620/3297/18 Про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в області щодо непроведення перерахунку пенсії особі, яка була звільнена з лав Національної поліції України, зобов`язання Головного управління ПФУ в області провести з відповідної дати перерахунок та виплату пенсії особі відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб - 06.12.2022 Прийняття

- визнати протиправними дії відповідача в частині обмеження максимального розміру його пенсії, обчисленої відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" № 900 від 23 грудня 2015 року, статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" й постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 (988-2015-п) ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року, як пенсіонеру органів внутрішніх справ, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" № 900, статтями 51, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та постановою Кабінету Міністрів України № 988, без обмеження її максимального розміру;

- зобов`язати відповідача виплачувати йому перераховану відповідно до вказаних законів пенсію з 01 січня 2016 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням фактично отриманої пенсії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що дії відповідача щодо обмеження пенсії максимальним розміром є протиправними, оскільки положення статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VІ (3668-17) ) є аналогічними за змістом із положеннями частини сьомої статті 43 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ (2262-12) ) щодо обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, які Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому відповідач не може застосовувати їх при перерахунку його пенсії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільненні з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (103-2018-п) 01 квітня 2018 року позивачу проведено перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року в розмірі 85% грошового забезпечення за посадою поліцейського (прирівняною посадою), а саме:

посадовий оклад - 5400 грн. 00 коп.,

оклад за військове звання - 2600 грн. 00 коп.,

надбавка за вислугу років (50 %) - 4000 грн. 00 коп.,

надбавка за роботу в умовах режимних обмежень (20%) - 1080 грн. 00 коп.

Всього: 13080 грн. 00 коп.

Основний розмір пенсії становить 11 118 грн. 00 коп. (13080 грн. 00 коп. х 85%), збільшення основного розміру пенсії 2779 грн. 50 коп. (11118 грн. 00 коп. х 25%).

Загальний розмір пенсії, з урахуванням підвищення інваліду війни 2 групи (580 грн. 80 коп.), додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особі, віднесеній до 1 категорії, інваліду 2 групи (379 грн. 60 коп.) та цільової грошової допомоги на прожиття (50 грн. 00 коп.) складає 14907 грн. 90 коп.

При перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2016 року відповідачем було застосовано обмеження суми пенсії максимальним розміром.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження його пенсії максимальним розміром, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювана позивачем відмова відповідача у нарахуванні і виплаті пенсії позивачу без обмеження граничного розміру пенсії є законною і обґрунтованою, оскільки при перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний. Відтак, оскільки таке перевищення відбулось у період дії норми частини першої статті 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, яка не визнавалась неконституційною, є чинною, а тому обов`язкова для застосування.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі позивач наголошує на тому, що обмеження відповідачем пенсії максимальним розміром є протиправним та порушує його право на належний рівень пенсійного забезпечення.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач проти доводів та вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, з посиланням на положення статті 2 Закону № 3668-VI, за змістом якої максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) , не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) .

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) , десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI (3668-17) , який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України (4495-17) , законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (379/95-ВР) , не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом № 3668-VI (3668-17) внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI (3668-17) , а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 (v007p710-16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ (2262-12) , порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) , десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI (3668-17) , яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI (3668-17) .

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) ) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII (2262-12) ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII (2262-12) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 (v007p710-16) та Законом № 3668-VI (3668-17) - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII (2262-12) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 (v007p710-16) , а не норми Закону № 3668-VI (3668-17) .

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.

Таким чином, оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20 грудня 2016 року, то саме з цієї дати виплата пенсії ОСОБА_1 повинна проводитись без обмеження граничним розміром.

З огляду на викладене, дії Управління щодо виплати з 20 грудня 2016 року пенсії позивачу, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ (2262-12) , з обмеженням максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів встановлених для осіб, які втратили працездатність), є протиправним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що вимога зобов`язати Управління здійснювати з 01.01.2016 виплату його пенсії без обмеження максимальним розміром та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії, заявлена позивачем щодо правовідносин, які виникли між сторонами спору з 01.01.2016, за якими судом встановлено порушення прав позивача на належне пенсійне забезпечення з 20 грудня 2016 року, а також щодо правовідносин, які ще не виникли - здійснювати виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.

Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права, відтак позовні вимоги, заявлені на майбутнє не можуть бути захищені у судовому порядку.

Таким, чином обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, Верховний Суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині шляхом зобов`язання відповідача здійснити з 20 грудня 2016 року перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у спосіб, визначений Верховним Судом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" як особа з інвалідністю ІІ групи.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2019 року у справі №620/3297/18.

Ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1, обчисленої відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей" № 900 від 23 грудня 2015 року, статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" й постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 (988-2015-п) ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність), з урахуванням виплачених сум.