27/28 Про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій та про визнання права власності на нерухоме майно - 22.10.2008 Прийняття

Постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справахВерховного Суду України від 24.06.08 скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13.02.07 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 08.11.05, закрито апеляційне та касаційне провадження в адміністративній справі, а справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Заявлені вимоги про визнання недійсними:

- п.2 наказу Мінтрансзв'язку від 08.07.03 № 503 в частині оплати акцій ІІІ-ої емісії майном залізниць;

- п.1 додаткової угоди від 09.07.03 № 2 до договору від 27.12.99 № 431;

- п. 1 доповнення від 05.03.04 № 1 до додаткової угоди від 09.07.03 № 2 в частині оплати акцій ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" в сумі 11041400 грн. шляхом передачі будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9;

- п.4.2 договору № 3-А/560 від 21.07.03 в частині оплати акцій за рахунок майна залізниць;

- п.1 додаткової угоди № 1 від 01.04.04 до договору № 3-А/560 від 21.07.03 у частині оплати акцій ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" в сумі 11041400 грн. шляхом передачі нерухомого майна, яким є будівля, розташована за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 загальною площею 3287, 5 кв.м.;

а також про:

- визнання права власності на нежитловий будинок (літера А), нежитлові приміщення № 52, 54 (літера Б) та № 52, 19 (літера Б), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул.Щорса, 7/9, за державою в особі Кабінету Міністрів України;

- витребування приміщення з володіння ТОВ "Сучасні технології та інвестиції" та передачі його на баланс ДТГО "Південно-Західна залізниця".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.05 № 27/28 позовні вимоги задоволені частково:

- визнаний недійсним п.1 доповнення від 05.03.04 № 1 до додаткової угоди від 09.07.03 № 2 в частині оплати акцій відповідача-4 у сумі 11041400 грн. шляхом передачі будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 (далі - будівля), укладеної між відповідачем-2 та Державною адміністрацію залізничного транспорту України "Укрзалізниця";

- визнаний недійсним п.1 додаткової угоди від 01.04.04 № 1 до договору про купівлю-продаж акцій від 21.07.03 № 3-а/560, укладеної між відповідачем-2 та відповідачем-4;

- визнано недійсним п.2 рішення зборів учасників відповідача-5 від 15.12.04 про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9;

- визнано недійсним акт приймання-передачі нерухомості від 21.12.04, укладений між третьою особою та відповідачем-5;

- визнано недійсним п. 6.5 статуту відповідача-5 в частині визначення частки третьої особи в сумі 13277023,83 грн. чи 99,24%;

- визнано недійсними свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ № 0998122 від 08.02.05 на нежилий будинок площею 2928 кв.м, розташований у м. Києві по вул. Щорса, 7/9 (літера "А"), серії ЯЯЯ № 0990809 від 08.02.05 на нежилий будинок площею 241,6 кв.м, розташований у м. Києві по вул. Щорса, 7/9 (літера "Б"), серії ЯЯЯ № 099810 від 08.02.05 на нежилий будинок, розташований у м. Києві по вул. Щорса, 7/9 (літера "В");

- витребувано будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 загальною площею 3287,5 кв.м (восьмиповерхова адміністративна будівля (літ."А"), нежитлові приміщення в житлових будинках (літ."Б", літ."В") з володіння відповідача-5 та передано її на баланс Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця";

- для забезпечення виконання рішення суду накладено арешт на будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 загальною площею 3287,5 кв.м (восьмиповерхова адміністративна будівля (літ."А"), нежитлові приміщення в житлових будинках (літ."Б", літ."В").

Стягнуто з відповідача-2, відповідача-3 та відповідача-4 на користь державного бюджету України по 21,25 грн. державного мита. Стягнуто з відповідача-5 на користь державного бюджету України 25500,00 грн. державного мита. Стягнуто з відповідача-2, відповідача-3, відповідача-4 та відповідача-5 на користь Державного підприємства "Судовий інформаційний центр" по 29,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що:

- Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, на який покладено управління державним майном в цілому, а не щодо конкретної сфери, тоді як на Міністерство транспорту та зв'язку України згідно законодавства покладено функції саме щодо управління об'єктами державної власності, що входять до сфери його управління;

- до відчуження з державної власності спірна будівля була на балансі позивача-2;

- предметом розгляду у даній справі є відповідність дій (видача актів, укладення угод) щодо розпорядження будівлею по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві;

- відповідачем у частині позовних вимог щодо визнання недійсним статуту або окремих його положень може бути лише юридична особа, а не її засновники;

- орган державної реєстрації не несе відповідальності за відповідність законодавству документів, що подаються для реєстрації, він не може самостійно надавати заперечення щодо визнання рішення зборів та статуту недійсними;

- відносини, які склалися між сторонами, є правочином міни, згідно якого будівля міняється на акції;

- передача будівлі, що є державною власністю, за договором міни господарському товариству, є порушенням вимог п.4 ст. 293 Господарського кодексу України;

- третя особа набула право власності на приміщення від власника, що не мав право його відчужувати;

- набуття будівлі відповідачем-5 та третьою особою було недобросовісним, так як набувачі при укладенні договорів не могли не знати про незаконність вибуття будівлі з державної власності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач 4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Згодом, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло додаткове обґрунтування до апеляційної скарги, в яких апелянт також зазначає, що, на його думку, при прийнятті рішення судом неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-західна залізниця" надало заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що судове рішення прийняте з дотримання норм чинного законодавства та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, до матеріалів справи залучені відзиви відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3, відповідача-5 та заперечення позивача-1 на апеляційну скаргу.

На виконання постанови колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 24.06.08 апеляційну скаргу відповідача-4 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у даній справі з призначення розгляду справи на 06.10.08.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.08 розгляд було відкладено на 22.10.08.

В судове засідання 22.10.08 представники відповідача-1, відповідача-5, третьої особи не з'явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належними чином.

В судовому засіданні прокурором було заявлено усне клопотання про залучення Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації в якості третьої особи.

Представник відповідача-2 заперечував щодо заявленого клопотання.

Заявлене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, на думку колегії суддів, скасування виданих Головним управлінням комунальної власності м. Києва документів не впливає на його права та обов'язки як юридичної особи, а стосується лише виконання ним функціональних обов'язків. Крім того, орган державної реєстрації не несе відповідальності за відповідність законодавству документів, що подаються для реєстрації.

Заслухавши пояснення прокурора, представників апелянта, позивачів, відповідачів 2, 3, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, заперечень, колегія суддів не знайшла підстав для її задоволення з наступних підстав. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.98 № 840 (840-98-п) (далі - постанова №840) схвалено пропозицію Мінтрансу України та Мінпромполітики України, погоджену з відповідачем-2, про утворення відповідача-4. В якості одного з джерел формування державної частки статутного фонду компанії п. 2 визначено амортизаційні відрахування Донецької та Придніпровської залізниць на оновлення залізничного рухомого складу у сумі 20 млн. грн.

Відповідно до постанови № 840 між відповідачем-2 та відповідачем-3 був укладений договір про взаємодію по створенню відкритого акціонерного товариства - лізингової компанії "Укртранслізинг" від 27.12.99 № 431 (далі - договір № 431).

На підставі пп. 2.1., 2.2 договору № 431 відповідач-3 зобов'язується передати для створення статутного фонду товариства амортизаційних відрахувань Донецької та Придніпровської залізниць на оновлення залізничного рухомого складу внесок на загальну суму 20 млн.грн., в т.ч. грошові кошти в сумі 2 млн.грн. та рухомий склад на суму 18 млн.грн., а відповідач-2 зобов'язується виступати учасником відповідача-4 і діяти в інтересах відповідача-3. Постановою Кабінету міністрів України від 11.07.01 № 788 (788-2001-п) до постанови № 840 було внесено зміни, згідно яких зобов'язано Мінтранс України та відповідача-2 забезпечити збільшення державної частки статутного фонду компанії не менш як на 200 млн. грн. за рахунок власних коштів і майна залізниць та розміщення на договірних засадах замовлення на виготовлення літаків.

На виконання зазначеної постанови, наказу Мінтрансу від 23.11.01 № 817 (v0817361-01) та рішення засідання Ради Укрзалізниці від 23.11.01 № 33 щодо збільшення державної частки статутного фонду компанії не менш як на 200 млн. грн., 23.11.01 між відповідачем-2 та відповідачем-3 було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 27.12.99 № 431. Відповідно до неї відповідач-3 зобов'язався забезпечити за рахунок коштів і майна залізниць оплату 2 млн. простих іменних акцій компанії додаткового випуску номінальною вартістю 100 грн. загальною номінальною вартістю 200 млн. грн. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.03 № 351 (351-2003-п) внесено зміни до постанови № 840, згідно яких зобов'язано Мінтранс та відповідача-2 забезпечити збільшення державної частки статутного фонду компанії за рахунок власних коштів та рухомого складу залізниць до 630 млн. грн., в тому числі за рахунок рухомого складу залізниць на суму не менше 230 млн. грн. для розміщення на договірних засадах замовлення на виготовлення літаків та оновлення рухомого складу залізниць на умовах лізингу.

Наказом Мінтрансу України від 08.07.03 № 503 на виконання зазначеної постанови відповідача-3 зобов'язано збільшити державну частку статутного фонду компанії за рахунок коштів та майна залізниць на суму 410 млн. грн.

Керуючись згаданою вище постановою Кабінету Міністрів України, наказом Мінтрансу України від 08.07.03 № 503 та рішенням засідання Укрзалізниці від 10.06.03 №59, відповідач-3 зобов'язався забезпечити за рахунок власних коштів і майна залізниць оплату 4 100 000 простих іменних акцій компанії третьої емісії.

21.07.03 між відповідачем-4 (за текстом договору "продавець") та відповідачем-2 (за текстом договору "покупець") був укладений договір № 3-а/560 про купівлю-продаж акцій, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує 4100000 штук акцій третьої емісії компанії загальною вартістю 4100000 грн.

Згідно п.4.2 зазначеного договору оплата акцій здійснюється покупцем за рахунок коштів та майна залізниць таким чином: не менш як 210000000 грн. шляхом передачі рухомого складу залізниць, залишок вартості акцій - грошовими коштами залізниць.

Наказом Мінтрансу від 29.12.03 № 1018 "Про передачу будинку" з балансу Мінтрансу на баланс ДТГО "Південно-Західна залізниця" передано адміністративний будинок (літера "А") по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві.

05.03.04 доповненням № 1 до додаткової угоди від 09.07.03 № 2 до договору про взаємодію по створенню ВАТ - лізингової компанії "Укртранслізинг" від 27.12.99 № 431, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, сторони узгодили, що останній зобов'язується частково забезпечити оплату акцій третьої емісії за рахунок передачі будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9.

Крім того, додатковою угодою від 01.04.04 № 1 до договору купівлі-продажу акцій ВАТ-лізингова компанія "Укртранслізинг" від 21.07.03 № 3-а/560 до п.4.2 ст.4 договору були внесені зміни.

Так, згідно зміненої редакції п.4.2. договору № 3-а/560 оплата акцій здійснюється покупцем за рахунок коштів та майна залізниць, в тому числі 11041400 грн. сплачується шляхом передачі нерухомого майна площею 3287,5 кв.м, а саме: восьмиповерхова адміністративна будівля (літ."А") загальною площею 2925,2 кв.м та нежитлові приміщення в житлових будинках (літ."Б") загальною площею 241,6 кв.м та (літ."В") загальною площею 120,7 кв.м, що знаходяться на балансі Київської дистанції цивільних споруд та водопостачання Південно-західної залізниці, за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9. Залишок вартості сплачується грошовими коштами.

01.04.04 між ДТГО "Південно-Західна залізниця" та відповідачем-2 підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна, яке підлягає внесенню до статутного фонду відповідача-4 в оплату акцій 3-ї емісії, відповідно до якого ДТГО "Південно-західна залізниця" передало нерухоме майно (восьмиповерхова адміністративна будівля (літ. "А") та нежитлові приміщення в житлових будинках (літ. "Б" та "В") за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9 для внесення його до статутного фонду відповідача-4 на виконання зобов'язань щодо оплати акцій додаткового випуску (третьої емісії), передбачених договором від 21.07.03 № 3-а/560.

Наказом від 27.04.04 № 353 Мінтранс зобов'язав відповідача-3 забезпечити часткову оплату акцій третьої емісії компанії за рахунок майна ДТГО "Південно-західна залізниця" - восьмиповерхової адміністративної будівлі (літ. "А") та нежитлових приміщень в житлових будинках (літ. "Б" та "В"), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9.

Отже, спірна будівля вибула з державної власності.

Як заявляє в апеляційній скарзі відповідач-4, на його думку, при вирішенні даного спору судом безпідставно об'єднано декілька позовних вимог в одному провадженні.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Згідно ст. 58 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу.

На думку колегії суддів, прокурором з метою захисту інтересів держави заявлені вимоги, пов'язані між собою. Предметом розгляду у даній справі є законність дій (видача актів, укладення угод, вчинення інших правочинів) щодо розпорядження будівлею по вул. Щорса, 7/9, які призвели до переходу права власності на будівлю до відповідача-5. Тому, об'єднання кілька позовних вимог в одному позові у даній справі не суперечить вимогам чинного законодавства.

Статтями 113, 116, 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Отже, позивач-1 здійснює управління державним майном в цілому, а не щодо конкретної сфери.

Відповідно до п. 3 Загального положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України, затвердженого Указом Президента України від 12.03.96 № 179/96 (179/96) , міністерство здійснює у межах повноважень, визначених законодавством, функції управління майном підприємств, що належать до сфери управління міністерства.

На підставі п. 9 ч. 4 Положення про Міністерство транспорту України, затвердженого Указом Президента України від 11.05.2000 № 678/2000 (678/2000) , на відповідача-1 покладено функції саме щодо управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Отже, передача державного майна до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України не означає, що Кабінет Міністрів України, як вищий орган виконавчої влади, позбавлений функцій управління зазначеним майном.

За таких обставин твердження апелянта, що, передавши спірну будівлю до відання Мінтрансу України, позивач-1 фактично передав повноваження з управління об'єктом державної власності - будівлею по вул. Щорса, 7/9 в м. Києві - до сфери управління відповідача-1, що виключає участь Кабінету Міністрів України в якості позивача, є неправильним.

Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах ( рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № 3-рп/99 (v003p710-99) ).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Мінтранс України не може бути визначено позивачем у справі.

Відповідач-1 підпорядкований Кабінету Міністрів України як вищому органу виконавчої влади. Постанови та розпорядження останнього для відповідача-1 є обов'язковими для виконання. Одним з предметів оскарження є наказ, виданий відповідачем-1.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що інтереси позивача-1 як вищого органу виконавчої влади, та інтереси відповідача-1, як органу, до сфери управління якого передано будівлю, в даному випадку різняться, що виключає можливість подачі позову безпосередньо відповідачем-1.

Оскільки предметом спору є правомірність вибуття з державної власності будівлі, яку було передано до сфери управління відповідача-1 для його розміщення як центрального органу державної влади, висновок Господарського суду міста Києва, що позов заявлено саме в інтересах держави, незважаючи на зазначення позивачем також державного підприємства, є правильним.

Колегія суддів погоджується також з тим, що закон не містить визначення поняття "ланцюга підстав", застосованого в спірному рішенні. Однак, як зазначалося раніше, предметом розгляду у даній справі є законність дій (видача актів, укладення угод, вчинення інших право чинів) щодо розпорядження будівлею по вул. Щорса, 7/9, які призвели до переходу права власності на будівлю до відповідача-5, і ставлять за кінцеву мету повернення державного майна у державну власність.

Слід також зазначити, що частина угод щодо відчуження будівлі є предметом розгляду в іншій справі № 16/196 (договори купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (літ."Б"), 54,19 (літ."В"), нежилого будинку (літ."А") по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладені 29.11.04, до ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" та ТОВ "Л.І.Т.Групп".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.05 відповідачеві-2 було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними зазначених правочинів. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.05 у справі № 16/197 це рішення скасовано і позов задоволено повністю. Дане рішення набрало законної сили і на день прийняття рішення у даній справі було чинне.

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на факти, встановлені у справі №16/197, є правильним.

В судовому засіданні представник апелянта звернув увагу суду на те, що постановою Вищого господарського суду України від 05.10.05 зазначену вище постанову Київського апеляційного господарського суду було скасовано, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.05 у справі № 16/196, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними правочинів, залишено без змін.

Однак, цю постанову винесено Вищим господарським судом України після прийняття спірного рішення (17.08.05), тому вона не могла бути прийнята судом першої інстанції до уваги.

Щодо відносин, які склалися між сторонами з приводу спірної будівлі, необхідно зазначити наступне.

Згідно п. 4.2 договору від 21.07.03 № 3-а/560 в редакції, викладеній в додатковій угоді від 01.04.04 № 1 до згаданого договору, та п. 6.1 договору № 3-а/560 будівля по вул. Щорса, 7/9 в м. Києві була передана відповідачем-3 відповідачеві-2 з метою збільшення державної частки у статутному фонді компанії, тоді як останній мав отримати акції третьої емісії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відносини, які склалися між сторонами, є договором міни, згідно якого будівля обмінюється на акції.

Правовий режим майна підприємств транспортної галузі визначено ст. 5 Закону України "Про залізничний транспорт України" та ст. 34 Закону України "Про власність", відповідно до яких майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування є загальнодержавною власністю та не підлягає приватизації.

Відповідно до законодавства, чинного на момент укладення доповнення та додаткової угоди (від 05.03.04 та 01.04.04), було передбачено обмеження щодо укладення договорів міни державного майна, до якого належала спірна будівля до її вибуття з державної власності.

В п. 4 ст. 293 Господарського кодексу України, який набув чинності 01.01.04, зазначено, що не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що в даному випадку відбулася міна між відповідачем-3, від імені і в інтересах якого виступав відповідач-2 згідно договору від 27.12.99 № 431, та відповідачем-4, який не є державним або комунальним підприємством.

Отже, передача будівлі відповідачеві-4 для оплати акцій третьої емісії є порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України недійсним є правочин (господарське зобов'язання), зміст якого суперечить законодавству. У разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 21.07.05 (п.2), якою скасовано попередні розпорядження Уряду від 11.07.01 № 788 та від 17.03.03 про ІІ та ІІІ емісії відповідача-4, товариством в будь-якому випадку мають вживатися дії для повернення майна, переданого до статутного фонду в якості внеску.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними п. 2 рішення зборів учасників відповідача-5 від 15.12.04 про збільшення статутного капіталу товариства, акту приймання-передачі нерухомості від 21.12.04, статуту відповідача-5 та змін, внесених на підставі рішення загальних зборів від 15.12.04, свідоцтв про право власності на приміщення, колегія суддів зазначає наступне.

Третьою особою проведено відчуження приміщення шляхом внесення його до статутного фонду відповідача-5 як власником приміщення згідно договорів купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (літ. "Б"), 54, 19 (літ. "В"), нежилого будинку (літ. "А") по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладених 29.11.04 з відповідачем-4.

Однак, як було зазначено вище, постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.05 визнано недійсними рішення наглядової ради відповідача-4 від 26.08.04 щодо надання згоди на укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, договори купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (літ. "Б"), 54, 19 (літ. "В"), нежилого будинку (літ. "А") по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладені 29.11.04 між відповідачем-4 та третьою особою.

Згідно положень ст. 35 ГПК України зазначений факт є обов'язковим для суду при прийнятті рішення у даній справі.

Таким чином, третя особа набула право власності на приміщення від власника, який не мав право його відчужувати.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважаючи, що передачу третьою особою приміщення до статутного фонду відповідача-5 оформлено низкою документів - протоколом від 15.12.04 відповідача-5, актом приймання-передачі від 21.12.04 та внесенням відповідних змін до статуту відповідача-5, які за своєю суттю є правочином, так як ними оформлені дії, спрямовані на набуття відповідачем-5 та припиненням третьою особою цивільних прав і обов'язків щодо будівлі.

Отже, зазначені документи можуть бути визнані недійсними на підставах, передбачених законодавством для визнання недійсними правочинів.

Таким чином, п. 2 рішення зборів учасників відповідача-5 від 15.12.04 про збільшення статутного капіталу товариства, акт приймання-передачі нерухомості від 21.12.04 та п.6.5 його статуту щодо визначення частки третьої особи в ТОВ "Сучасні технології та інвестиції" у сумі 13277023,83 грн. чи 99,24%, є недійсними на підставі ст. 203 ЦК України.

На думку колегії суду, обґрунтованим є той висновок суду першої інстанції, що внесення нерухомості до статутного фонду є по суті договором міни, відповідно до якого третя особа, як продавець, передала право власності на нерухомість відповідача-5, тоді як отримало право власності на 99, 24% його корпоративних прав.

Відповідно до ст. 716 Цивільного кодексу України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

На підставі ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно є документом, що посвідчує право власності на нерухоме майно і видається на підставі Тимчасового положення про порядок прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02.

Свідоцтво видається на підставі документів, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) та Тимчасового положення.

Висновок Господарського суду м. Києва, що у випадку визнання недійсною підстави для видачі свідоцтва, воно також підлягає визнанню недійсним і не може бути самостійною підставою для визнання за особою права власності, відповідає вимогам чинного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що правочини з передачі спірної будівлі відповідачеві-4 в якості оплати за акції третьої емісії, а також з передачі будівлі до статутного фонду відповідача-5 суперечать чинному законодавству, тобто є недійсними.

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.07.05 визнано недійсними правочини з наступного відчуження будівлі: договори купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (літ. "Б"), 54, 19 (літ. "В"), нежилого будинку (літ. "А") по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладені 29.11.04 між відповідачем-4 та третьою особою.

Відповідно до ст. 35 ГПК України для суду є обов'язковими висновки, зроблені зазначеною постановою.

Згідно ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину передбачена двостороння реституція - кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі усе, що вона одержала на виконання цього правочину.

Станом на день прийняття рішення у справі будівля вибула з володіння відповідача-4 у зв'язку з укладенням договорів купівлі-продажу з третьою особою та наступного внесення будівлі до статутного фонду відповідача-5.

Однак, на думку колегії суддів, набуття спірної будівлі відповідачем-5 та третьою особою було недобросовісним.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що договори відчуження від імені продавця та покупця підписували повноважні посадові особи, які знали про факт відчуження будівлі з державної власності на користь відповідача-4.

Судом першої інстанції обґрунтовано зроблено висновок, що зазначені особи були представниками учасників відповідача-5 на зборах від 15.12.04, коли було прийнято рішення про прийняття до складу товариства третьої особи, якій станом на 15.12.04 належала будівля, а також про збільшення статутного фонду товариства за рахунок внесення будівлі. Згадані особи також підписували в якості представників учасників нову редакцію статуту відповідача-5, прийняту на виконання рішення зборів учасників від 15.12.04.

Отже, особи, що обіймали посаду голови правління відповідача-5, знали про незаконність набуття компанією права власності на будівлю, в той же час як представники учасників ТОВ "Сучасні технології та інвестиції" знали про внесення будівлі до статутного фонду товариства.

Таким чином, будівля підлягає поверненню на підставі ст. 387 ЦК України, так як від недобросовісного набувача власник має право витребувати майно в усіх випадках.

В судовому засіданні 22.10.08 представником апелянта було пред'явлено колегії суддів ухвалу Господарського суду міста Києва від 31.07.08 у справі № 43/228 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології та інвестиції" про визнання банкрутом, згідно якої дане товариство ліквідоване як юридична особа в зв'язку з банкрутством.

Колегія суддів не приймає до уваги дану ухвалу, оскільки відповідність рішення чинному законодавству перевіряється станом на дату його прийняття.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом 1-ої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а рішення винесено з дотриманням норм матеріального права, що дає підстави для залишення його без змін.