Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.

– головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П.

за участю представника відповідача – Смітюхи А.В. – заступника

завідуючого юридичним відділом

розглянув касаційну скаргу Ломбарду “Меркурій» у формі повного

товариства, м. Одеса (далі – ломбард “Меркурій”)

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2001

зі справи № 17-3-23-25-20/01-1708

за позовом ломбарду “Меркурій”

до Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, м. Одеса (далі - представництво по управлінню комунальною власністю)

про зобов’язання продовжити дію договору оренди на новий строк.

Рішенням арбітражного суду Одеської області від 07.09.2001 задоволено позов ломбарду “Меркурій» до представництва по управлінню комунальною власністю і зобов’язано останнього продовжити дію договору оренди нежилого приміщення від 09.03.98 № 50/56 на три роки.

У прийнятті рішення суд виходив з того, що після закінчення строку дії договору оренди ломбард “Меркурій» як орендар, який належним чином виконував свої обов’язки, мав переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору на новий строк.

Назване рішення оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду і за результатами розгляду апеляційної скарги постановою суду від 01.11.2001 № 5-1-1/01-1146 скасовано з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки її матеріалами підтверджується факт надіслання орендареві напередодні закінчення дії договору повідомлення про відсутність у орендодавця намірів продовжувати договір оренди на новий строк та пропозиції щодо придбання приміщення у власність. На думку апеляційної інстанції, судом не надано належної оцінки цим доказам та безпідставно прийнято рішення про зобов’язання орендодавця продовжити дію договору оренди на новий строк.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ломбард “Меркурій» просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити без зміни первісне рішення зі справи. На підтвердження своїх вимог ломбард посилається на належне виконання ним усіх зобов’язань за договором оренди та безпідставність відмови йому у продовженні дії названого договору. Водночас ломбард підтверджує факт погодження з ним пропозиції щодо викупу орендованого приміщення та надання ним згоди на це.

Про час і місце розгляду касаційної скарги сторони було повідомлено у встановленому законом порядку. Проте 25.02.2002 до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ломбарду “Меркурій» про перенесення судового засідання у зв’язку з від’їздом у відрядження директора ломбарду.

Назване клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що перебування керівника юридичної особи у відрядженні не є достатньою підставою для перенесення судового розгляду, оскільки представництво інтересів позивача може здійснюватися також іншою особою в силу повноваження, що грунтується на довіреності. Поважною причиною такого перенесення може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об’єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку і заслухавши пояснення представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відповідність оскаржуваної постанови вимогам закону з огляду на таке.

Представництвом по управлінню комунальною власністю і ломбардом “Меркурій» укладено договір від 09.03.1998 № 50/56, згідно з яким ломбарду “Меркурій» передавалося в оренду нежиле приміщення загальною площею 164,9 м2, розташоване у м. Одесі за адресою: проспект Шевченко, 6/3, строком на три роки.

У відповідь на викладену у листі від 18.01.2001 № 5 пропозицію ломбарду “Меркурій» щодо укладення нового договору оренди на тих же умовах у зв’язку із закінченням 09.03.2001 строку дії попереднього договору представництво по управлінню комунальною власністю у листі від 13.02.2001 № 1543 повідомило про відсутність наміру продовжити орендні відносини і запропонувало викупити приміщення.

У листі від 26.02.2001 № 20 орендарем надано згоду на викуп орендованого приміщення, з подальшим підтвердженням цього наміру у листі від 12.04.2001 № 32.

З огляду на викладене у прийнятті рішення судом першої інстанції неправильно застосовано положення частини третьої статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (2269-12) , якою передбачено переважне право орендаря, який належним чином виконував свої обов'язки, на продовження договору оренди на новий термін. Як вбачається зі змісту названої норми, добросовісному орендарю надається переважне право перед іншими особами, які пропонують рівні умови, на продовження договору оренди, у разі збереження наміру орендодавця на передачу майна в орендне користування. Отже у разі, якщо після закінчення строку дії договору оренди орендодавець передав спірне майно в оренду іншій особі, орендар за попереднім договором має право звернутися до господарського суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього договору на новий термін та про визнання договору з новим орендарем недійсним (частини друга і третя статті 17 Закону).

Таким чином навіть у разі належного виконання орендарем своїх обов’язків дія договору оренди припиняється у зв’язку із закінченням строку його дії за умови повідомлення про це орендодавцем орендаря у визначений законом строк.

У разі прийняття орендодавцем рішення про відчуження об’єкта оренди після закінчення строку дії договору відсутні підстави для спонукання його до пролонгації відповідного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеської міської ради від 04.07.2001 № 2449-XXIII “Про внесення змін та доповнень до рішень Одеської міської ради щодо приватизації та відчуження об’єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси у 2000-2001 роках» нежиле приміщення, яке було об’єктом оренди, включено до переліку об’єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, із зазначенням способу приватизації, а саме продаж за конкурсом.

За результатами проведеного конкурсу остаточним переможцем визнано товариство з обмеженою відповідальністю “Копіцентр “Персей», що підтверджується протоколом засідання конкурсної комісії від 17.10.2001 № 5 та виданим на підставі нього наказом начальника представництва по управлінню комунальною власністю від 22.10.2001 № 477/П.

У зв’язку із затвердженням результатів конкурсу представництвом по управлінню комунальною власністю і товариством з обмеженою відповідальністю “Копіцентр “Персей» укладено договір купівлі – продажу названого приміщення від 26.10.2001 № 159, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. З цього моменту відповідно до частини першої статті 22 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» до покупця перейшло право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації.

Що ж до посилання заявника на подання ним позову про визнання недійсним згаданого договору купівлі-продажу, то відповідний спір може бути предметом окремого судового розгляду і не впливає на розгляд даної справи касаційною інстанцією.

Таким чином, викладені у постанові висновки господарського суду відповідають нормам матеріального і процесуального законодавства.

Твердження заявника щодо здійснення судом правового аналізу договору оренди від 09.03.98 № 4230, який не має відношення до справи, не береться судом до уваги, оскільки посилання у мотивувальній частині оскаржуваної постанови на договір № 4230 є опискою, яка спростовується загальним змістом постанови і підлягає виправленню згідно з частиною першою статті 89 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Враховуючи наведене та керуючись статтями 89, 111-9 і 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Мотивувальну частину постанови Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2001 зі справи 9 17-3-23-25-20/01-1708 змінити, замінивши у її абзаці тринадцятому цифри “4230» цифрами “50/56 “.

Резолютивну частину цієї постанови залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.