, що в подальшому було доведено до відома Відповідача-2 (доповідна записка №15/15-03 від 17.08.2020).

20.08.2020 ТУ ДБР, розташоване у м.Полтаві, листом №12289/15-10 повідомило в .о. Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, Соколова О., про те, що позивачка о 11:47 год проінформувала про її знаходження на лікарняному.

20.08.2020 відповідачем-2 на підставі вказаного листа видано наказ №531-ос "Про внесення змін до наказу Державного бюро розслідувань від 13 серпня 2020 року №514-ос", який прийнято у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивачки та змінено п. 9 наказу від 13.08.2020 №514-ос, з викладенням його в наступній редакції: "Звільнити ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби".

21.08.2020 ДБР листом №10-13-01-18686 направило наказ №531-ос від 20.08.2020 на адресу ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві.

13.10.2020 в.о Директора полковником ДБР Сухачовим О. винесено наказ №616-ос, відповідно до якого було припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві.

13.10.2020 на адресу позивача направлено повідомлення про звільнення разом з наказом №616-ос.

Правомірність прийняття наказів від 13.08.2020 №514-ос, від 20.08.2020 №531-ос та від 13.10.2020 №616-ос є предметом судового розгляду у даній справі.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності ДБР визначено Законом №794-VIII (794-19) .

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 10 Закону №794-VIII установлено, що повноваження Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань і заступника Директора Державного бюро розслідувань припиняються у зв`язку із закінченням строку повноважень або у разі призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону №794-VIII Директор Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних органів Державного бюро розслідувань.

Частиною 4 ст. 12 Закону №794-VIII встановлено, що у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

Згідно з ч. 5 ст. 14 З №794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

При цьому, Суд зазначає, що Закон № 889-VIII (889-19) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закон № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Приписами ст 9-1 Закону України "Про державну службу" доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку за наявними в особовій справі контактними даними.

Державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов`язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв`язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів.

Інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закон № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Крім того, Суд вказує, що правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України (322-08) .

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 205 КАС України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстави неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційних скарг, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (ч.ч. 2, 3 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що підставаю для відкриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТУ ДБР розташованого у м. Полтаві, стала необхідність перевірки доводів касаційної скарги, зокрема, щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17.12.2019 у справі №808/1914/18 щодо зобов`язання суду відкласти розгляд справи в судовому засіданні.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних доводів касаційної скарги ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, Суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України до основних засад (принципів) адміністративного судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною 1 ст. 8 КАС України передбачено, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст. 124 КАС України передбачено, що повістки про виклик у суд надсилаються учасникам справи, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а повістки-повідомлення - учасникам справи з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою.

Відповідно до ч.3 ст. 124 КАС України судовий виклик або судове повідомлення учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів здійснюється: 1) за наявності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки на офіційну електронну адресу; 2) за відсутності в особи офіційної електронної адреси - шляхом надсилання повістки рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою), кур`єром із зворотною розпискою за адресами, вказаними цими особами, або шляхом надсилання тексту повістки в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч.4 цієї ж статті у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються:

1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Відповідно до ст. 126 КАС України повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Статтею 127 КАС України визначено, що часом вручення повістки вважається:

1) день вручення судової повістки під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2020 залучено до участі в адміністративній справі №160/10294/20 ТУ ДБР, розташоване у м. Полтаві (місцезнаходження: вул. Соборності, буд. 37, м. Полтава, 36014), в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Зазначена ухвала суду надіслана учасникам справи на електронні адреси: a.shevchenko@dbr.gov.ua, info@pl.minjust.gov.ua, zv@pl.dbr.gov.ua.

При цьому Суд звертає увагу на те, що відповідно до інформації, зазначеній на офіційному сайті ТУ ДБР, розташованого у м. Полтава, zv@pl.dbr.gov.ua є електронною адресою, призначеною для звернень громадян, тоді як електронна адреса для отримання кореспонденції - dbr@pl.dbr.gov.ua, на яку жодних документів судом першої інстанції направлено не було.

Дніпропетровським окружним адміністративним судом у судовому засіданні від 19.10.2020 за участю представників позивачки та відповідача-1 постановлено ухвалу про залучення як співвідповідача у справі №160/10294/20 - ТУ ДБР, розташоване у м. Полтава (36000, м. Полтава, вул. Соборності, 37, код ЄДРПОУ 42334163), яку направлено на електронну адресу ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві (dbr@pl.dbr.gov.ua) 21.10.2020, яку, в свою чергу, отримано відповідачем-3 того ж дня.

В той же час, доказів направлення ТУ ДБР, розташованому у м. Полтаві, судового виклику у дане судове засідання, призначене на 19.10.2020 матеріали справи не містять.

Також з матеріалів справи вбачається, що 28.10.2020 суд першої інстанції закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до розгляду на 04.11.2020, однак докази направлення ТУ ДБР, розташованому у м. Полтаві, судового виклику у судове засідання, призначене на 28.10.2020, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, доказів направлення ТУ ДБР, розташованому у м. Полтаві, судового виклику у судове засідання, призначене на 04.11.2020, матеріали справи також не містять.

З огляду на викладене та беручи до уваги наведені вище правові норми колегія суддів дійшла висновку, що ТУ ДБР, розташоване у м.Полтаві, про судові засідання, призначені на 19.10.2020, 28.10.2020 та 04.11.2020 у порядку, передбаченому КАС України (2747-15) , не повідомлялось, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а відтак погоджується з твердженням скаржника - 2 про те, що суд першої інстанції жодного разу не повідомив його про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Верховний Суд зазначає, що на зазначені обставини ТУ ДБР, розташоване у м.Полтаві, посилалося в поданій ним апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції на вказані доводи не звернув належної уваги та не надав їм правової оцінки.

Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що на суд покладено обов`язок відкласти розгляд справи в судовому засіданні, зокрема, з підстави неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, оскільки в такому випадку розгляд справи буде здійснено, зокрема, з порушенням ст. 129 Конституції України (право особи на апеляційний перегляд справи) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (права особи на справедливий і публічний розгляд справи судом).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.12.2019 у справі №808/1914/18, які, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, Суд враховує при вирішенні спірних правовідносин, а тому вважає доречним посилання скаржника - 2 на вказану правову позицію.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Зважаючи на те, що розгляд справи адміністративним судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання є порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень, колегія суддів зазначає, що не перевіряє обґрунтованість інших доводів скаржників, які слугували підставою для відкриття касаційних проваджень та як, наслідок, доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог як касаційної скарги ТУ ДБР розташованого у м.Полтаві, так і вимог касаційної скарги ДБР.