Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого Першикова Є.В.

суддів:Савенко Г.В., Ходаківської І.П. ,

розглянула у відкритому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі

м. Дніпропетровська (надалі - ДПІ у Красногвардійському районі)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського

суду

від 16.10.2001

у справі № А 18/34

арбітражного суду Дніпропетровської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

“Алмаз“ (надалі - Товариство)

до ДПІ у Красно гвардійському районі

про визнання недійсним рішення.

В засіданні взяли участь представники

- позивача: не з явилися;

- відповідача: Мартиненко Г.І. (за дов. № 1796/9/10-019 від 13.02.2002), Анохін В.О. (за дов. № 1795/9/10-019 від 13.02.2002).

За згодою сторони відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у судовому засіданні 14.02.2002 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.

Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 15.05.2001 (суддя Тищик Г.В.) позов задоволено. Рішення ДПІ у Красногвардійському районі від 21,03.2001 № 149-23-1-30261092/2336 про застосування та стягнення з Товариства фінансових санкцій за порушення законодавства про оподаткування в частині донарахування податку на додану вартість (надалі -ПДВ) в сумі 297,95 грн., фінсанкцій у розмірі 100% ПДВ у сумі 297,95 грн. та нарахування пені по ПДВ у сумі 5525,87 грн. визнано недійсним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2001 (колегія суддів у складі: головуюча - Лотоцька Л.О., судді Джихур О.В., Євтигнєєв О.С.) рішення від 15.05.2001 залишено без змін.

З вказаною постановою не погоджується ДПІ у Красногвардійському районі, яка подала на неї касаційну скаргу.

Скаржник вважає, що позивач безпідставно занизив у грудні 1999 року суму податкових зобов'язань, а тому нарахування йому пені у сумі 5525,87 грн. за несвоєчасну сплату ПДВ є законним.

Крім того відповідач вважає необґрунтованим завищення позивачем валових витрат за 2000 рік на суму 289,78 грн., витрачену на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме - на забезпечення нормальних санітарно-побутових умов праці співробітників офісу Товариства, а також віднесення до податкового кредиту 57,95 грн. ПДВ, сплаченого під час придбання з вказаною вище метою чайника, сервізу та жалюзі.

ДПІ у Красногвардійському районі також заявило клопотання про відновлення строку подання касаційної скарги на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у зв'язку із затримкою в отриманні копії постанови поштовим зв'язком.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2002 розгляд цього питання було призначено в судовому засіданні 14.02.2002.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та додані до неї документи, які свідчать про поважність причин пропуску зазначеного процесуального строку, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання ДПІ у Красногвардійському районі про відновлення строку подання касаційної скарги підлягає задоволенню.

Розглянувши справу по суті касаційної скарги, колегія суддів встановила, що за результатами перевірки Товариства ДПІ у Красногвардійському районі дійшла висновку про заниження Товариством податкових зобов'язань по ПДВ у грудні 1999 року на суму 153289 грн. у зв'язку з тим, що позивач не включив в повному обсязі до бази оподаткування суму передоплати за паливно-мастильні матеріали, яка надійшла на його рахунок від покупців. Однак оскільки податкові зобов'язання за січень 2000 року були збільшені на вказану суму, то Товариству нараховано лише 5528,87 грн. пені за несвоєчасну сплату ПДВ.

Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи зазначене питання, врахували пояснення сторін, що сума 153289 грн. складає 7-ми відсотковий збір від продажу паливно-мастильних матеріалів, встановлений п. 7 Порядку збору та використання витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.93 № 83. Однак ДІЛ у Красногвардійському районі вважає саме нарахування такого збору безпідставним, а тому - безпідставним і невіднесення зазначеної суми до бази оподаткування.

Разом з тим суд першої інстанції встановив, що в акті перевірки, на підставі якого прийняте оспорюване рішення ДПІ у Красногвардійському районі, не вказано, по яких саме операціях позивачем занижені податкові зобов'язання, розмір та призначення сум, не включених до бази оподаткування, не вказані первинні документи, які аналізувалися при цьому і на підставі яких проводилось віднесення (невіднесення) сум до податкових зобов'язань. Тому суд вважає, що вказане свідчить про недоведеність викладених в акті перевірки висновків ДПІ у Красногвардійському районі.

Крім того апеляційна інстанція встановила, що з умов договорів купівлі-продажу нафтопродуктів вбачається, що встановлена ними ціна є підставою для нарахування ПДВ, і договори передбачають збільшення ціни на суму збору від продажу пального.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.93 № 83 7-ми відсотковий збір відраховується від продажу паливно-мастильних матеріалів споживачам, які використовують ці матеріали для власних потреб.

Однак посилання ДПІ у Красногвардійському районі на те, що Товариство реалізувало паливно-мастильні матеріали не кінцевим споживачам, а посередникам, колегією суддів не приймається, оскільки воно потребує дослідження обставин справи та доказів, що, відповідно до ст.ст. НІ5, ПІ7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , виходить за межі касаційного провадження. Колегія суддів також зазначає, що відповідних обставин не встановлено і судами попередніх інстанцій.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої та апеляційної інстанцій підставно дійшов висновку про безпідставність нарахування пені за несвоєчасну сплату ПДВ.

Що стосується питання безпідставного, на думку ДПІ у Красногвардійському районі, віднесення 289,78 грн., витрачених на поліпшення умов праці працівників офісу Товариства (закупівлю чайника, сервізу, жалюзі), до валових витрат, то колегія суддів бере до уваги, що відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. При цьому ст. 7 Закону України від 14.10.92 № 2694-XII “Про охорону праці” передбачає право працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві, відповідно до якої умови праці на робочому місці, а також, зокрема, санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Законодавством не визначено перелік на здійснення заходів з охорони праці, не поділено їх на обов'язкові чи необов'язкові. Крім того судовими інстанціями встановлено, що відповідач не довів невідповідність вжитих Товариством заходів на поліпшення санітарно-побутових умов заходам, спрямованим на здійснення охорони праці.

Беручи до уваги вказані обставини, колегія суддів вважає, що судові інстанції підставне визнали правомірним віднесення до валових витрат коштів, витрачених на закупівлю чайника, сервізу, жалюзі, та відповідно віднесення до податкового кредиту ПДВ в сумі 57,95 грн., врахованого у ціні вказаного інвентарю. При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання ДПІ у Красногвардійському районі на те, що Товариство не має прибутку, а тому залишилося нез'ясованим питання про те, яким чином підприємство, що не має прибутку, має витрати, зокрема на охорону праці. Зазначені посилання не приймаються колегією суддів тому, що вони не були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, а також потребують встановлення обставин справи та дослідження доказів, що, відповідно до ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України (1798-12) , виходить за межі касаційного провадження.

Колегія суддів також відзначає, що, як вбачається з касаційної скарги та пояснень представника відповідача, ДТП у Красногвардійському районі не оспорює в касаційній інстанції правомірність рішення від 15.05.2001 та постанови від 16.10.2001 в частині визнання необґрунтованим донарахування Товариству ПДВ у сумі 240 грн. та застосування фінсанкцій по цій сумі в розмірі 100%, а тому колегія суддів не розглядає це питання.

Керуючись ст.ст. 53, 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Відновити ДПІ у Красногвардійському районі строк подання касаційної скарги.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.10.2001 у справі арбітражного суду Дніпропетровської області № А 18/34 залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у Красногвардійському районі - без задоволення.