7/393 Про стягнення 81025,81 грн. - Текст документа

Рішенням арбітражного суду м. Києва (суддя Кондес Л.О.) від 06.12.2000 позов задоволено частково. З ТОВ “Аріана” на користь ТОВ “КЛО” стягнуто 58855 грн. 74 коп. боргу, 2028 грн. 48 коп. витрат за проведення експертизи, 43164 грн. 57 збитків від інфляції та 3374 грн. 43 коп. держмита. В решті позову відмовлено.

Таке рішення прийняте з посиланням на те, що позивач за період з 28.11.95 по 14.01.98 поставив відповідачу на реалізацію згідно накладних (не вказано номери та дати накладних), договору № 5 від 14.12.95 про сумісну діяльність та договору купівлі-продажу від 02.04.96 № 5 товари на загальну суму 305941,70 грн., але відповідач сплатив за ці товари лише 142913,22 грн. та повернув не реалізовані товари на суму 1041172,74 грн.

Стосовно твердження відповідача про те, що він видавав довіреності лише на частину товару, про яку йдеться в позові, і, що він саме цю частину товару отримав та розрахувався за неї, то в рішенні зазначено, що вказані твердження спростовуються поданими позивачем матеріалами справи, зокрема, договорами, виписками банку, накладними на постачання.

Крім того, в рішенні зазначено, що відповідно до ст. 34 Арбітражного процесуального кодексу України відповідач повинен був довести відсутність боргу перед позивачем накладними та платіжними документами.

Голова арбітражного суду м. Києва, Пінчук А.М., здійснив нагляд у справі і постановою від 12.02.2000 № 04-1/11-1-7//393 вказане рішення залишив без змін з тих самих підстав.

Слід зазначити, що в постанові вказано, що відповідач повернув нереалізовані товари на суму 104172,73 грн. хоча в рішенні суду від 06.12.2000 йдеться про повернення нереалізованих товарів на суму 1041172,74 грн.

Слід зазначити також, що постанова голови суду про перевірку в порядку нагляду рішення суду прийнята чомусь 12.02.2000, тобто раніше ніж прийняте саме рішення.

Обидві вказані недоречності не виправлені до цього часу. Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями ТОВ “Аріана” подана касаційна скарга, в якій міститься прохання скасувати ці рішення і в позові відмовити.

В скарзі зазначено, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , які полягають в тому, що суд без відповідних доказів визнав доведеним факт отримання відповідачем у позивача товарів, за які і стягнув відповідну суму.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити відповідачу в задоволенні скарги, пославшись на те, що арбітражним судом м. Києва прийнято рішення з урахуванням відмови відповідача надати свої докази про відсутність боргу перед позивачем.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України,

В С Т А Н О В И В:

24.09.98 ТОВ “КЛО” заявлено до ТОВ “Аріана” позов про сплату вартості товару на суму 81025,81 грн., які, ніби-то, отримав відповідач у позивача.

В позовній заяві позивач зазначив, що подає до суду на підтвердження своїх вимог копії накладних, але не вказує їх номери і дати і не вказує на скількох аркушах ці документи (т.1, а.с. 2).

У відзиві на позовну заяву від 11.11.98 № 20 ТОВ “Аріана” заперечує наявність боргу перед позивачем.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що позивач не подав накладних, які б свідчили про отримання відповідачем товарів, не подав цих документів позивач і при здійсненні взаємозвірки, а лише надає перелік цих документів. У згаданому відзиві відповідач повідомляє, що накладні на товари, які він отримав від позивача. не може подати до суду, оскільки ці документи були утрачені, про що свідчить заява від 09.11.98, подана ним до УВС Подільського району м. Києва (т.1, а.с. 27).

Із заяви від 29.03.99 та клопотання від 04.06.99 відповідача випливає, що позивач в судових засіданнях подавав накладні на відпуск товарів, але відповідач стверджує, що він видавав довіреності лише на частину товарів, що значиться у поданих позивачем накладних.(т.1 а.с. 64, 129).

Крім того, з ухвали суду від 21.05.99 також вбачається, що відповідач заперечує факт надання довіреностей та отримання товарів від позивача на суму, про яку йдеться в позовній заяві. У зв’язку з цим була призначена судово-бухгалтерська експертиза (т.1 а.с. 123-124).

За повідомленням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31.10.2000 № 725 сторони не подали необхідні документи, тому експерт не може дати відповідного висновку.

Посилання в рішенні суду на те, що відповідач повинен довести відсутність боргу перед позивачем – помилкове.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Заявляючи позов, позивач зобов’язаний подати відповідні докази, які б свідчили про правомірність його вимог.

Сам факт отримання працівником підприємства товарів у іншого підприємства – не свідчить про отримання товарі для підприємства, де цей працівник працює.

Посилання в рішенні суду на те, що твердження відповідача про відсутність боргу спростовується матеріалами справи, у тому числі накладними на постачання та виписками банку – безпідставні, оскільки в матеріалах справи вказані документи відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Арбітражним судом м. Києва допущена неповнота встановлення обставин справи, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.Рішення арбітражного суду м. Києва від 06.12.2000 та постанову голови арбітражного суду м. Києва від 12.02.2000 у справі № 7/393 скасувати, а справу передати на новий розгляд в господарський суд м. Києва в іншому складі суддів.