16/253 Про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - 15.10.2008 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., 26.05.2005 р. за р. № 1841 на договорі застави нерухомого майна № 105/31/3-4 (майнова порука), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. за р. № 234, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.08.2008 р. у справі № 16/253 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2008 р. апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватного нотаріуса Іванову Світлану Миколаївну.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення Господарського суду м. Києва без змін, а скаргу – без задоволення.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

11.03.2002 р. між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк" та Закритим акціонерним товариством "Укрнафтосервіс" було укладено Договір кредитної лінії № 106/31/1, відповідно до умов якого (п. 1.1.) банк (відповідач) зобов’язується надати на умовах цього Договору, а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати та повернути, в передбачений цим Договором строк, грошову суму (Кредит) в загальному розмірі 7500000 доларів США та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 577 Цивільного кодексу України). Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Згідно п. 7.1.1. договору кредитної лінії забезпеченням повернення кредиту є договір застави нерухомого майна.

На виконання вищезазначеного пункту договору між позивачем та відповідачем, з метою забезпечення належного виконання зобов’язань, що випливає з Кредитного договору, було укладено нотаріально посвідчений Договір застави нерухомого майна № 105/31/3-4 від 22.03.2002 р. із змінами та доповненнями відповідно до нотаріально посвідченої додаткової угоди № 1 від 22.04.2003 р. (далі – Договір застави).

Предметом застави за цим Договором є нерухоме майно – нежилі будівлі: літ. Б загальною площею 102,8 кв. м. та літ. В загальною площею 843,8 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ. вул. Рилєєва, 10-а (далі –предмет застави).

У зв’язку з невиконанням Закритим акціонерним товариством "Укрнафтосервіс" зобов’язань по договору, за заявою відповідача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Івановою С.М., 26.05.2005 р. на Договорі застави було вчинено виконавчий напис р. № 1841, відповідно до якого звернуто стягнення на предмет застави та запропоновано за рахунок коштів, виручених від реалізації заставленого майна, задовольнити вимоги Відповідача в розмірі: 38 616 660,01 грн., в тому числі: 1) прострочена заборгованість по кредиту - 36982546,05 грн., в т.ч. транш в національній валюті - 36234000,00 грн., транш в іноземній валюті - 148226,94 доларів США (еквівалент в національній валюті по курсу НБУ – 748546,05 грн.); 2) пеня за несвоєчасну сплату процентів - 54094,59 грн., в т.ч. транш в національній валюті - 50586,81 грн., транш в іноземній валюті - 694,61 доларів США (еквівалент в національній валюті по курсу НБУ – 3507,78 грн.); 3) пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 1579985,37 грн., в т.ч. транш в національній валюті - 1478095,76 грн., транш в іноземній валюті - 20176,16 доларів США (еквівалент в національній валюті по курсу НБУ – 101889,61 грн.); 4) відшкодування витрат в розмірі 34,00 грн., які понесено банком за внесення запису в Державний реєстр обтяжень рухомого майна, в т.ч. за договір застави № 105/31/3-6 від 30.04.2002 р. 34,00 грн. А також витрати по вчиненню виконавчого напису в сумі - 115850,00 грн.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 89 Закону України "Про нотаріат" у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та адреса стягувача, найменування, адреса боржника, номери рахунків в установах банків, строк, за який провадиться стягнення, суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення, розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника, номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в порушення вимог ст. 89 Закону України "Про нотаріат" у виконавчому написі не зазначено строку, за який проводиться стягнення пені за несвоєчасну сплату процентів та пені за несвоєчасне повернення кредиту. Крім того, лист-вимога яка направлялася приватним нотаріусом позивачу, не містить повного розрахунку заборгованості.

Таким чином, позивач був позбавлений можливості перевірити правомірність нарахування та стягнення відповідачем пені, оскільки, для такого виду забезпечення встановлені скорочені строки позовної давності та строки вчинення виконавчого напису, який відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" вчиняється нотаріусом за умови, що з дня виникнення права вимоги у відносинах між підприємствами, установами та організаціями минуло не більше одного року.

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою КМУ від 29.06.1999 р. № 1172 (1172-99-п) , (п.1.) стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами здійснюється на підставі нотаріально посвідчених угод, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості.

Згідно п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З інформації, що зазначена в виконавчому написі нотаріуса на Договорі застави можна зробити висновок, що протягом дії Кредитного договору було внесено зміни до його істотних умов, в результаті чого надано кредит в різних валютах, в тому числі в українській гривні, тоді як в Договорі застави зазначено розмір зобов'язання тільки в іноземній валюті - доларах США. Такі зміни призвели до збільшення розміру зобов'язань, а Позивачем згоди на таке збільшення не надано.

Зазначені зміни, які є істотними умовами договору застави, відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу", та є визначальними для встановлення розміру заборгованості, не відображені в Додаткових угодах до Договору застави і не можуть становити заборгованість, що стягується у безспірному порядку.

Договором іпотеки було встановлено розмір заборгованості в сумі 7500000,00 доларів США.

Виконавчим написом на договорі іпотеки, запропоновано стягнути заборгованість у вигляді траншів: в національній валюті - 36234000,00 гривень, та в іноземній валюті - 148226,94 доларів США.

Враховуючи вищевикладене, Господарським судом м. Києва було правильно оцінено відсутність у відповідача права на безспірне стягнення заборгованості, оскільки Відповідачем було внесено зміни до суттєвих умов Кредитного договору, які не були відображені в додаткових угодах до Договору застави. Не дивлячись на це, виконавчий напис вчинено на Договорі застави і в виконавчому написі зазначена валюта зобов’язання, яка не співпадає з валютою зобов’язання, зазначеною в Договорі застави. Ця обставина свідчить про відсутність безспірності та підтверджує відсутність можливості вчинення виконавчого напису за яким стягується заборгованість в українській гривні тоді як договір застави забезпечував зобов’язання в доларах США.

Крім того, не дивлячись на те, що в Договорі застави визначено поняття Кредитного договору, як "Договір кредитної лінії № 106/31/1 від 11.03.2002 року, а також усі додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладення цього Договору та можуть бути укладенні після його укладення", сторони, при цьому, в Договорі застави не визначили, що Кредитний договір є невід'ємною частиною Договору застави.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про заставу" застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог". Така ж вимога міститься в ч. 3 ст. 181 Цивільного кодексу України (редакція 1963 року). Отже, суд першої інстанції правомірно визнав необгрунтованими посилання відповідача на те, що договір застави несе забезпечувальну функцію по кредитному договору та усіх додаткових угод, змін та доповнень, які можуть бути укладені після його укладення, оскільки, сторони в договорі застави не дійшли домовленості і в ньому відсутня угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що посилання відповідача на акти перевірки заставленого майна, які підписані позивачем, є необґрунтованим, оскільки ці акти не є невід'ємними частинами договору застави, не посвідчені нотаріально, не містять повної інформації щодо зміни зобов'язань по кредитному договору та не можуть встановлювати безспірні зобов'язання.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови в її задоволенні, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач довідався про вчинення виконавчого напису після 13.07.2005 р., коли Департаментом державної виконавчої служби було надіслано на його адресу постанову про відкриття виконавчого провадження, а звернувся до суду 26 червня 2008 р., тобто в межах строку, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача та визнав виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., 26.05.2005 р. за р. № 1841 на договорі застави нерухомого майна № 105/31/3-4 (майнова порука), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д.Д. за р. № 234 таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в порушення зазначеної норми належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 01.08.2008 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.