Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,–

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Дніпропетровської державної медичної академії (далі – Академія) до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Відділення Фонду) про скасування рішення, за заявою виконавчої дирекції Відділення Фонду,

У лютому 2008 року Академія звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень до позовних вимог просила скасувати рішення виконавчої дирекції Відділення Фонду від 19 жовтня 2007 року № 307 в частині накладення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 407 530 грн 01 коп. та зменшити в зазначеному рішенні розмір донарахованих страхових внесків у сумі 15 893 грн 67 коп. на розмір перерахованих страхових внесків у листопаді та грудні 2005 року в сумі 11 741 грн 39 коп.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13 травня 2008 року у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з Порядком погашення кредиторської заборгованості державного бюджету педагогічним і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та установ освіти з виплати надбавки за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2005 року № 934 (934-2005-п) на виконання вимог Закону України від 9 вересня 2004 року № 1994-IV "Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" (1994-15) педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів", страхові внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на виплати не нараховуються, починаючи лише з 2 червня 2006 року.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2009 року постанову суду першої інстанції скасував частково та прийняв нову, якою позов задовольнив частково. Скасував рішення виконавчої дирекції Відділення Фонду від 19 жовтня 2007 року № 307 в частині накладення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 407 530 грн 01 коп. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 жовтня 2010 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), виконавча дирекція Відділення Фонду просить ухвалу Вищого адміністративного суду України скасувати, справу направити на новий розгляд до цього суду.

На обґрунтування зазначеного заявник додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 травня та 10 листопада 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одну й ту саму норму права.

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи частково постанову суду першої інстанції та приймаючи нову, якою скасовано рішення виконавчої дирекції Відділення Фонду від 19 жовтня 2007 року № 307 в частині накладення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 407 530 грн 01 коп., суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився Вищий адміністративний суд України, вважав, що при вирішенні питання про правомірність такого стягнення санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності.

Аналізуючи та застосовуючи норми частини 7 статті 9 КАС та підпункту "д" підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами", апеляційний суд, з яким погодився Вищий адміністративний суд України, зазначив, що не можуть бути застосовані штрафні (фінансові) санкції до особи, яка діяла у відповідності до роз’яснень відповідних органів і не мала наміру ухилятися від сплати обов’язкових платежів.

У рішеннях Вищого адміністративного суду України від 20 травня та 10 листопада 2010 року, на які відповідач посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, суди зазначені норми законів не застосовували.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 237 КАС мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд України відмічає, що зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Оскільки обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України, керуючись частиною 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяви Виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.