32/354 Про визнання недійсним договору простого товариства - 10.10.2008 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2008 повністю задоволено позов заступника прокурора міста Києва інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним з моменту укладення договору простого товариства від 07.02.2008 №б/н між Київським національним університетом ім. Т. Шевченка та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паруцина", та про повернення у оперативне управління Київського національного університету ім. Т. Шевченка об’єктів незавершеного будівництва, що розташовані по вул. Ломоносова, 36, 38 у м. Києві, а саме: навчально-виробничих майстерень та будівлі санаторію-профілакторію.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано недотриманням Відповідачем-1 в момент вчинення спірного правочину вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Не погоджуючись з таким рішенням, Відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду.

Свої вимоги Відповідач-2 обґрунтовує неповним з’ясуванням судом першої інстанції обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи та порушенням статей 63, 81 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України (1798-12) ).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду, судове засідання призначено на 10.10.2008.

У судове засідання 10.10.2008 з’явився представник прокуратури та Відповідача-2. Представник Відповідача-2 повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник прокуратури вимоги ухвали вимоги ухвали Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 не виконав, письмово та нормативно обґрунтованих пояснень щодо обставин, зазначених в апеляційній скарзі, суду не надав. Проти апеляційної скарги представник прокуратури заперечив з підстав, викладених у позовній заяві, та пояснив, що обов’язок щодо захисту майнових прав України, здійснення прав розпорядження майном та повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій законодавством покладено не на Міністерство освіти і науки України, а на Фонд державного майна України.

Представник позивача та відповідача-1 у судове засідання 10.10.2008 не з’явились, письмово та нормативно обґрунтованих пояснень щодо обставин, зазначених в апеляційній скарзі, суду не надали.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка всіх представників учасників судового процесу у засіданні апеляційної інстанції не визнана обов’язковою, колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва за наявними у справі матеріалами без участі представника позивача та відповідача 1.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника прокуратури та Відповідача-2, колегія суддів встановила наступне:

Між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 07.02.2008 було укладено договір простого товариства, посвідчений державним нотаріусом 5-ої Київської державної нотаріальної контори Буждиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №1-286 (далі - Договір).

Предметом договору є об’єднання вкладів сторін з метою спільної діяльності по реконструкції, експлуатації, обслуговуванню багатофункціонального громадського адміністративного комплексу шляхом перебудови та зміни функціонального призначення, геометричних розмірів, техніко-економічних показників незавершеного будівництвом учбово-лабораторного комплексу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38 (далі – Об’єкт).

Відповідно до п. 2.1 Договору сторони зобов'язались об'єднати свої вклади і спільно діяти з метою реконструкції, експлуатації, обслуговування багатофункціонального громадського адміністративного комплексу шляхом перебудови та зміни функціонального призначення, геометричних розмірів, техніко-економічних показників незавершеного будівництвом учбово-лабораторного комплексу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 36, 38 (далі - об'єкт).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що Відповідач-1 передає в якості внеску у спільну діяльність сторін право користування об'єктом з метою його реконструкції (добудови та перепрофілювання), а Відповідач-2 передає в якості внеску у спільну діяльність грошові кошти.

Розпорядження правом користування майном прямо визначене в Статуті Відповідача-1, і обсяг такого права розпорядження не обмежується чинним законодавством.

Судова колегія критично оцінила посилання Відповідача-2 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема статей 2, 42, 4 3, 22, 29, 54, 61, 63, 64, 81 ГПК України (1798-12) та дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим судом не було порушено норм процесуального права з наступних підстав. Місцевим судом справу порушено відповідно до вимог чинного законодавства та статей 2, 42, 4 3, 22, 29, 54, 61, 63, 64, 81 ГПК України (1798-12) , оскільки сторонам при здійсненні судочинства було надано рівні процесуальні права, а статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції спірних відносин.

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 (v003p710-99) передбачено, що під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" потрібно розуміти орган державної влади, чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Частиною 4 статі 27 Закону України "Про вищу освіту" (2984-14) визначено, що вищий навчальний заклад діє на підставі власного статуту.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" від 25.11.1999 № 1496/99 (1496/99) Київський національний університет імені Тараса Шевченка (далі-Університет) є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту, що затверджується Указом Президента України.

Пунктом 1.6 Статуту Відповідача-1, затвердженого Указом Президента України "Про Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка" від 14.01.2000 №64/2000 (64/2000) та пунктом 2 Указу Президента України від 25.11.1999 №1496/99 "Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка" (1496/99) визначено, що майно, яке передано Університету в оперативне управління, належить йому на праві повного господарського відання, і використовується ним самостійно, в тому числі для ведення господарської діяльності, надання його в оренду та в користування без права викупу.

Абзацом 3 пункту 3.1. розділу 3 Статуту Університету визначено, що ректор Університету відповідно до законодавства діє від імені Університету, представляє його без доручення в усіх органах, організаціях, установах, розпоряджається майном Університету, укладає угоди (контракти), дає доручення, відкриває в установах банків рахунки Університету.

Пунктом 11.2. розділу 11 Статуту Університету визначено, що усі будівлі, споруди, житло, навчальне і наукове обладнання, інвентар та інше державне майно, яке надане в оперативне управління, а також майно (рухоме і нерухоме), матеріальні цінності та інші об’єкти, придбані за кошти Університету від госпрозрахункової діяльності, належать йому на правах повного господарського відання і використовується ним самостійно, в тому числі для здійснення господарської діяльності, надання в оренду та користування (без права викупу), а також створення в установленому законодавством порядку інших юридичних осіб, і не підлягають вилученню.

Частиною 1 статті 29 Закону України "Про вищу освіту" визначено, що управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі принципів автономії та самоврядування.

Абзацом 7 частиною 2 статті 29 Закону України "Про вищу освіту" визначено, що автономія та самоврядування вищого навчального закладу реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право, на підставі відповідних угод, провадити спільну діяльність з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями.

Частиною 5 статті 63 Закону України "Про вищу освіту" визначено, що вищий навчальний заклад у межах, визначених законами, та відповідно до статуту має право:

провадити фінансово-господарську діяльність в Україні та за її межами;

створювати власні або використовувати за договором інші матеріально-технічні бази для проведення навчально-виробничої практики осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, а також для власної господарської діяльності;

розвивати власну соціальну-побутову базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних та культурних закладів;

здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію, капітальний і поточний ремонти основних фондів на умовах підряду або господарським способом.

Відповідно до вимог чинного законодавства Відповідачу-2 надано право самостійно використовувати майно, яке передано Університету в оперативне управління і належить йому на праві повного господарського відання, в тому числі для здійснення господарської діяльності у формі спільної діяльності з реконструкції основних фондів.

Таким чином, Відповідач-1 у межах своїх повноважень наданих йому вищеназваним Законом, Указами Президента, Статутом реалізував своє право на укладення Договору простого товариства, предметом якого є зобов’язання об’єднати свої вклади і спільно діяти з метою реконструкції Об’єкта незавершеного будівництва. При цьому, Університет передає в якості внеску у спільну діяльність Сторін право користування Об’єктом незавершеного будівництва, а не сам Об’єкт, який залишається у державній власності і знаходиться в оперативному управлінні Університету.

Відповідач-1 відповідно до пункту 3.1. Договору передає в якості внеску у спільну діяльність Сторін право користування Об’єктом з метою його реконструкції. При цьому право власності не переходять і Об’єкт лишається у власності держави та в оперативному управлінні Відповідача-1. Договір не передбачає права викупу Об’єкта.

Висновок суду першої інстанції про те, що майно по вул. Ломоносова, 36, 38 у м. Києві було внесене Відповідачем-1 в якості внеску у спільну діяльність не відповідає матеріалам справи та фактичним обставинам. Будь-яких доказів, які б підтверджували передачу Відповідачем-1 Відповідачу-2 будь-якого майна ні прокурором, а ні позивачем суду не надано.

Місцевий суд дійшов помилкового висновку, що навчально-виробничі майстерні та будівля санаторію-профілакторію по вул. Ломоносова, 36, 38 у м. Києві перебувають на балансі Відповідача-1.

Зобов’язуючи Відповідача-2 передати у оперативне управління Відповідачу-1 спірне майно суд першої інстанції не вказав в рішенні на підставі чого зроблено висновок про те, що спірне майно перебуває у володінні, користуванні чи розпорядженні Відповідача-1.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, викладені у рішенні місцевого господарського суду висновки про порушення сторонами при укладенні оспорюваного договору статті 1134 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України (435-15) ) та, що в результаті укладення оспорюваного договору відбулося відчуження майна, не відповідають обставинам справи, оскільки як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем-1 в якості внеску у спільну діяльність сторін будь-яке майно не передавалося, а передано право користування об’єктом, який є предметом цього договору з метою його реконструкції.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

- Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

- Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Місцевим господарським судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема статей 203, 205, 1134 ЦК України, оскільки при укладенні оспорюваного договору, зміст договору відповідає вимогам до договору простого товариства, встановленим статями 1132- 1143 ЦК України, Відповідач-1 має достатній обсяг цивільної дієздатності для укладення договору, волевиявлення Відповідача-1 та Відповідача-2 при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, договір був укладений в письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін, скріплений печатками та нотаріально посвідчений.

Відповідно до приписів статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Прокурором та позивачем не доведено порушення Відповідачами при укладенні оспорюваного договору прав та охоронюваних законом інтересів держави, Міністерства освіти і науки України, недодержання сторонами в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України, а також, що оспорюваний договір суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2008 не відповідає чинному законодавству, що є підставою для його скасування.