55/30-08 Про повернення місця для розташування конструкцій та стягнення заборгованості за таке користування - 03.11.2008 Прийняття

25.02.08 р. позивач -КП "Міський інформаційний центр", м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень просив суд зобов'язати відповідача - фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути місце, розташоване за адресою м. Харків, вул. Данилевського Х (перехрестя) пр. Леніна, стягнути з останнього на свою користь 670,53 грн. заборгованості, 62,05 грн. пені, 18250 штрафу та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання за укладеним між сторонами договором № 2187 від 14.04.05 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.08 р. по справі № 55/30-08 позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача повернути позивачу місце, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Данилевського Х пр. Леніна, за актом прийому - передачі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 670,53 грн. боргу, 62,05 грн. пені, 18250 грн. штрафу, 274,57 грн. державного мита та 117,65 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати за користування спеціальним місцем в рамках договору № 2187 від 14.04.05 р. та належним чином не повернув позивачу вказане місце; що штраф та пеня в зазначених сумах підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та вимог чинного законодавства України, зокрема ст. ст. 549, 627, 629 ЦК України та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду в частині стягнення 18250 грн. штрафу та зобов'язання відповідача повернути позивачу спеціальне місце не погоджується, вважає рішення в цій частині незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення в означеній частині скасувати, та прийняти нове, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити. В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт, що спірний договір було розірвано на підставі п.п. 8.1.2-8.1.3 договору через несплату за користування та неповернення місця, в зв'язку з чим, вказане місце може вважатися повернутим без складання відповідного акту приймання-передачі; що спірним договором було передбачено нарахування саме штрафу (тобто одноразового платежу), в зв'язку з чим, вимоги позивача про його стягнення за кожен день є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України та ін.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача просив суд апеляційної інстанції застосувати до спірних правовідносин положення п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України та зменшити розмір штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за порушення зобов'язання, посилаючись при цьому на скрутне фінансове становище відповідача, надмірно великий штраф в порівнянні з розміром заборгованості, а також на фактичне не використання відповідачем спірного місця з моменту припинення дії спірного договору та ін.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що спірний договір було припинено на підставі п. 8.1.2, за несплату відповідачем за користування спеціальним місцем, в зв'язку з чим, посилання відповідача на повернення спеціального місця без укладання відповідного акту (п. 8.2) є безпідставними; що відповідач всупереч вимогам п. 5.1. договору не передав позивачу спеціальне місце актом приймання-передачі, в зв'язку з чим, зобов'язаний сплатити штраф та пеню у встановлених договором розмірах та ін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 14.04.2005 р. між сторонами укладено договір № 2187 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, у відповідності до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, згідно з Додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався сплачувати за користування вказаними місцями.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що місця передаються відповідачу відповідно до акту прийому-передачі строком з 14.04.2005 р. по 31.12.2005 р.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір плати за користування всіма місцями, які надані в користування складає 186,62 грн., з урахуванням ПДВ.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що з дня укладення цього договору і до отримання дозволу на розміщення зовнішньої реклами на спеціальних конструкціях, які встановлюються на місцях, наданих за договором, відповідач щомісячно вносить плату за користування всіма місцями у розмірі 25% від суми, передбаченої п. 4.1 договору, що складає 46,66 грн.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що внесення плати за користування місцями здійснюється авансом до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Відповідно до п. 5.1 договору, протягом 3-х днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, відповідач зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється відповідачем на підставі актів прийому - передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін. При цьому, демонтаж спеціальних конструкцій і приведення територій місць у належний стан здійснюється відповідачем самостійно за власний рахунок.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що місця вважаються фактично повернутими з моменту підписання актів прийому -передачі.

Згідно з пунктом 6.1 договору, за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.2 договору, у разі прострочення повернення місць, наданих в користування, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 50 грн. за кожний день затримки повернення кожного місця.

Пунктами 2.1 та 2.2 договору передбачений строк дії договору, а саме договір набирає чинності з 14.04.2005 р. і діє до 31.12.2005 р. Цей договір може бути пролонгований на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін. Відповідач має пріоритетне право на пролонгацію цього договору у випадку належного виконання всіх його умов.

В додатку № 1 до договору № 2187 від 14.04.05 р. зазначений вид та розмір спеціальних конструкцій, адреса їх розташування та розмір оплати.

На виконання умов вказаного договору позивач надав в експлуатацію відповідачу місце, що знаходиться в комунальній власності для розміщення спеціальної конструкції - щит стаціонарний (1,2х1,8х2), за адресою: м. Харків, вул. Данилевського, Х пр. Леніна, строком з 14.04.2005 р. по 31.12.2005 р., що підтверджується актом прийому-передачі місць від 14.04.05 р., який підписаний обома сторонами та скріплений печатками. У вказаному акті зазначено саме договір № 2187 від 14.04.05 р., що свідчить про те, що зобов'язання здійснювались саме на виконання цього договору.

На підставі довідки відділу реклами управління містобудування та архітектури про встановлення пріоритету від 12.04.05 р. відповідачу встановлено пріоритет на розміщення спеціальної конструкції щит стаціонарний (1,2х8х2) на три місяці до отримання дозволу на її розміщення.

20.07.2005 р. відповідачем був отриманий дозвіл на розміщення спеціальної конструкції щит стаціонарний, про що свідчить рішення виконавчого комітету Харківської міської ради № 863 від 20.07.05 р. та додаток до нього.

Таким чином, як було передбачено умовами договору, відповідач після отримання дозволу повинен був сплачувати позивачу 186,62 грн. за користування місцями кожного місяця. Проте, відповідач сплатив заборгованість лише частково, що підтверджується банківським витягом від 11.07.05 р. на суму 166,42 грн., в графі призначення платежу якого вказано: "плата за викор. місця для розм. рекл. конструк. за квітень-липень 2005 зг. дог. 2187 від 14.04.05".

Матеріали справи свідчать про те, що позивач неодноразово направляв відповідачу повідомлення № 209 від 20.05.05 р., № 491 від 15.06.05 р., № 977 від 02.09.05 р., № 4309 від 27.10.05 р. з вимогою сплатити суму заборгованості, що підтверджується поштовими повідомленнями з відміткою про відправку. Відповідач на вказані повідомлення не відреагував та грошові кошти не перерахував.

Відповідно до п. 8.1.2 договору № 2187 від 14.04.05 р., договір припиняє свою дію, якщо відповідач не платить, несвоєчасно або не у повному обсязі вносить платежі за користування місцями.

Відповідно до п. 8.2 договору, у разі припинення дії цього договору на підставах, передбачених п. 8.1.2 - 8.1.4 договору, він вважається таким, що припинив свою дію через 10 днів з дати відправлення письмового повідомлення відповідачу про припинення дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено на адресу відповідача письмове повідомлення № 4309 від 27.10.05 р., в якому позивачем було вказано про припинення дії договору на протязі 10-ти днів з дати відправки цього повідомлення, а також зазначено про заборгованість у сумі 832,27 грн., яка повинна бути погашена на протязі 5-ти днів. До матеріалів справи додано поштове повідомлення з відміткою про відправку вказаного повідомлення.

Таким чином, станом на 09.11.2005 р., договір № 2187 від 14.04.05 р. вважається таким, що припинив свою дію. Разом з тим, за умов договору підставою для припинення зобов'язання за цим договором є також несплата позивачем відповідних платежів за користування місцями за договором (п. 8.1.2 договору), а також не повернення відповідачем спеціальних місць у випадках передбачених договором (п. 8.1.3 договору), що набуло значення ще при зверненні позивача до відповідача листами від 20.05.05 р., від 23.06.05 р., та від 05.09.05 р. в зв'язку з простроченням платежів і, відповідно, (п. 5.1 договору) -не повернення відповідачем з вказаних підстав місць, у зв'язку з чим вони можуть вважатися такими (п. 8.2 договору).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо погашення суми заборгованості та не повернув місце позивачу у встановленому договором порядку, тобто шляхом укладання відповідного акту прийому-передач спеціального місця, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати за користування спеціальним місцем в рамках договору № 2187 від 14.04.05 р. та належним чином не повернув позивачу вказане місце; що штраф та пеня в зазначених сумах підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов спірного договору та вимог чинного законодавства України, зокрема ст. ст. 549, 627, 629 ЦК України за порушення відповідачем свого зобов'язання з передачі спеціальних місць у встановленому договором порядку.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в цілому відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, однак при перегляді вказаного рішення, судова колегія керуючись ст. 101, п. 3 ст. 83 ГПК України вважає за необхідне змінити прийняте по справі рішення та зменшити розмір штрафних санкцій що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, а також те, що умовами спірного договору передбачено порядок та строки здійснення відповідачем оплати за користування спеціальними місцями, що відповідач в обґрунтування своїх вимог не надав доказів погашення заборгованості, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 670,53 грн. заборгованості за користування спеціальними місцями.

Відповідно до вимог ст.ст. 610- 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 2 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з пунктом 6.1 спірного договору, за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Таким чином, нарахування позивачем пені у сумі 62,05 грн. за порушення відповідачем зобов'язання з оплати користування спеціальними місцями є таким, що не суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема відповідним вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) та п. 2 ст. 232 ГК України, в зв'язку з чим, відповідні висновки господарського суду про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача пені в зазначеній сумі є законними та обґрунтованими.

При цьому, як вже зазначалося вище, відповідно до п. 5.1 договору, протягом 3-х днів після припинення дії договору на будь-яких підставах, відповідач зобов'язаний звільнити надані в користування місця і передати їх позивачу. Але, пунктом 5.2 договору передбачено, що місця вважаються фактично повернутими з моменту підписання актів прийому - передачі. А п. 6.2 договору також передбачено, що у разі прострочення повернення місць, наданих в користування, відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 50 грн. за кожний день затримки повернення кожного місця.

Як свідчать матеріали справи, позивач з посиланням на те, що відповідач не повернув йому спеціальні місця у встановленому законом порядку та строки (тобто шляхом укладання відповідного акту прийому-передачі) не повернув йому спеціальні місця, нарахував до стягнення з відповідача штраф у сумі 18250 грн. Господарський суд з посиланням на доведеність позивачем зазначених обставин, а також на встановлений законом принцип свободи договору, вказані позовні вимоги задовольнив. Однак при цьому суд першої інстанції не врахував відповідні положення ст. 233 ГК України.

Відповідно до положень ст. 3 ЦК України судочинство в Україні здійснюється на засадах чесності, розумності та справедливості.

П. 3 ст. 83 ГПК України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; до того ж повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вказана норма закону, зокрема підлягає застосуванню виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, відповідних наслідків порушення стороною своїх зобов'язань та ін.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 616 ЦК України, Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Як свідчать матеріали справи, спірний договір припинив свою дію (за приписом) ще в листопаді 2005 р. При цьому позивачем при зверненні до суду з вимогою про стягнення штрафу зокрема не було доведено того, що спірне місце після розірвання спірного договору ним не використовувалося, в т.ч. з причин не звільнення його відповідачем; що відповідач після розірвання договору продовжував протиправно користуватися спірним місцем; що внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання позивач поніс якісь додаткові витрати, в т.ч. збитки та ін. Навпаки, як свідчать умови спірного договору у разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань позивач мав право на демонтаж спеціальних конструкцій (п. 3.1 договору). До того ж, представник позивача в судовому засіданні підтвердив той факт того, що на даний час спірні місця відповідачем не зайняті (що підтверджується протоколом судового засідання від 03.11.08 р.). Крім того, матеріали справи свідчать також про те, що після припинення дії договору позивач не вживав жодних заходів щодо звільнення спірних місць, в разі якщо відповідач їх дійсно продовжував займати після припинення дії договору, а звернувся до суду з вимогою про стягнення штрафу майже через 2,5 роки після того, як відповідач мав передати йому спірні місця по акту прийому-передачі.

Враховуючи викладене, а також те, що розмір заявлених позивачем до стягнення штрафу в даному випадку надмірно великий порівняно з розміром заборгованості, що відповідач дійсно порушив виконання свого зобов'язання з передачі спеціальних місць у встановленому договором порядку, судова колегія керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. ст. 3, 509, ЦК України (435-15) , ст. 233 ГК України, вважає за необхідне зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 10% від розміру заявленого позивачем, тобто до 1825 грн. Тобто таким чином відповідне рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 16425 грн. штрафу підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, не можуть бути прийняті до уваги доводи відповідача про те, що нарахований позивачем до стягнення штраф не підлягає стягненню через те що з урахуванням вимог ч. 2 ст. 549 ЦК України фактично є пенею, оскільки зважаючи на встановлений законом принцип свободи договору (ст. ст. 6, 11, 627 ЦК України) сторони мають право на свій розсуд укладати договори зі встановленням в них окремого виду санкцій за неналежне виконання зобов'язань. До того ж, нарахування штрафу за кожен день прострочення виконання зобов'язань не суперечить вимогам чинного законодавства України, в т.ч. ГК України (436-15) .