640/20422/20 Про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, оформленої протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, зобов'язання вирішити питання щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги - 06.12.2022 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 (головуючий-суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022 (колегія у складі: головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі-відповідач, Міноборони), у якому позивачі позивач просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначені одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, викладене у пункті 25 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 45 від 20.03.2020;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, у якому здійснюватиметься виплата.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що між встановленням третьої та другої групи інвалідності минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погодившись з рішеннями, ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій у вказаній справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Скаржник також вказує, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи помилково не враховано правову позицію Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 15.11.2021 у справі № 240/336/20, від 03.04.2020 у справі № 640/1596/19 про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку зі встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду. Передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (2011-12) обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 1 січня 2014 року, а зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після). Крім того, 06.04.2022 Конституційний Суд України ухвалив рішення №1-р (ІІ)/2022 у справі №3-192/2020 (465/20), яким визнав неконституційними приписи пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (2011-12) .

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, відповідно до якого Міноборони заперечує проти задоволення скарги та просить рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі, покликаючись на безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Верховний Суд ухвалою 03.08.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до довідки до акта МСЕК серії КИО №286261 від 25.10.2007, ОСОБА_1 за результатами проведеного вперше огляду встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У подальшому, згідно довідки до акта МСЕК серії АВ №0086436 від 01.10.2019, позивачу за результатами проведеного повторного огляду встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Розглянувши заяву позивача про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку зі і встановленням другої групи інвалідності, згідно з пункту 25 витягу з протоколу №45 від 20.03.2020 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, полковнику в запасі ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що зміна групи інвалідності відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно зі статтею 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі також - Закон № 2232-ХІІ (2232-12) , в редакції, чинній на час звернення позивача за отриманням допомоги) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Відповідно до частини першої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Частиною дев`ятою статті 16 Закону №2011-XII встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На день встановлення ІІ групи інвалідності позивачу (01.10.2019) діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Тотожна правова позиція за подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 484/295/17.

Таким чином, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 2 Постанови, якою затверджено Порядок №975 встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (499-2008-п) , Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 № 284 (284-2007-п) , і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 № 1331 (1331-2007-п) ;

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (22.10.2007).

Частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ (2011-12) визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким положенням Закону № 2011-ХІІ (2011-12) кореспондує пункт 8 Порядку № 975, який також передбачає, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Це питання вже було предметом розгляду у Верховному Суді.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (2011-12) :

"(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;

(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;

(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)".

Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке:

" '…' пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно.".

Водночас Верховний Суд у справі № 1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.

Колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Верховний Суд зазначає, що правовідносини у справах № 240/10153/19, №1.380.2019.006957 та у розглядуваній справі є подібними, оскільки виникли за однакового правового регулювання та стосуються правильності застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (2011-12) та пункту 8 Порядку № 975 у правовідносинах щодо обмеження права особи з інвалідністю на отримання ОГД дворічним терміном у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.

Отже, застосовуючи цей підхід до обставин справи, Суд звертає увагу на те, що первинно інвалідність ІІІ групи встановлена позивачу з 22.10.2007, а зміна групи на ІІ - з 01.10.2019. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Крім того, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (2011-12) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

Зважаючи на наявну юридичну позицію Конституційного Суду України слід зазначити, що за загальним правилом вона може бути застосована судами тільки з дня ухвалення Конституційним Судом відповідного рішення, тобто з 06.04.2022.

Таким чином, оскільки правове регулювання правовідносин, що є предметом цієї справи, змінилося з 06.04.2022 внаслідок відповідного рішення Конституційного Суду України, то Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від позиції, сформованої Верховним Судом за наслідками розгляду справи №240/10153/19.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, у постанові від 03 червня 2022 у справі № 340/5086/20 та від 15.06.2022 у справі №296/8156/17.

Таким чином, з огляду на зазначені вище положення, враховуючи те, що з дня встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності до дня встановлення позивачу ІІ групи інвалідності минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №806/2187/18, від 30.07.2020 у справі № 540/2329/18, від 17.08.2021 у справі №484/295/17, від 21.09.2021 у справі № 580/676/20, від 06.10.2021 у справі № 814/2283/16 та у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від останнього.

Суд також вважає безпідставним посилання скаржника на висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 15.11.2021 у справі № 240/336/20, від 03.04.2020 у справі № 640/1596/19, оскільки такі висновки зроблені за інших обставин справи.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів попередніх інстанцій. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.